Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман] - В. Домонтович

власному житті Чернишевський. Цю переконаність, що її він купив дорогою ціною власного досвіду, він перелив і в свій роман „Що робити“ і в своїх читачів. Те саме завдання: перемогти в собі власницькі бажання — стояло і перед П. І. Боковим і перед Н. Д. Шелгуновим. Розв’язати це завдання було важко, боляче, та його розв’язали, — і в цьому допомогли не тільки високі особисті моральні сили та обдарованість названих діячів, а й той визвольний світогляд та певність, що в ній вони жили. Для них питання особистого щастя були пов’язані з проблемами соціальних реформ, громадської поведінки, революційної чинности нарешті. Вони не хтіли „щастя в кутку“, особистого й родинного благоденства. Свою особисту долю вони зв’язували з колективом, вони підкоряли її громадській дисципліні. Це й давало їм величезну силу».

На зміну дворянству й дворянсько-поміщицькому феодальному режиму йшов новий клас, клас буржуазії. На арену виступав різночинець, що ніс з собою нову психіку, нові соціальні звички, відмінні громадські погляди й переконання.

Чернишевський, Шелгунов, Міхайлов, Сєченов належали до авангарду різночинської інтелігенції. Куліш стояв на чолі української різночинської інтелігенції, й його листування 60-х років з панночкою Рентель показує, як глибоко зміна протилежних класів позначилася на ідеології того часу.

Родина — перший осередок суспільства. У ній найбільше залишається рештків минулого. Її треба було наново перечистити від сміття давніх поглядів і перебудувати на нових розумних принципах. Треба було перебудувати родину, перебудувати кохання, шлюб та шлюбні взаємини чоловіка й жінки.

Покоління 60-х років, як це показав Плеханов у своїй книзі про Чернишевського, поділяло ідеологічні погляди утопічного соціалізму з його провідним гаслом «думка керує світом». Люди 60-х років були раціоналісти. З їхньої теорії «розумного егоїзму» виходило й їхнє ставлення до родини й шлюбу. В основі родини й шлюбу повинні бути воля й рівність. У минулому родина була побудована на цілком протилежних основах. Тоді панував деспотизм чоловіка, рабство жінки й дітей, почуття було сковане.

«Розум може панувати над життям, і людина може погодити своє життя з переконаннями», — писав «Современник» р. 1856. «Освіченій жінці, — читаємо в «Епосі» Достоєвського, — потрібна ширша дорога, яку не слід загороджувати або ж засмічувати голками, нитками, тамбурними крючками й тамбурним в’язанням».

Жіноче питання набуло в 60-ті роки особливої ваги. Часописи найрізноманітнішого напряму присвячували йому статті. Навіть «Морський збірник» одвів йому почесне місце. Виник навіть спеціальний жіночий часопис «Наук, искусства и литературы для девиц» — «Рассвет»[51].

Ідеологи поміщицько-феодального ладу в «волі почуття», в «емансипованому шлюбі» бачили проповідь розпусти, а в жіночій рівноправності — знищення родинних устоїв. Реакційна преса лила помиї на перших «емансипованих» жінок, що одвідували університети, на «голених нігілісток», що улаштовували «комуни», «артілі», швацькі майстерні. Поет Щербіна знущався:

Теруань де Мерикуры

Школы женские открыли,

Чтоб оттуда наши дуры

В нигилистки выходили.

Надзвичайно цікаво, що Куліш пішов в даному разі за «нігілістами», за Чернишевським. Ще в листах до Милорадовичівни він висунув ідею емансипованої жінки, ідею незалежної, самостійної «жінки-чоловіка».

Тепер, через два роки, в листах до Рентель він розгортає цілу програму розв’язання жіночого питання в дусі Чернишевського.

У листах до Рентель зовсім немає тієї слов’янщини, що так густо загачує листи до Милорадовичівни, немає «пророцької пози», цитат з Байрона, згадок за Прометея.

Мова йде не про Месію й покірну, самовіддану Марію, а про визволену незалежну жінку й розумного та вільного чоловіка, «критически мыслящую личность».

— На жаль, у нас важко бути жінці такою, якою хоче її бачити розумний і вільний чоловік, — пише Куліш до панночки. — Вона довго ще буде рабою людей, що її оточують, рабою рідних, знайомих і навіть власних слуг своїх. Це — явище історичне й необхідне, хоча й дуже сумне.

У Кулішевих взаєминах з Милорадовичівною аж надто багато слізної сентиментальности, аж надто багато від Ґетевого Вертера. Можна було б говорити про певне «вертеріанство» Кулішеве року 1856—57. Хіба Маня де-Бальмен, як її описано в Кулішевих листах року 1856, не здається списаною з Ґетевої Лотти? Цитати з Кулішевих листів того часу можна було б перемішати з цитатами зі «Страждань молодого Вертера», і це залишилось би непомітним.

Щодо Рентель, то Куліш висловлює побажання, щоб вона пішла далі від Ґетевих героїнь. Тепер його ідеал не господарна, жвава мила Маня де-Бальмен, Ґетева Лотта, а «жінка-чоловік».

— Так, у Ґете, — пише Куліш до Рентель, — є славні жінки — і як солодко для мого серця, що Ви на них задивились. Ідіть же далі, не спиняйтесь…

Отже, не Лотта, і не русява Маргарита з важкими косами його теперішній ідеал, а нова жінка, що пішла далі від Ґетевих жінок, «жінка-чоловік».

Навіть книжки, що їх дарує Куліш Рентель, тепер зовсім не ті, що їх він дарував Милорадовичівні. Коли цій останній він дарував романи Вальтера Скотта й Квітчину «Марусю», то Рентель він дарує «Космос» Гумбольдта, ботаніку, книжки з природознавства, серйозні наукові книжки згідно з модою 60-х років.

Новий клас перемагав. І Куліш ішов вперед за класом-переможцем. Порівняйте Кулішеве листування з Милорадовичівною та його листування з Рентель. Від колишнього романтичного пушкініанства він простує до чернишевсько-добролюбівського позитивізму. «Базарівські» нігілістичні настрої захоплюють навіть «хуторянина» Куліша.

Як типовий «просвітник», він дає відповідні поради панночці.

— Читайте, вчіться! Освіта приступна Вам так само, як і кожному з нас. Полюбіть розумову працю!.. Свобода взаємин повинна оберігати моральні права кожного. Кожна особа повинна бути вільна. Кожна людина розвивається тільки на волі, і кожне невільне примушене становище перешкоджає нашому духовному розвиткові.

Ідеї емансипації, незалежности, самостійности керують Кулішем, і він перед уявою Рентель малює ідеал емансипованого шлюбу, ідеал родини, що її утворюють незалежні особи.

— У Вашого чоловіка може бути одна путь, у Вас зовсім інша.

Заміжня жінка вільніше вибиратиме собі приятелів, як дівчина.

— Шлюб уявляється Вам, як спосіб образувати свій розум і зробитися назавжди чарівною співрозмовницею для тих людей, которих Ви любите, приміром, для мене.

Шлюб не є мета, а тільки спосіб «зробиться якомога більше людиною».

— Коли Вам обіцяють стільки свободи, щоб Ви розпорядились молодими своїми силами на власну думку, то заміжжя буде для Вас тільки гарантією Ваших успіхів.

Конституціоналізм, демократія, парламентаризм, писаний договір, лібералізм — це ідеї віку, що захоплюють передових людей того часу. Вільний шлюб Куліш тлумачить як шлюб «конституционный»: шлюб за певною конституцією, певною умовою заздалегідь попередженими грошовими розрахунками.

Куліш пише до дівчини:

— Попросіть Вашого батька, щоб він поставив в умову шлюбу — забезпечення Вас на випадок смерти Вашого чоловіка. Це стаття дуже важлива, і Ви зробите дурницю, коли