Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

сама часто обирала той окружний шлях і то тому, що не раз туманно згадувала малюнок зі шкільної книжки, на якому зображали разючу сцену: проганяли якогось солдата через стрій, у цьому вона вбачала якусь далеку аналогію між собою і власного проходкою через рідний завулок. Але всі ці застереження відступали перед тим святим ментом, до якого готувалися вони всі. Йонта виходив на поріг, його поважне обличчя серед білого пуху цвіло, в губах стирчала цигарка «Біломорканалу»; поруч ставав Вова, який поки що не курив «Біломорканалу» (хіба таємно); в ногах лягала біла тлуста кішка, яка виросла з того кошеняти, що так мило колись бавилося кульками пуху; коло буди помахував обрубком хвоста тлустий собака з лютими очима; на електричному стовпі погукувала горлиця; летів пух, летіли, як шалені, секунди; там, удалині, серед пуху, з’являлася Валька, поперемінно зважуючи клунок однією й другою рукою; світ у цей час завмирав, усе зникало: сусіди, будинки, вікна, чужі коти й собаки, паркани, дерева, трава - був тільки цей засипаний білим пухом шлях, засипані білим пухом Валька, Йонта і Вова. Йонта курив «Біломорканал», а Валька ніжно всміхалась. Ні Йонта, ні Вова не відповідали на той усміх, Йонта курив «Біломорканал», а Вова робив вигляд, що курить «Біломорканал»; Валька зважувала клунка чи в одній, чи в другій руці, хай як там казяться ряба Надька і дочка Трасицької, хай навіть згадує давноминулі гаразди таксистиха - все ставало мале й нікчемне перед цим моментом, коли після важкої праці повертаєшся до родини. Бо радість повернення відчуває не тільки вона, Йонта і Вова, а й собака, й кіт, бо і їм дістається лакоминка. Ось Валька входить у хвіртку, небо підіймається, начебто очищується від хмар, ніби росте, як тісто на дріжджах; сонце в ньому - як золотий зуб, а Вова рушає назустріч матері. Він іде, як качка, поважно й перевальцем. Його довгий ніс геть такий, як у Йонти, а підборіддя прямокутне. Він дивиться розсудливо і статечно, а Валька від замилування ледве не розпадається.

- Шо, мама, - каже Вова з усіма інтонаціями Йонти, - м’ясця принесла?

- А м’ясця! - розчулено каже Валька й опускається, щоб поцілувати Вову в лобика.

7

Марія була заважка тілом, щоб пух одніс її далеко. Просто Йонта завчасу перестав дивитися їй услід, бо спинилася вона тут-таки, на околиці, у Смердів, які були родичами у других покійної Маріїної мачухи. Старий Смерд посварився зі Смердихою і виділив їй на прожиття зі своєї пенсії п’ять карбованців, тобто те, що належало Смердисі по закону. Смердиха, звісна річ, почала шукати квартиранта, а коли пух прибив до неї Марію, була навіть рада. Марія згодилася платити 40 карбованців (кімната її була прохідна), і це все мало скласти той бюджет, на який розраховувала Смердиха. Смердів син, відповідно, Смерд також, тридцятирічний кандидат у алкоголіки, зустрів Марію кривою усмішкою. Він обдивився її з голови до ніг (завважимо, що летів тоді пух) і першого ж дня, саме тоді, коли женилися Йонта з Валькою, ущипнув Марію за сідницю. Марія обурилася, хоч не так уже й дуже; летів, знаєте, пух, над ними висіло безхмарне небо й потутукували горлиці - Смердів син усміхнувся вдруге. Цього було досить, щоб він заблукав у власній хаті, шукаючи своє ліжко; у відчинені кватирки залітав пух; стара Смердиха не страждала від безсоння, а виводила носом трохи хрипкі, однак цілком мелодійні співи; старий Смерд відгородився од родини, зачинившись у глухій комірчині; Смерд-молодший приблукав ненароком до Маріїного ліжка, знову обуривши її; він прийняв од неї ляпаса, але вже втомився блукати по хаті; скажемо, що перед цим він випив самогонки, купленої на місцевому пункті продажу (треба визнати, таємному); Смерд терпляче прийняв од Марії ляпаса і попросив утішити його втомлену від безнастанних блукань душу. Марія задумалася. Вона, як і сестра, була тямковита, тож відразу оцінила ситуацію. Смерд не був добра пара (завважимо: кандидат на алкоголіка), але мав хату, а сорок карбованців щомісяця - це теж неабищо. Смерд був для неї застарий, але вона не така красуня (згадаємо поразку з Йонтою). Смерд може збрехати і, взявши що треба, потім відкинутися, але він, з усього видно, таки «шмата», і може й не збрехати. Одне слово, проти Смерда було стільки ж, як і за нього, і Марія зітхнула. Смерд зрозумів це зітхання по-своєму, можливо, навіть правильно, і віднайшов собі втіху. Правда, Марія дала йому ще одного ляпаса і ледве не скинула з ліжка, але то були, як думав опісля самовдоволений Смерд, «їздєржки проїзводства» - все закінчилося так, як хотів він і як вирішила вона: наступного дня вони одружились. Єдине, що трохи псувало цю історію: Смерд не був у цій ситуації оригінальний - за кілька років перед цим так само вчинив тут-таки на околиці (правда, не одержуючи ляпасів) його давній приятель Шурко Хаєцький.

8

Маючи такий прибутковий фах, Валька мусила купити собі холодильника ще до одруження з Йонтою, і це зменшило йому турботи на цілий день. Тож четвертого дня замість купувати холодильника (це могло б зворушити таксистиху, яка пам’ятає, як років десять тому дбав про свій дім таксист), Йонта купував пральну машину. А оскільки пральна машина була з центрифугою, то Йонта вже не міг приїхати на таксі (цього дня серце таксистихи мало лишитися несколошкане), а взяв вантажне авто, яке обслуговувало ту ж таки електростанцію, де він працював. Пральну машину було ледь видно з кузова, окрім того, Йонта накрив її лантухом (те, чого ніколи не допустив би таксист), а сам сів на дно: причина, чому ряба Надька ледве не пропустила цієї події. Погляд підзорної труби рябої Надьки байдуже пропустив вантажівку - їх приїздить на околицю немало: шофери люблять тут купатися, крім того, летів пух, а ряба Надька розмірковувала, на які кошти прибудовує собі кімнату Семенюк-молодший, який у минулорічний пух узяв (держав, як казала дочка Трасицької) дочку таксистихи. Але ряба Надька завжди мала троє очей (двоє власних і підзорна труба), окрім того, вона