Генерали імперії - Валентин Лукіч Чемеріс
Але вийти на нього і тим більше зчитати його — не кожному вдається. Як і те, що не ясно, як діють ясновидці (їм це здебільшого і самим незбагненно). Чи багато пророків серед людей? Який відсоток таких людей? Як показують дослідження, здібності до лідерства (керівництва) в суспільстві хомо сапієнс має кожен 20–й, або 5 % всіх людей. (До речі, у тварин точнісінько така ж статистика, лише 5 % тварин здатні домінувати над іншими.) Ця цифра фігурує і тоді, коли мова заходить про екстраординарні психічні здібності людини. Виявляється, осіб, які володіють хистом ясновидіння, телепатією, чаклунством, екстрасенсорикою, магією тощо, теж 5 % від загальної кількості. Навіть творчість, обдарування дотримується цих параметрів. Є поети від Бога, а є поети від себе. Так ось від себе багато, а тих, що від Бога, лише… 5 %.
Все більше спеціалістів сходиться на тому, що навколо Землі і на Землі існує якась інтелектуальна голограма, в ній і відбувається життя людей. Окремі з них, все ті ж 5 %, можуть якось зв’язуватися з цією голограмою, тоді відбувається коротке замикання, і такі незвичайні особи зчитують з голограми (часом і за допомогою символів та образів) те, що ще тільки-но згодом відбудеться в нашій реальності. Хто називає цю голограму біополем, хто «польовою інформацією» або інформацією космічного поля, чи, зрештою — Системою, але суть не в назві, а в самому явищі.
А втім, скільки народів, стільки й термінів та розумінь цього фантастичного, як нам здається від незнанням, явища. Індонезійські віщуни, наприклад, оперують поняттям біополе, що його вони називають «сакті». З ним пов’язують і феномен ясновидіння. «Сакті» у багатьох людей різне, хоча загалом це схоже на долю, тож воно залежить від самої людини. Якщо людина володіє сильним «сакті», їй весь час таланить у житті, а якщо у неї слабке «сакті» — то в неї і доля відповідна, з такою людиною найбільше трапляється нещасть, невезінь, хвороб тощо.
…Так ось такою віщункою і була та непримітна, нічим зовні не видатна жінка, котра восени 1917 року в одеському готелі «Лондон» пророкувала генерал-лейтенанту російської армії Карлу Густаву Маннергейму незвичайну долю (мабуть, «сакті» у нього особливо сильне!) — її ясновидіння, її пророцтво й передбачення, зроблені нею так легко і просто, ніби між іншим, ніби вона заглянула до книги, що лежала перед нею. Жаль, що генерал-лейтенант не зберіг нам імені цієї Сивілли.
4 червня 1942 року генерал-лейтенанту, головнокомандуючому збройними силами Фінляндії Маннергейму виповнилось 75. Не можна було сказати, що генерал зберігся як юнак, хлопець-молодець, і що мав він вигляд на піввіку чи й менше, ні і ні. Із здоров’ям у нього вже тоді почали виникати проблеми, та й напружені роки, починаючи з 1918 року, коли він рік за роком — та які роки! — чверть віку рятував свою батьківщину від все нових і нових зазіхань могутнього сусіда — це назавжди залишило свій карб на ньому, підірвало здоров’я. А більшовики щороку сіяли зуби дракона, що сходили постійною ворожнечею, розбратом, зазіханням на цілісність фінської території, на все нові й нові напади, провокації. Все це треба було не просто пережити, а — відбити. І всі біди й тривоги тримати у собі, зовні вдаючи з себе спокійного і здорового, якому робота вдень і вночі просто… просто ніпочім.
А загалом, шістдесят останніх років, починаючи з 15 літ, як він поступив до кавалергардського училища і розпочав свою нелегку військову кар’єру (його улюблене слівце), він ніколи не знав спокою — служив, воював, знову служив, знову воював, а після сімнадцятого постійно, з дня у день, захищав свою батьківщину, зміцнював її армію та оборону, а коли і йшов на час у відставку і не служив офіційно, то все одно займався обороною країни. І так триватиме від 1918 року, коли він почне створювати визвольну армію Фінляндії, і аж до 1951 року, останнього року в житті генерал-лейтенанта.
А втім, тоді, в червні 1942 року, він вже останній день був у цьому званні. Другодні на довгий язик мису, що тягнувся в озеро Саама, де серед мальовничої природи (хоч нею і не було коли милуватися) знаходився представницький будиночок головнокомандуючого — знаменитий і в той же час простий дерев’яний фінський будиночок, що їх після Другої світової у Фінляндії буде охоче закуповувати СРСР для свого пролетаріату — дешево і сердито! — прибув з групою високопоставлених урядовців президент країни Рюті.
Одночасно на сусідній аеродром Іммола, що був того дня оточений потрійний кільцем фінських солдатів та німецьких спецслужб, приземлився урядовий літак з Берліна, на якому вітати Маннергейма прибув сам рейхсканцлер Адольф Гітлер. Через свого посла в Гельсінкі Блюхера фюрер застеріг: ніяких змін в ритуал святкування іменин головнокомандуючого Фінляндії щоб не вносили, і щоб іменинник не їхав на аеродром зустрічати гостя — хай займається своїми справами, фюрер і сам знайде дорогу. Але це негадане повідомлення таки завдало чимало клопотів імениннику, адже невідомо було зарані, до чого приведе цей візит в політичному аспекті. Тож Маннергейм був готовий до будь-якого повороту подій. На початку Другої світової Фінляндія опинилася між двома великими і сильними агресорами, що обидва замахувалися на панування над світом — між СРСР з одного боку, і Третім рейхом з другого. І той, і той міг розчавити маленьку країну Суомі і не звернути на те особливої уваги. І все ж генерал-лейтенант намагався будь-що втримати нейтралітет, що для Фінляндії було чи не єдиним шансом вціліти, коли зчепляться два монстри, та все ж… Ще в 1939 році в бесіді з делегацією Фінляндії Сталін сказав прямо і відверто, не залишивши аніяких шансів на маневрування: «Добре розумію, що ви хочете залишитися нейтральними, але, запевняю вас, що це неможливо. Великі держави цього не дозволять». Отже, або-або… Треба було визначатися і приставати до якогось одного берега — або до червоного, або до коричневого. Розвіддані, які отримувала Фінляндія, говорили про те, що вона — «капіталістична країна, і її чекає така ж доля, як і Естонію, Латвію та Литву, що вже були загарбані більшовиками». «Включення Фінляндії