Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
А так, як порив вітру ворота відчиняє, як виривається з обори схарапуджене стадо. Як ото муха дратує лева, а той хоче дістати її своєю лапою і страшенно реве.
Так, як ото наглядач бере маленький ключик, трошки смикне засув, і ціла зграя злочинців виривається на волю, і бродить світом убивство, смертельний удар, зло, крадіжка, розбій.
Цілими днями походжає Райнгольд своєю будою туди й сюди або сидить у кнайпі на Пренцлауер-Тор та все щось мізкує, розмірковує, обдумує, метикує. І одного дня, коли він знає, що Франц разом із бляхарем пішли готувати нове діло, подався до Міци.
І ось вона вперше його побачить. А там немає на що особливо дивитися, Міцо, але загалом він хлопак нічогенький, щоправда, трохи похмурий, млявий, жовтуватий якийсь, мабуть хворий. А так — непоганий із себе.
Та ти придивися до нього краще, дай йому ручку і, будь ласкава, спробуй уважно розгледіти його обличчя. Це обличчя, Міцекен, для тебе важливіше за всі інші обличчя, які тільки є на світі, важливіше за Євине, навіть важливіше за обличчя твого коханого Францика. І ось цей чоловік підіймається до тебе сходами, сьогоднішній день — найзвичайнісінький, 3 вересня, четвер, ану ж бо зосередься, невже ти нічого не відчуваєш, нічого не підозрюєш, не передчуваєш своєї долі?
І що ж то таке, маленька Міцо з Бернау, — твоя доля? Ти здорова, заробляєш гроші, кохаєш свого Франца, і саме тому до тебе піднімається сходами, постає перед тобою й тисне тобі ручку Францова доля, а відтепер — і твоя також. Зрештою, уважно розглядати його обличчя не варто, достатньо поглянути на руки, на обидві його руки, дві непримітні руки в сірих шкіряних рукавичках.
Райнгольд вдягнув свій найкращий костюм, і спершу Міца не знає, як себе з ним тримати, може, то Франц його підіслав, хоче налаштувати якусь пастку, та ні, не може бути. Аж тут він і сам каже: Франц не повинен знати, що він тут був, він такий помисливий. Річ у тому, що він хотів би з нею поговорити, з Францом доволі тяжко працювати, адже в нього лише одна рука, і всіх нас цікавить, чи йому так уже потрібна та робота. Аж тут Міца доп'яла, куди той хилить, вона пам'ятала, що їй Герберт казав про те, чого Францу насправді треба, то вона й каже: «Та ні, заробляти гроші, якщо вже про це мова, йому конче не треба, є люди, які йому допоможуть. Але може, йому того замало, чоловік таки хоче якусь справу робити». А Райнгольд на це: «Цілком правильно, працювати треба. Просто наша робота доволі складна, навіть для хлопців з двома руками, не кожен впорається». Ось так балакають про те, про се, Міца ніяк не може второпати, чого йому треба, аж тут Райнгольд просить налити йому чарку коньяку, він, мовляв, хотів лише про фінансове становище розпитати, тож раз воно так, як каже Міца, то, звичайно, він сам та його колеги підуть Францу назустріч. А потім випив він і другу чарчину та й питає: «А ви, фройляйн, мене, мабуть, вже знаєте, еге ж? Франц же розповідав про мене?» — «Та ні», — каже вона, і чого йому треба, якби ж тут була Єва, вона краще розуміється на таких речах, ніж я. «Ми, власне, з Францом уже давно знайомі, ще відтоді, як він вас не мав, а була в нього інша, звалася Циллі». То ось куди він хилить, хоче обмовити Франца, от же ж гад потаєнний! «А хоч би й мав іншу? Я також раніше іншого мала, але тепер Франц мій».
Отак сидять вони собі одне навпроти одного, Міца на стільці, а Райнгольд на канапі, обоє зручно вмостилися. «Та певно, що ваш, але, фройляйн, ви ж не думаєте, що я збираюся відбити вас у нього, у мене такого й на гадці не було. Але у нас з ним усілякі кумедні історії траплялися, він вам нічого не розказував?» — «Кумедні? Це ж які?» — «Дуже кумедні, фройляйн. Скажу вам щиру правду: Франца взяли в нашу компанію тільки завдяки мені, через оці от історії; адже ми завжди тримали язик за зубами. Ну так, я міг би вам розказати кілька цікавих історій». — «Он як? А у вас що, ніякої іншої роботи немає, крім як сидіти тут та всілякі байки розказувати?» — «Фройляйн, навіть Господь Бог часом влаштовує собі вихідний; тож нам, людям, можна мати й два». — «Мені здається, ви маєте аж три». Обоє розсміялися. «Ви не дуже й помилилися; я економлю сили, лінощі подовжують життя, а часом буває, що витрачаєш забагато сил». Вона посміхається до нього: «Тож треба бути економнішим». — «О, ви розумієтеся на цьому, фройляйн. Одному це вдається краще, іншому — гірше. Знаєте, фройляйн, я з Францом постійно жінками мінявся, ну, що ви на це скажете?» І схилив голову набік, пригубив чарчину й чекає, що на це відповість мала. Мила особа, скоро ми її запопадемо, як би оце підкотитися до неї?
«Про те, як ви жінками мінялися, розкажіть своїй бабусі. Хтось мені розповідав, що так у Росії роблять, може, ви звідти прибули, а от у нас так не заведено». — «Та кажу ж вам, що саме так і було». — «Що це за дурниці ви городите?» — «А ви у Франца запитайте». — «То, певно, знамениті жіночки були, по п'ятдесят пфеніґів за одну, де ви їх знайшли, в нічліжці?» — «Легше, фройляйн, хіба ж ми з такими водимося?» — «Скажіть-но мені, будь ласка, а навіщо ви все це розказуєте? Чого ви хочете цим добитись?» Ти ба, яка штучка! Але ж яка мила, і так кохає Франца, просто дивовижно! «Та нічого я не добиваюся. Просто хотів вас трохи розпитати [Мила жабко, Панко, Панко, кіле-кіле, гопсаса![192]], Пумс мені прямо доручив, ну, гаразд, тоді буду прощатися; може, ви до нас якось зазирнете?» — «Щоб ви і там мені такі історії розказували?» — «Та тут же нічого такого, фройляйн, я думав, ви й самі все знаєте. Тут ще одне делікатне питання: Пумс мені сказав, що коли оце я до вас прийду й почну розпитувати про гроші й таке інше, а ви ж знаєте, Франц такий чутливий, коли заходить мова про його руку, тож краще буде, якщо ви йому нічого не розповідатимете про нашу розмову. Не треба йому про це знати. Я міг би й сусідів про це розпитати, але подумав, навіщо всі
