Адепт - Володимир Львович Єшкілєв
Іншим моїм приятелем у фортеці став Ярамаг-тархан, син кагана ясів Багорега, якого хазарці тримали у Саркелі заручником вірності його батька. Це був легковажний молодик, що мав пристрасть до вина, жінок і полювання. Людята був єдиним мешканцем фортеці, до порад якого Ярамаг-тархан хоч трохи прислухався. Мені він став довіряти після того, як я вилікував його улюбленого пса. Саркельські розбишаки й шибеники обходили мене боком, знаючи, що Ярамаг-тархан мені протеґує. Ніхто у фортеці не ображався так легко, як син Багорега і ніхто не вмів так швидко знести мечем голову кривдника, як це робив Ярамаг-тархан.
У Ярамаг-тархана була велика мрія — повторити подвиг Ерге-багатура, вполювати Дракона. Він не міг спокійно дивитися на Ерге, коли той у панцирі з драконячої шкіри виїжджав з фортечної брами на чолі загону кіннотників.
Мене також цікавив Дракон. Іудеї називали його «тафім», булгари — «зеркелев». Жили Дракони, згідно мисливських свідоцтв, на північ від Саркелу в землях буртасів між ріками Ітель, Бузан та Огар, де посеред Степу Божа воля розташувала величезні, порослі очеретом болота. Мисливці розповідали мені і Ярамаг-тархану про дивних чудиськ, що населяють ті болота: про велетенських ропух, які полюють на вовків, про Драконів, про зміїв, довжиною у два стадії…
Ярамаг-тархан все поривався на велике полювання у мочарі, але в Саркелі чекали нападу київського кагана, і рабі Ісраель заборонив усі мисливські експедиції.
Так пройшла осінь того пам'ятного року, а нападу не було. Вже східні вітри принесли перший сніг, коли розвідники повідомили, що Хельґ вирушив на південь — до Евксинського Понту[53]. Наближені до начальників люди казали, що Ерге-багатур пропонував на таємній нараді піти у похід на Київ, але рабі Ісраель не підтримав його. Натомість, великий загін був відправлений у землі бунтівних касогів[54], котрі відмовились платити данину Ітхелю.
За зиму я оволодів книжною премудрістю і вже навесні вільно розбирав грецькі та іудейські написи на стінах фортеці. Людята казав, що на його пам'яті ніхто не вчився письму так швидко, як я. Вже у кінці зими Єдиний послав мені пророче видіння. Бачив я у тому видінні велике місто, хоча до того поселень, більших за Київ і Саркел, бачити мені не доводилось. Місто було червоне і чорне, і золоте. І грізне. Червлене Сонце стояло над ним. І було в тому місті безліч споруд кам'яних, високих. І от на даху одного з будинків того міста побачив я велику чашу з чорного каменю. І на тій чаші написи незнаними мені літерами. А в чаші горів біло-зелений вогонь, холодний та примарний.
Біля чаші стояв старий в білому одязі і молився вогню. І почув я його слова:
О, Даждьбоже, каменів батько, і води батько, і людей, і міст людських, і загибелі тих міст, і влади тих, що несуть загибель! О Даждьбоже, перший і останній, всіх повстань початок і пожежа, всіх царів і владарів загибель! О Даждьбоже, Місто заклинаю я твоїм страхітливим закляттям!
І сказав той старий закляття Місту червоному, золотому, чорному. А потім обернувся і побачив мене. І спитав: «Хто ти?» А очі його під білими бровами були чорні, як пекельна безодня.
Я сказав: «Я Ратибор, лікар дому Йосифового, з Саркела».
А він промовив: «Я Овой, верховний жрець Даждьбожий. Я закляв Місто останнім закляттям».
Я сказав: «Ти давно помер, Овой. Померла твоя дочка Світилена і онук твій Силеник вбитий. Тебе немає, Овой».
А він промовив: «Я є і я закляв це Місто!»
І видіння щезло. І сьогодні з острахом думаю я: котре з міст заклято Овоєм? Київ? Саркел? Ітхель? Не знаю і молюсь за кожне…
Весна шостого року правління царя Манасії Другого була сухою і теплою. Ще до Великодня зазеленів Степ, а в Саркелі дізнались, що каган Київський С'єрн Хельґ далеко на Заході примучує до данини деревлян, котрі живуть в Зміїних землях. Саркельці зітхнули з полегшенням, а достойні купці почали лаштувати торгові каравани, кораблі, товарну худобу і найманців для охорони. Зі Степу до Саркелу приходили знані й незнані кочові орди і продавали сіль, шкіру та дівчат на гомінливому базарі біля зовнішнього рову. Весь Степ навколо фортеці вкрили шкіряні й повстяні юрти і худоба знову перефарбувала береги Бузану зі смарагдового кольору у сіро-чорний.
Цього року Обадія, син Йосифів, мав уперше самостійно повести торгові кораблі у Фанагорію[55]. Передбачалось, що і я вирушу разом з ним до Евксинського Понту. Та рука Єдиного вже нависла наді мною.
В дні, коли повітря наливається літньою спекою (думаю, напередодні Свята Святої Трійці), мисливці принесли з півночі новину, що з буртаських боліт вийшов Дракон і з'їв безліч сповідників Тангри на берегах ріки Огар.
Ярамаг-тархан на колінах просив рабі Ісраеля відпустити його на полювання, але Носій Зірки благословив виправу лише після того, як сам Ерге-багатур став на чолі мисливського загону. До Ерге та Ярамага приєдналися сини багатих купців — Пінхас, Самуїл та Ісаак, кожен зі своїм почтом. У полюванні вирішила взяти участь улюблена жона Переможця Дракона, найперша красуня Саркелу Менгі-ханум, котра їздила на коні, як вой, і, за свідченням гузів багатура, в бою під Охесією[56] вбила мечем двох касозьких витязів.
На полювання поїхав також старший син Джанібека — Ібрагім-кучук. У Саркелі всі знали, що Ібрагім набагато частіше, ніж треба, з'являється біля білої
