Спустошення - Любомир Андрійович Дереш

Якби я захотів колись завести дітей, я хотів би, щоб це сталося з Глашею. Вона ідеальна жінка. По-рубенсівськи повновида, м’якосерда, із захоплююче гострим розумом. Із неймовірним почуттям гумору. Проте є час кидати каміння, а є час каміння громадити. Хочеться відкритися перед нею, поговорити щиро, по душах, але я мовчу, бо знаю, що коли вже відкрию рота, то звідти точно полиються якісь нісенітниці, типу «я тебе люблю, і давай будемо разом».

— Москва задихається від смогу: чадного газу в повітрі втричі більше за норму. У деяких місцях під Москвою вирує вогонь такої сили, що викликає утворення пірокумулятивних хмар, які зазвичай утворюються при виверженні вулкана або ядерних випробуваннях, — повідомляє журналістка ТСН.

Зараз. Зроби це зараз. Закінч їсти цей дурнуватий омлет, підійди до неї, поклади їй руки на шию і запроси на побачення. А ввечері, на Парковому мості, обличчям до заходу сонця, зроби їй пропозицію. Ось побачиш, як усе переміниться. Побачиш, яким це стане полегшенням для вас обидвох.

— Вот это да, — промовила Глаша, дивлячись на кадри задимленої російської столиці.

— У ніч проти шостого серпня на Москву знову опустився смог. Запах гару гостро відчувається практично всюди, навіть у центрі мегаполіса. Видимість на дорогах подекуди не перевищує ста метрів. Задимлене повітря сильно погіршило екологічну ситуацію в Москві та області...

Господи, я, напевне, божеволію, якщо вже думаю про такі речі. Якщо я це зроблю зараз, буду найбожевільнішою людиною у світі. У жодному разі не можна допустити цього.

— Ситуацію в російській столиці ускладнює спека, нічна гроза не принесла полегшення мешканцям...

Ви будете такою ніжною парою. Це буде так гаряче, так зворушливо і так близько. Тобі просто потрібно наважитись вийти з тієї ролі, яку ти на себе одягнув.

— ...І до новин зі столиці. Цієї ночі покінчив життя самогубством відомий співак Лулу Октябрьов. Як повідомляють сусіди, його тіло знайшли на автостоянці біля будинку, де мешкав популярний виконавець. Під час обшуку в його квартирі було встановлено, що Октябрьов випав з вікна тринадцятого поверху... Медики повідомляють, що це не перша спроба співака покінчити з собою, однак цього разу...

— Це неможливо, — Федір, ловлячи кожне слово, підійшов до телевізора і притиснув чоло до екрана.

— Федоре, з тобою все гаразд? — спитала Глаша.

Він відірвав голову від телевізора і пішов набрати з крана холодної води. Руки тремтіли. Випивши води, Федір утер губи й узявся за голову, наче перевіряючи, чи не відірвало її вистрілом з гармати. Треба щось зробити. Не можна це так залишити.

— Уночі один знайомий покінчив із собою, — сказав він, закладаючи кілька дрібок голландських шишок у скляну трубку. — Співак, Октябрьов Лулу, пам’ятаєш, я тобі ще взимку лінк кидав на його кліп?

Запальничка, вогонь, затяжка — сизий дим серпневим колючим стерням продер йому груди. Затримати дихання, задихнутися в диму, стримати кашель. Усе, що я планував сказати, так і лишилося у мене в горлі.

— Я ж тільки вчора з ним познайомився... Ми ще встиг­ли записати інтерв’ю...

Федір протер руками обличчя, ніби намагаючись остаточно прокинутися. Він викурив підряд п’ять сигарет, поки руки стали тремтіти менше.

— Але чому? — врешті сказав він. — Ми ж іще вчора з ним говорили перед концертом...

* * *

Жан-Люк був досить ексцентричним чоловіком приблизно мого віку. У Москві разом із Глашею вони займалися колись ресторанною справою, власне, довкола ресторанного бізнесу ми з нею й познайомилися — це було ще у 2007-му. Я компліментарно висловився з приводу інтер’єру та обслуговування офіціантці, а симпатична жіночка за сусіднім столиком раптом зав’язала зі мною розмову. Вона поцікавилася, чи я не той знаменитий ресторанний критик, про якого нині пишуть усі газети, але навіть дізнавшись, що я взагалі гість з України, Глаша попросила тоді приготувати для мене спеціальне блюдо від шефа — якийсь винятковий російський розсольник з грибами і налисники з осетровою ікрою. Ми розговорилися, і з’ясувалося, що переді мною — начитана, інтелігентна особа, яка гостро потребує чоловічої ласки. Ми здружилися, стали взаємно коментувати записи в наших ЖЖ і ділилися різноманітними культурними аномаліями, які віднаходили в інтернеті.

Далі вони з Жан-Люком розлучилися, ресторан занепав, і його довелося продати. Шукаючи ліків від депресії, Глаша стала ходити на заняття з медитації тут, у Києві, в школу Бориса Гурова, психолога-екстремолога, про якого іноді розповідала мені майже казкові історії. З Глашею завжди було цікаво розмовляти, однак коли я завважив, що з початком вивчення медитації сфера її інтересів змістилася в бік гео­політики, високих технологій і консцієнентальних воєн, я подумав, що двоєженство — це цілком хороша практика.

Однак, шлюб з Інною відсунув наші стосунки з Глашею на задній план, листування зробилося поверхневим і нечастим, а дружба повисла в певному стані паузи. Коли ж Інна від мене пішла, Глаша знову з’явилася на горизонті. Правда, вона знову була разом із Жаном-Люком.

Жан-Люк був людиною вкрай неспокійного розуму. Як і я, він приятелював із легкими наркотиками, однак до кола його близьких друзів також належали Опіум, Крек і Героїн, що, своєю чергою, викликало ряд нових Запитань до Глашиних світоглядних Основ. Утім Жан-Люк хоробро заявляв, що на нього ці всі забобони не діють і ніякої залежності від побратимів він не відчуває — особливо, якщо зважити, що бачиться з ними лише у вихідні.

Жан-Люк був природженим містиком: бачив людські аури, передчував події, читав людські долі з долоні. Здебільшого прогнози його були фатальними і, що печально, правдивими. Тому його молодецьке, розгнуздане в багатьох відношеннях життя наче перепрошувало за нелегкий талан, який йому доводиться нести.

Жан-Люк притримувався крайніх лівих поглядів, називав поліцію не інакше, як «свинями у фуражках» і за першої нагоди встрягав у вуличні бійки. Його відзначала особлива французька привітність — мабуть, результат тих самих liberté, égalité, fraternité — він охоче приймав усі запрошення від друзів, яких легко набував у Росії чи Україні і так само легко втрачав. Часто його «друзі» виявлялися людьми доволі специфічними — він не відмовлявся від товариства робітників-узбеків, бомжів, циган, валютчиків і кишенькових злодіїв, пояснюючи Глаші нові знайомства «потребою пізнавати життя, яким воно є».

Жан-Люк також був неабияким ревнивцем. Коли вони з Глашею уже розійшлися і вона стала їздити на навчальні сесії до Києва, він став з’ясовувати, з ким це вона тут спілкується і, серед іншого, познайомився зі мною. У мені, правда,