Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман] - В. Домонтович
Куліш навчає дівчину, як їй треба поводитись із чоловіком, щоб той не обрид їй як чоловік і щоб вона не загубила своєї ціни в очах чоловіка.
Він радить панночці між іншим:
— Ви ніколи не повинні бачити свого чоловіка за туалетом його, і він не повинен бачити, як одягаєте Ви спідниці, чешете волосся та інше. Це поради великої ваги. Не нехтуйте з них.
У своїй важкуватій люб’язності Куліш передбачливо попереджає дівчину:
— Не дозволяйте в жоднім разі Вашому чоловікові провести з Вами цілу ніч. З перших днів призвичайте його до цього. Ви побачите, як це багато важитиме для Вашого здоров’я.
Не листи до коханої дівчини, а уривки з книжки «Фізіологія шлюбу. Поради новошлюбним молодим». «Фізіологізм» 60-х років захоплює Куліша.
Входячи в питання про шлюб, Куліш торкається у своїх порадах найінтимніших подробиць. Він радить не соромитись і поставити перед нареченим вимоги:
— У Вас повинна бути окрема спальня. Це поважна умова. Інакше — Ви швидко зів’янете за законом фізіологічним, і життя Ваше піде не за Вашим ідеалом.
Куліш, як завжди, людина формул: у листах до дівчини він ладен регламентувати кожну подробицю шлюбного життя. У 60-ті роки вірили в можливість раціональної регламентації людського поводження й людських взаємин.
Коли досі ми знали Куліша людиною 40-х років, романтиком, близьким до слов’янофілів, що всі його інтереси зосереджувалися коло історії, етнографії, археології, архівістики, то тепер Куліш в його листуванні з Ганною Павлівною Рентель виступає перед нами як людина 60-х років, позитивіст, раціоналіст, людина досить ліберальна й вольнодумна не тільки в поглядах на жінку, на родину, а й в інших поглядах, приміром, на релігію.
У листах до Рентель Куліш розвиває досить сміливі позитивістичні ліберальні думки щодо релігії. Від «євангелізованого просвітительства», від «християнізованого моралізму» він робить рішучий крок до критики Євангелії, до думок щодо історичного походження Євангелії, до Бруно Бавера, Штрауса й Фейєрбаха. Куліш радіє, що дух критицизму захоплює дівчину, що вона починає критично ставитись до релігійних забобонів.
Він радить дівчині, коли та читатиме Євангелію, постійно мати на увазі, що:
— Євангелію написав не сам Ісус, а її вибрали через сто років після Його смерти з багатьох списків, якнайменше зіпсоване популярними переказами про великого Вчителя, і не всі євангелісти були однакові щодо розумових здібностей.
Куліш ще далекий від того, щоб проголосити існування Ісуса за міф, але він уже відійшов і від того, щоб стверджувати богонадхненість Євангелій. Ще так недавно він раз у раз повторював слова про Божу обраність свого пророчого призначення, а тепер він уже бере під сумнів саме припущення «богонадхнености».
Титан і Месія сходить зі своїх романтичних котурнів і обертається на просту й звичайну людину. Чайлд-Гаролдів плащ скинено, і Куліш перед нами виступає як «критически мыслящая личность».
Кулішеве гасло на сьогодні — боротьба проти попівства, у чому б воно не проявлялось: в особистій самовідданості, в родинних взаєминах, у поглядах на релігію.
— Пам’ятайте, — пише Куліш Рентелівні, — що Ви вільна особа, якої покріпачити не має права жоден піп на світі.
5
Про кінець романічного епізоду Куліша й Рентель ми довідуємося зі споминів О. Кониського.
Кониський пише:
— У третій раз Куліш приїздив до Полтави, коли не помиляюсь, в червні 1862 року, та залишився тут недовго, а прожив тижнів зо два в містечкові Старі Санжари (верстов 25 від Полтави), де я й інші його знайомі часто одвідували його. Одного разу нас поїхало в Санжари декілька чоловіків, пригадую Пільчикова, Кулика, Майкову та Соханську. Містечко Старі Санжари, досить старовинне, було колись сотенним містом, мало свою «фортецю» і уявляло для нас деякий історичний і етнографічний інтерес. Усі ми, вкупі з Г. І. Оболенським та Кулішем, довго ходили по містечку, оглядали старі церкви й рештки «фортеці». Днів за п’ять до губернатора Волкова поступив донос від поміщика Д. про те, що Куліш зі «злочинним наміром» оселився в Старих Санжарах, збирає навколо себе неблагонадійних людей; викликає в козацькому населенні давні козацькі традиції й «сіє насіння незалежности України». Полтавську адміністрацію налякали тоді петербурзькі пожежі, деякі непорозуміння в селянській справі, що виникали деінде, події у Варшаві тощо, — і вона скрізь бачила «бунти й революцію». Волков, на жаль, був людина легковірна й вірив кожній сплітці з політичним відтінком. Не дивно, що він наказав перевести «суворе таємне слідство». Переводив слідство тамтешній ісправник і, розуміється, «довідався» тільки про те, про що без секретного слідства було всім відомо, а саме, що «губернський секретар Пантелеймон Олександрів син Куліш, мешкаючи в містечку Старі Санжари», «производил ежедневное двукратное купание в реке Ворскле», «але щоб поширював революційні українські ідеї цього ніхто з допитаних людей не показав». Та все-таки Кулішеві довелося прискорити свій від’їзд.
— Тоді ж, — додає у своїх споминах О. Кониський, — трапився в Полтаві з Кулішем цікавий епізод. У той день, коли Куліш приїхав до Полтави, ввечері він прийшов до мене й розповів мені та Д. П. Пільчикову й В. Л. Трунову, що були саме в мене, що в останні дні, як їхати до Полтави, в Києві він випадково стрівся з цікавою особою: це була, за його словами, дочка середнього поміщика П-го повіту, молоденька пепіньєрка К-го інституту, дівчина надзвичайної вроди, розуму й патріотизму, що, через молодість та виховання, майже не мала характеру. Користуючись зі слабкости її волі, батьки примушували її вийти заміж за чоловіка нелюбого, неосвіченого й деспота. Отже, треба було «врятувати її» з батьківського дому й привезти до Полтави, а тут уже влаштувати її спочатку десь в освіченій родині, а згодом класною дамою в гімназію. На світанку наступного дня Трунов уже вирушив на поштових в колясці Куліша в П-ий повіт. За даною від Куліша інструкцією, Трунов приїхав в село пізно ввечері, розшукав указану йому няню й довідався, що «панночку вже повінчали».
Важко сказати, чи стосується цей епізод до панночки Рентель і є останній епізод в його з нею романі, — чи, може, Куліш брався рятувати ще якусь іншу тамтешню дівчину. Так чи так, — це надзвичайно типова для Куліша — оця тенденція рятувати провінціальних панночок.
Примітки (до електронної версії)
Помічені та виправлені верстальником помилки набору:
Стор. 8: Кохати — виконувати громадський обов’язок, обов’язок перед громадою, [народом нацією] => народом, нацією.
Стор. 35: В ній стояли крісла з лакованої вишні, обтягнені блакитним, м’яких пастелевих тонів [Дамаском] => дамаском.
Стор. 54: Одного разу він тут познайомився з Вацлавом Залеським, що звичайно підписувався «Вацлав
