Українська література » Сучасна проза » Світло Парижа - Елеонор Браун

Світло Парижа - Елеонор Браун

Читаємо онлайн Світло Парижа - Елеонор Браун

Безтурботно махнувши рукою на діадему, яка зовсім не з'їхала, Марджі повідомила, що вона й ще кілька дівчат підуть до Емілі Гаррісон, може, вона там переночує, якщо їй дозволять.

То була найбільша неправда, яку вона сказала за все своє життя, і тієї миті, коли мати проникливо глянула на неї, подумала, що та довідається, але погляд матері знов повернувся до місіс Дьюлані й місіс Скотт, яка ні на хвилину не припинила розмови. Мати махнула Марджі, сказала, щоб та заради бога не зіпсувала сукню, попросила покоївку Емілі поклопотатися про неї, і щоб вона не забула шубу, яку позичила у своєї матері й лишила на вішаку для пальт. Усе це Марджі пообіцяла, і мати дозволила їй піти.

Невже все було так просто? Те, що Енн і Елсі були бунтівницями, перестало важити. Як легко вислизнути з-під чиєїсь опіки за правильних умов.

Дівчата лишили Грейс самозадоволено похитуватися у бальній залі, як лілею на вітру. Поїхали в ліфті на горішній поверх і помчали холом до кімнати, двері якої були дбайливо прочинені, крізь них чулася музика. Щойно Емілі Гаррісон поклала руку на ручку дверей, почувся крик і хрипкий чоловічий сміх, і Марджі трохи позадкувала. Зараз — далі від оркестру й яскравого бального залу — вона почувалася тверезішою і більш переляканою, але Емілі Гаррісон пошепки звеліла їй увійти.

Усередині Марджі стояла біля дверей, злякана й зачарована. Хтось уклав їй у руки келих шампанського, вона випила його одним духом, і в голові стало легко, як раніше.

Одна з дівчат з півдня сиділа на канапі з цигаркою і чимось схожим на чарку джину. Вона зняла мереживну накладку з ліфа сукні — Марджі побачила її недбало кинутою на стільці, — і тепер була в атласній блузі, і Марджі була впевнена, що під нею нема нічого. Біля неї сидів якийсь чоловік. Ще один палив. Попіл падав на подушки кремової канапи між ними.

У кутку фонограф грав Ела Джонсона[18], кілька європейських дівчат (і, на подив Марджі, Елсі Міллер також) танцювали зі своїми кавалерами, які зняли краватки й фраки. Це не були танці, наприклад, кадриль, яку вона розучувала, їхні тіла притискалися одне до одного, Марджі не вдалося би просунути руку між ними. Один з чоловіків зронив попіл на сукню високої європейки, але, здавалося, цього ніхто й не помітив або не звернув уваги. У Елсі та її кавалера очі були заплющені, від захоплення чи лікеру, вони рухалися повільніше й повільніше, схиляючи голови одне до одного, потім почали цілуватися, спочатку ніжно, а потім пристрасно. Марджі дивилася, вона ще ніколи не бачила, як цілуються, а тим паче з такою жагою, а коли відвернулася, обличчя її горіло від сорому й заздрості.

Дим висів у повітрі, наче туман. Крім тих, хто палив цигарки, кілька чоловіків грали в карти й палили сигари на кухні й у передпокої. Емілі зникла, і Марджі відразу стало ніяково й жарко, корсет затискав живіт. Вона швидко пройшла через кімнату до задніх дверей, номер, мабуть, займав увесь поверх, подумала, й відчинивши їх, побачила парочку, що займалась любов'ю. Захряснувши двері, вона притисла руки до грудей. Невже всі інші займалися саме цим, коли вони з Грейс дивилися й самі ставили маленькі п'єски або читали вечорами по п'ятницях? Невже це часто відбувалося довкола неї, а її просто дотепер не запрошували? Чи то була частина нового світу, що тремтів перед ними, готовий відкритися й поглинути їх?

Це все не її, міркувала вона. Але що їй робити? Вона не могла піти зараз. Її мати була певна, що вона ночує в Емілі Гаррісон, і в неї не було навіть екіпажу.

Вийшовши з димної вітальні, Марджі опинилася в холі, обклеєному багатими дамаськими кремовими й сріблястими шпалерами. Раптом одні з дверей відчинилися і з'явився її кавалер Роберт Велш, поправляючи одяг і гасячи сигару, що стирчала між зубів. Дівчина спалахнула. У Марджі була препогана звичка завжди червоніти у присутності хлопця її віку — або чоловіка, як зараз, — особливо гарного, а Роберт Велш був саме таким. Почувши, як позаду нього захряснулася кришка унітазу, почервоніла ще більше. — Привіт, з тобою все гаразд? — спитав він. Не в змозі на нього дивитися, вона кивнула.

— Вечірка надто бурхлива для тебе, чи не так? — спитав він і, вважаючи її приголомшений погляд відповіддю, узяв під лікоть і вивів з вітальні. — Ходімо. Подихаєш свіжим повітрям. Він провів її через хол до останніх дверей, що виходили у велику й, на щастя, порожню спальню. Завівши туди, зачинив двері і пройшов уздовж стіни у глибину, відсунув завісу, за якою були двоє французьких дверей. Вдячна, вона вийшла крізь них назовні.

Вітер охолодив шкіру, і Марджі пошкодувала, що не взяла шубу з роздягальні. Мама дуже розсердиться, якщо вона її забуде, тим паче після того, як їй про неї нагадала. Завше нарікала, що Марджі безвідповідальна, пустоголова й легковажна, і дівчина мусила визнати, що та майже завжди мала рацію. Так легко було заблукати у власних думках чи в книзі, або в оповіданні, яке вона писала.

Вдихаючи великими вдячними ковтками свіже повітря, Марджі відчула, що серце б'ється повільніше і жар зникає з обличчя.

— Чорт, тут холодно, — тихо промовив Роберт. Він зняв куртку й накинув її на Марджі, обгорнувши нею її плечі. Вона закуталася щільніше, відчуваючи на тканині запах мила, брильянтіну й тютюну.

— Вибач, — промовила вона, коли прохолода

Відгуки про книгу Світло Парижа - Елеонор Браун (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: