Ми проти вас - Фредрік Бакман

Просто короткі записки й повідомлення. Просто слова. Просто анонімні голоси, які хочуть, щоб він знав, яким важливим став для них.

Беньї викидає записки в той самий кошик для сміття, куди викинув інші. Він навіть не знає, що гірше — погрози чи любов. Презирство чи очікування. Ненависть чи відповідальність.

Він отримує й інші смс-ки. Вони починаються однаково: «Вітаю! Не знаю, чи пишу на правильний номер — це ви той хокеїст-гомосексуал? Я журналістка і хотіла би зробити з вами інтерв’ю…» Одного ранку Беньї з сестрами йде до озера, продовбує ополонку й опускає туди телефон. Відійшовши далі, вони продовбують ще кілька ополонок, а тоді до вечора ловлять рибу, п’ють пиво і просто мовчать.

Коли «Бйорнстад-Хокей» грає наступний виїзний матч, чутки про Беньї дісталися вже й до того міста. Тепер у кожному місті, де він гратиме, будуть люди, які стануть вигукувати найогидніші речі, які лише можна придумати, щоб вивести Беньї з рівноваги. Але він не піддається, він просто забиває шайби. Що більше вони кричать, то краще він грає. Після матчу Бубу обіймає Беньї і радісно скрикує:

— Якщо вони ненавидять тебе, то, виходить, ти все робиш правильно! Ти найкращий! Вони ніколи б не стали так сильно ненавидіти тебе, якби ти не був найкращим!

Беньї намагається усміхнутися. Вдає, ніби все в порядку. Але він ніяк не перестане думати, скільки йому ще доведеться таким бути. Найкращим. Скільки ще потрібно часу, щоб йому дозволили просто грати.

* * *

В Ани з Відаром така любовна історія, що ніхто з них не розуміє, як їм поводитися. Тому все зводиться до того, що вони просто гуляють, щодня, коло за колом у лісі. Сніг глибшає, разом із їхньою закоханістю.

Одного дня Відар торкається до Ани, і вона вибухає істеричним риданням. Відар не розуміє, що сталося, і тоді Ана розповідає про Беньї. Про те, як усі дізналися, про її фото, про Майїн вибух гніву.

— Я не варта тебе, я така жахлива мерзенна людина! Напевно, я психопатка! — кричить Ана.

Відар стоїть перед нею і почувається голим, коли зізнається:

— Я такий самий.

І як після такого не закохатися в нього ще сильніше? Можливо, хтось знає відповідь. Але не Ана.

Наступного ранку, прийшовши до школи, Ана чекає в коридорі, поки не бачить Беньї. Він відчиняє свою шафку, звідти випадають записки, і Ана розуміє, що там написано, вона знає, скільки ненависті інших людей Беньї змушений нести у своєму тілі.

— Я мушу… — шепоче вона Відару.

Він хоче зупинити її, але це неможливо. Ана рушає через коридор. Беньї здивовано піднімає погляд і намагається заховати записки.

— Я знаю, ти ненавидиш мене, але… — починає Ана, проте більше нічого не встигає сказати, бо в неї з очей течуть сльози і їй зраджує голос.

— Чому я маю ненавидіти тебе? — дивується Беньї, і лише зараз Ана розуміє, що Майя нікому не розповіла, навіть йому.

— Це я… це… я сфотографувала тебе і… це була я! Усе, що ти мусиш терпіти, — це моя помилка… це була Я!

Її обличчя перекошується від гримаси сорому, яка вже ніколи не розгладиться. Ану аж трусить. Вона вибігає — геть звідси, з цієї школи, геть, геть, геть. Беньї стоїть на місці, на мить його погляд зустрічається з Відаровим. З воротарем відбувається щось небачене — він вагається.

— Вона… — починає Відар.

Але Беньї перебиває його:

— Я в порядку. Біжи за нею.

Відар так і робить. Біжить за Аною — і наздоганяє її тільки через кілометр; ця дівчина така швидка і сильна, що Відар навіть не може зупинити її. Тому він біжить разом із нею. Прямо до лісу — аж поки їм обом не забиває дихання. А в голові не лишається жодної думки. Вони падають і просто лежать у снігах.

Відар не каже ні слова. І це найкраще з того, що можна зробити для Ани.

* * *

Майя сидить у їдальні — сама, як завжди. Але раптом хтось сідає навпроти, ніби вона когось запрошувала. Майя піднімає погляд — Беньї показує пальцем на її тарілку:

— Ти це будеш їсти чи можна мені взяти?

Майя усміхається:

— Мені не можна сидіти з тобою. Про тебе погано говорять.

Беньї має вражений вигляд.

— Оце ти мене відшила.

— Вибач, — сміється вона.

Часом доводиться сміятися з паскудства — тільки так можна його витримати. Беньї усміхається. А тоді каже:

— Ти краще пробач Ану.

— Що?

— Вона розповіла, що виклала ті знімки, на яких я і… і… я і…

Наприкінці речення в нього зривається голос. Беньї безмежно сильний і незбагненно слабкий водночас. Часом він дуже нагадує Майї Ану.

— Чому я повинна їй пробачити? Вона жахливо з тобою повелася! — відрубує Майя.

— Але ви як сестри. А сестри пробачають одна одній, — змушує себе до відповіді Беньї.

Тому що в нього є сестри.

Схиливши голову набік, Майя запитує:

— Ти пробачив Ану?

— Так.

— Чому?

— Тому що, Майє, люди часом помиляються.

Майя мовчки доїдає. Але після уроків іде через весь Бйорнстад, стукає в двері, а коли Ана відчиняє, одразу каже:

— Візьми з собою спортивний костюм.

Ана не запитує нащо.

Це рятує їхню дружбу.

45

«Квітуча вишня»

У Бйорнстаді кажуть, що коли в такому малому містечку серед таких глибоких лісів з’являється по-справжньому великий спортсмен, тоді здається, ніби посеред замерзлого саду розквітає дерево вишні.

Першим квітучим деревом був Петер Андерссон, і коли він опинився аж у НХЛ, нам було неважливо, що він устиг зіграти якусь дрібку матчів, а далі травми зруйнували його кар’єру Він був там. Один із нас дістався до світової вершини. Свого часу Петер змінив ціле місто, прирікши нас на життя з невмирущими надіями і мріями про неможливе.

* * *

Захаріасу шістнадцять років. Про таких, як він, легко забувають в історіях, схожих на нашу. Місцевим Захаріас відомий лише як «Аматів друг». Амата знають, тому що він добре грає в хокей, а в наших краях хокей — єдине, що має значення. Життя Захаріаса наче минає на задньому плані.

З дитинства з ними був іще один друг, Ліфа, й у всьому світі, мабуть, не знайти трьох таких різних хлопчисьок, які все-таки стали найкращими друзями. Захаріасові батьки недолюблювали Ліфу, особливо коли його стали помічати з «бандитами» — так батьки Захаріаса називали всіх у Низині, хто вештався без роботи. Але Амат —