Ім'я рози - Умберто Еко
У кожному разі зона під назвою YSPANIA, схоже, містила чимало списків Апокаліпси, усі чудового виконання, і Вільям впізнав у них руку іспанських митців. Ми зрозуміли, що ця бібліотека має найбагатшу, мабуть, в цілому християнському світі збірку списків книги апостола і небачену кількість коментарів до неї. Величезні фоліанти містили коментарі до Апокаліпси Беатуса з Льєбани, текст був завжди більш-менш той самий, зате розмаїтість образків була фантастична. Серед них Вільям впізнав роботи тих, кого він вважав найвидатнішими мініатюристами королівства Астурій, — Маґіуса, Факундуса та інших.
Помічаючи це і багато іншого, ми дійшли до південної башти, поблизу якої ми вже проходили попереднього вечора. Кімната S зони YSPANIA — без вікон — виходила в кімнату Е, і, пройшовши послідовно п'ять кімнат башти, ми дійшли до останньої, яка не мала інших виходів, зате мала червону літеру L. Ми перечитали ланцюжок навпаки і отримали LEONES.
«Leones — це південь, на нашій мапі ми в Африці, hie sunt leones[237]. Це пояснює, чому ми бачили стільки творів бусурманських авторів».
«Тут їх ще більше, — сказав я, порпаючись у шафах. — Канон Авіценни, і цей розкішний рукопис невідомим мені письмом…»
«Судячи з прикрас, це, мабуть, Коран, але я, на жаль, не знаю арабської мови».
«Коран, біблія невірних, нечестива книга…»
«Книга, яка містить мудрість, відмінну від нашої. Тепер ти розумієш, чому її помістили тут, де леви і потвори. Ми бачили тут також книгу про потворних тварин, а ти ще знайшов книгу про єдинорога. Ланцюжок кімнат під назвою LEONES містить книги, що їх засновники бібліотеки мали за книги олжі. А що он там?»
«Це латиною, але переложене з арабської. Аюб аль-Ругаві, трактат про собачий сказ. А ось книга про скарби. А онде — De aspectibus[238] Альгазена…»
«Бачиш, серед потвор та олжі помістили й книги мудрості, з яких християни багато чого можуть навчитися. Так думали у ті часи, коли було засновано бібліотеку…»
«Але чому вони поміж олжу помістили й книгу про єдинорога?» — спитав я.
«Очевидно, засновники бібліотеки своєрідно дивилися на деякі речі. Вони, певно, вважали, що ця книга, яка говорить про фантастичних звірів, що живуть у далеких краях, належить до вигадок, поширених серед невірних…»
«Але хіба єдиноріг — вигадка? Це напрочуд ласкава і вельми символічна тварина. Він — образ Христа і цнотливості, а спіймати його можна лише одним способом: треба посадити в лісі непорочну дівицю і чекати, поки він, рознюхавши її цнотливий запах, підійде і покладе голову їй на коліна, і тоді його легко спіймати у мисливські сіті».
«Так кажуть, Адсо. Але багато хто схильний вважати, що це байка, вигадана поганами».
«Ото шкода, — мовив я. — Мені б так хотілося зустріти його, коли я йду лісом. Інакше яка втіха від лісової прогулянки?»
«Ніхто не каже, що він не існує. Можливо, він просто інший, ніж його зображають ці книжки. Один мандрівник-венецієць побував у дуже далеких землях, неподалік від fons paradisi[239], яке зображають на мапах, і бачив єдинорогів. Але вони здалися йому грубими і потворними, чорними і неоковирними. Гадаю, він бачив чорних тварин з рогом на чолі. Мабуть, саме цих тварин описували вчені мужі старожитності, в мудрості яких завжди була якась дещиця істини; вони сподобилися від Бога змоги бачити речі, яких ми не бачили, і передали нам перший вірний їх опис. Відтак, мандруючи від auctoritas до auctoritas, під впливом людської уяви, цей опис поступово мінявся, і єдинороги стали прекрасними, лагідними, сніжно-білими створіннями. Тому, якщо прознаєш, що в лісі живе єдиноріг, не веди туди цнотливу дівицю, бо може виявитися, що тварина подібніша до опису того венеційця, ніж до опису, що міститься в цій книжці».
«Але чому саме старожитні мудреці сподобились од Бога одкровення про правдиву природу єдинорога?»
«Це не одкровення, це досвід. Їм пощастило народитися на землі, населеній єдинорогами, або в часи, коли єдинороги жили на наших землях».
«Але як тоді ми можемо довіряти старожитній мудрості, якої ви завжди дошукуєтесь, якщо її передано нам через олживі книжки, що так вільно її тлумачать?»
«Книги існують не для того, щоб у них вірити, а щоб їх вивчати. Нам слід замислюватись не над тим, що говорить та чи та книга, а над тим, що вона означає, і це чудово знали давні коментатори священних книг. Єдиноріг в описі цих книжок криє в собі певну моральну, алегоричну або анагогічну істину, яка є слушною, як слушною є думка, що цнотливість — це шляхетна чеснота. А от стосовно буквальної істини, на якій будуються ці три інші істини, треба ще з'ясувати, який фактичний досвід породив її букву. Буквальний сенс треба досліджувати, одначе вищий смисл завше зостається слушним. В одній книжці написано, буцім діамант можна розрізати лише кров'ю козла. Мій великий учитель Роджер Бекон сказав, що це неправда — він просто спробував це зробити і йому не вдалося. Але якби пов'язання між діамантом і козлячою кров'ю мало якийсь вищий смисл, він далі був би слушним».
«Отже, вищі істини передає навіть олживий буквальний сенс, — мовив я. — Але мені таки прикро, що єдиноріг — такий, як в цих книгах — не існує, не існував і не зможе колись існувати».
«Не гоже нам дошукуватись межі Божої всемогутності, адже якби Бог захотів, єдинороги теж могли б існувати. Та не сумуй, вони ж існують у цих книжках, які говорять і про реальне буття, і про буття можливе».
«Отже, читаючи книжки, нема потреби звертатися до віри, цієї богословської чесноти?»
«Є ще дві богословські чесноти. Надія, що можливе існує. І любов до того, хто щиро вірив в існування можливого».
«Але навіщо тоді вам єдиноріг, якщо ваш розум у нього не вірить?»
«Він потрібен мені так, як потрібні були Венанцієві сліди на снігу, адже вони показали, що його затягли до глека з кров'ю. Єдиноріг, про якого повідають книги, теж своєрідний слід. Якщо є слід, то мусить бути щось, що цей слід залишило».
«Але ви вважаєте, що це
