Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем

Вона обожнювала його. Який він був прекрасний, у високих чоботах із закотами й білих бриджах, коли грав у поло! В одязі для тенісу він скидався на юнака. Ще б пак, він пишався своєю фігурою – вона такого тіла ще не бачила. І докладав зусиль, щоб не розповніти. Не їв ні хліба, ні картоплі, ні масла. І багато часу віддавав фізичним вправам. Їй подобалося, як він дбав про свої руки – щотижня ходив на манікюр. Він був чудовий атлет – рік тому виграв чемпіонат із тенісу. Та й танцював найкраще серед усіх, танцювати з ним – чиста втіха. Ніхто не дасть йому сорока. Якось вона сказала, що не вірить у це.

– Я думаю, це все вигадка й тобі двадцять п’ять.

Він засміявся. Його це дуже потішило.

– Ох, люба, у мене п’ятнадцятирічний син. Я чоловік середнього віку. За два-три роки буду товстим стариганом.

– Ти і в сто будеш чудовий.

Їй подобалися його чорні кущисті брови. Вона думала, чи це не через них у його очей такий бентежний погляд.

Він має безліч чеснот. Досить добре грає на піаніно – звісно, лише регтайми – і жартівливу пісеньку може заспівати гарно і з гумором. На її думку, йому все вдається: і на роботі його цінують. Її серце сповнилося радістю за нього, коли він розповів, що губернатор відзначив, як він добре впорався з особливо складною справою.

– Хоч це й нескромно, – засміявся він, дивлячись на неї повними любові очима, – але в усій колонії ніхто не впорався б із цим краще.

Ох, як їй хотілося бути дружиною Чарлі, а не Волтера!

17

Звісно, ще невідомо, чи знає Волтер правду, і якщо ні, то варто, напевно, залишити все як є, а коли знає, що ж, зрештою, так буде ліпше для всіх. Спочатку вона хай не задовольнялася, але мирилася бачитися з Чарлі лише крадькома, але з часом пристрасть її росла й уже давно її дедалі більше гнітили перешкоди, що заважали їм повсякчас бути разом. Він так часто казав їй, що проклинає свою посаду, яка примушує його так ховатися, пута, що зв’язують його, пута, що зв’язують її, – як би було чудово, казав він, якби вони обоє були вільні! Вона розуміла його погляд – скандалу нікому не хотілося і, звісно, варто дуже добре все обдумати, перш ніж змінити своє життя, але якби свобода дісталася їм сама собою, ох, як би це все спростило!

І не те щоб комусь доведеться мучитися. Вона точно знала, які в нього стосунки з дружиною. Дороті – жінка холодна, кохання між ними немає багато років. Їх разом тримають звичка, побут і, звісно, діти. Їй важче, ніж Чарлі: Волтер її любить, але, зрештою, він поглинений роботою, та й чоловіки завжди мають куди піти, наприклад у клуб. Можливо, спочатку він горюватиме, але потім це мине, та й ніщо не заважає йому оженитися вдруге. Чарлі сказав їй, що не уявляє, як вона примудрилася вийти заміж за Волтера Фейна.

Вона питала себе, мало не всміхаючись, чому зовсім недавно так злякалася, подумавши, що Волтер їх застукав. Звісно, було страшно бачити, як повільно оберталася та ручка на дверях. Але, зрештою, вони знали, що зробить Волтер у найгіршому разі, і були готові до цього. Чарлі відчує таке ж полегшення, як і вона, коли дізнається, що те, чого їм хочеться понад усе на світі, саме йде їм до рук.

Волтер – чоловік порядний і добре вихований, цього неможливо не визнати, і він її кохає. Він вчинить правильно і дасть їй розлучення. Вони зробили помилку, та, на щастя, зрозуміли це, поки ще не пізно. Кітті вирішила, що саме скаже йому і як із ним поведеться. Вона говоритиме лагідно, з усмішкою, але твердо. Немає потреби їм сваритися. Пізніше вона завжди буде рада його бачити. Вона щиро сподівається, що ті два роки, які вони провели разом, стануть для нього світлим спогадом.

Навряд чи Дороті Таунсенд буде проти того, щоб розлучитися з Чарлі, думала Кітті. Тепер, коли її наймолодший син має їхати в Англію, їй буде куди краще теж там жити. У Гонконзі їй зовсім ні́чого робити. Вона зможе проводити свята зі своїми дітьми. Та й батьки її в Англії.

Все так просто, все можна владнати без скандалу й образ. А тоді вони з Чарлі зможуть одружитися. Кітті глибоко зітхнула. Які вони будуть щасливі! Для цього варто було дещо перетерпіти. У неї в голові одна фантазія заміняла іншу: вона думала про те, як вони житимуть разом, як розважатимуться, куди разом поїдуть, у якому мешкатимуть будинку, до якої посади він дослужиться і як вона йому допомагатиме. Він дуже нею пишатиметься, а вона – вона його обожнює.

Але за всіма цими солодкими мріями ховалося погане передчуття. Так дивно – наче духові й струнні оркестру виграють ідилічні мелодії, а в басах тихо, але зловісно стукотять барабани. Рано чи пізно Волтер повернеться додому, й від думки про зустріч із ним у неї починало гупати серце. Не схоже на нього – зайти в обід додому й піти, не сказавши їй ні слова. Звісно, вона його не боялася; зрештою, що він може зробити, повторювала вона собі, але відігнати тривогу не могла. Вона ще раз повторила те, що збиралася йому сказати. Кому буде ліпше від скандалу? Їй дуже шкода, бачать небеса, вона не хотіла завдати йому болю, але нічого не могла вдіяти, раз вона його не любить. Нащо прикидатися, завжди краще сказати правду. Вона сподівається, що він не буде нещасливий, але вони зробили помилку і їм нічого не залишається, крім як визнати це. Вона завжди згадуватиме його з теплотою.

Але навіть проказавши все це самій собі, вона відчула, як її долоні змокріли від раптового нападу страху. А через те, що їй стало страшно, вона на нього розізлилася. Якщо йому хочеться влаштувати сцену – вперед, але хай не дивується, почувши те, чого не очікував. Вона визнає, що ніколи його не любила й що не минуло і дня після їхнього весілля, щоб вона не пошкодувала. Він нудний.