Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

475

Мар'ян Штайнсберг (1887—1943) — видавець, утримував книгарню видавництва Фердинанда Гезіка. Після початку Другої світової війни намагався врятуватися, тікаючи з ґето, а відтак із Польщі, але безуспішно. Перебував у кількох таборах, урешті опинився у Варшавському ґето, звідки близькі не змогли його врятувати.

476

Адольф Рудницький (1909—1990) — польський прозаїк і есеїст, автор романів і збірок Пацюки (Szczury), Нелюба (Niekochana), Золоті вікна (Złote okna), Голубі картки (Niebieskie kartki).

477

Войцех Лінке (1906—1962) — польський маляр, малювальник, сатирик, творець особливого ґатунку експресіоністського сюрреалізму з соціальним підтекстом.

478

Див. примітку 10 до листів Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 268).

479

Вітольд Ґомбрович — див. біографічну довідку у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 227).

480

«Стаття» ця, як її називає Ґомбрович, — то розлога і прониклива розвідка Шульца про Фердидурке (Ferdydurke). Первісні плани публікації в «Wiadomościach Literackich» годі було втілити через значний обсяг тексту. Зрештою, він з'явився у часописі «Skamander» (липень-вересень 1938).

481

Йдеться про «Tygodnik Ilustrowany».

482

Артур Сандауер — див. біографічну інформацію у примітках до його листів (у електронній версії — прим. 545).

483

Намовляння Ґомбровича щодо можливого навернення Шульца до католицизму, враховуючи добре знану антиклерикальну поставу автора Фердидурке, видаються радше експериментом, спробою психологічної маніпуляції, ніж світоглядною агітацією.

484

Ляски — місцевість неподалік Варшави, садиба Закладу догляду за сліпими, організованого та керованого черницями, котрі вчили та виховували у християнському дусі дітей і молодь; осередок католицької думки. Тут упродовж певного часу мешкала, ховаючись під час окупації від переслідувань «із расових причин» колишня наречена Бруно Шульца Юзефина Шелінська.

485

Анджей Плешневич — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 229).

486

Стелла Ольґерд (псевдонім Стефанїї Лазарської) — працівниця бюро ПЕН-клубу у Варшаві, перекладачка, публіцистка.

487

Войцех Натансон — див. примітку 101 у листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 359). Лист на підтримку поїздки Шульца невдовзі був відправлений.

488

Йдеться про рецензію на Санаторій під клепсидрою (див. примітку 4 в листах Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 474)).

489

Послуга, яка передбачала періодичне надання клієнтові вирізок із преси на певну тему або про певну особу. — Прим. пер.

490

Ґомбрович перечитав його ще раз уже після публікації в часописі «Skamander», у липні 1938 року.

491

Йдеться про правки до тексту Шульца, внесені редактором часопису «Skamander» Мечиславом Ґридзевським (див. його біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 244)), котрий і в інших публікованих творах іноді робив численні правки, вилучаючи слова іншомовного походження.

492

Месія (Mesjasz) — роман Шульца, над яким він тоді особливо плідно — після певної перерви — працював; твір не був завершений, рукопис загинув.

493

Вацлав Чарський — див. біографію в примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190).

494

«Шахрайство з боку Гаардт», — ідеться про протест Шульца з приводу фальсифікування «художницею» з Познані фейлетону Еґґа ван Гаардт (Egga van Haardt, «Tygodnik Ilustrowany» 1938, № 40). Оте фальшування, про що ні Шульц, ні Ґомбрович не знали, було, радше за все, справою рук її приятеля Єжи Бродніцького, котрий вигадав їй нове ім'я та офіційну роль художниці, авторки творів, насправді виконаних ним самим. Роз'яснення врешті-решт так і не було передане в «Tygodnik». (Пор. лист Шульца № 111. Див. також біографію Еґґи ван Гаардт у примітках до її листа до Шульца (у електронній версії — прим. 562)).

495

Чеслав Страшевич (1904—1963) — польський письменник, публіцист, автор романів Клята Венеція (Przeklęta Wenecja), Туристи з лелечих гнізд (Turyści z bocianich gniazd).

496

Вільгельм (Єжи, Едвард) Корабйовський, справжнє прізвище Вінт (бл. 1900—1944) — польський публіцист, сатирик, літературний критик, театрознавець, актор. Публікував рецензії, в тому числі на Цинамонові крамниці Шульца — Запізніла рецензія (Spóźniona recenzja, «Nowe Czasy», 1935, № 23), нариси, фейлетони в часописах «Nowe Czasy», «Sygnały», «Szpilki», «Pion», «Droga», «Kurier Poranny», «Tygodnik Ilustrowany». В образі «радника Стронця» виступав у періодичній радіопрограмі «На веселій львівській хвилі», до якої писав також тексти реприз. У першому числі тижневика «Chochoł» умістив пародію на прозу Шульца під назвою А la maniere de… Bruno Schulz. («В «Chochole», новому сатиричному виданні, Корабйовський (Стронць) умістив потворну, хоча й влучну пародію на мою прозу», — писав Шульц 6 лютого 1938 року в листі до Романи Гальперн, № 97). Корабйовський був убитий у центральному управлінні ґестапо у Варшаві в алеї Шуха в перші дні серпня 1944 року, під час Варшавського Повстання.

497

Романа Гальперн — див. біографію у примітках до листів Шульца до неї (у електронній версії — прим. 258).

498

«П. Романа» — Романа Гальперн.

499

Остап Ортвін — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 7).

500

Йдеться про «Tygodnik Ilustrowany», в якому свої твори публікував і Шульц. Анонсована Корабйовським стаття про Крамниці та Санаторій не була опублікована ні в «Tygodniku», ні в жодному іншому виданні.

501

Станіслав Іґнацій Віткевич — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 206).

502

Всі дописки у круглих дужках (знаки оклику, знаки запитання) додані Віткаци.

503

Рудольф Карнап (1891—1970) — німецький філософ і логік, один із творців і представників Віденського гуртка, філософської школи німецького неопозитивізму.

504

Ізидор Берман, псевдоніми Ібер, Адам Недзведзький (1898—1942) — гімназійний учитель, германіст, доктор філософії, польський літературний критик, публіцист, поет, сатирик, прозаїк і перекладач німецької літератури, в тому числі творів Йозефа Рота Готель Савой (Hotel Savoy), Історія 1002 ночі (Die Geschichte von der 1002. Nacht), Родина Бернгаймів (Rechts und links), Тарабас, гість на цій землі (Tarabas. Ein Gast auf dieser Erde), Германа Кестена В пошуках волі (Josef sucht die Freiheit), Леонгарда Франка Банда грабіжників (Die Räuberbande), автор перекладу Солі землі (Sól ziemi) Юзефа Вітліна німецькою мовою, перший перекладач польською мовою творів Франца Кафки та автор есеїв про нього, постійний співробітник публікованого у Львові польською мовою єврейського тижневика «Nasza Opinia»; публікував свої статті в часописах «Wiadomości Literackie», «Pologne Litteraire», «Skamander», «Sygnały».