Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова

у тому, що Оля зо два місяці пропрацювала у військовій комендатурі й поверталася додому пізно. Чоловік переживав. Напивався. Намагався зустрічати дружину з роботи. В Ольги на роботі, в комендатурі, він зчиняв скандали, обзиваючи її нехорошими словами. Усім скаржився. Розповідав, як його, законного чоловіка, за місцем роботи дружини федеральні військові прив’язували до дерева і хотіли розстріляти! А тьотя Оля просто хитра! Вона подружилася з начальством. Зробила собі й чоловікові нові паспорти. Замість старих, відібраних восени бойовиками, що застукали їх у чужому домі на крадіжці речей! Про що сама базікала у дворі! Тепер це звучить так: «У зв’язку з втратою під час пожежі». Оля сама нам усе по дурості розповіла. Свого чоловіка вона прописала у квартиру до його загиблої матері. Адже квартирні документи там украли! Ідуть уперті слухи про компенсацію за житло.

Коли ця сімейка вантажила речі, одна зі стареньких сусідок, на прізвище Андерсен, упізнала свій саквояж із речами. Стала кричати: «Моє! Моя торба! Віддайте, мародери!» — і плакати. Але її ніхто не слухав. Один із російських військових, навпаки, заступився за тих, хто від’їжджав:

— Заткни пельку! Не вий людям на дорогу, а то одержиш! — і пересмикнув автомат.

Я побачила: на руках у тьоті Ольги — мамині коричневі рукавиці. Вони в момент виселення залишались у нашій квартирі. На холодильнику. Тепер, одягнувши їх, Оля допомагала вантажити на машину «свої» речі. Подорожани планують із військовою частиною, що виходить із Ґрозного, відбути до міста Моздок. Можливо, обман. Своє повантаження вони не довірили нікому з сусідів! Тільки військовим. Ця родина вивезла три великі вантажівки різних речей.

А бабусю Андерсен мені було дуже шкода. Я вже усвідомила тлінність речей, а вона, певно, сумуватиме за своїми, вкраденим на її ж очах іншими людьми.

Але ми нічого не візьмемо з собою, помираючи, зовсім нічого. Я це точно знаю.

Патошка-Будур

26.04.

У нас гість. Його брат передав мені записку від Аладдина — з табору біженців в Інгушетії.

Брати Борзови, їхня стара мати й сестра тимчасово від’їжджають до Інгушетії. Днями там даватимуть додаткову гуманітарну допомогу. Беруться передати мій лист Аладдинові та Джину. Виявляється, в Інгушетії з родичами Джина вони жили на одній вулиці! Коли наші сусіди застудилися взимку і хворіли — родичі Джина щодня давала їм молоко! Який тісний світ!

Коли вантажили залишки речей Еліти, я стояла у своєму під’їзді. Не допомагала. Еліта тепер не може бачити тих, у кого російське прізвище. Ненавидить. Я її розумію. Зате сусіди-чеченці, які допомагали їй вантажити речі й плакали від співчуття над долею її чоловіка, поцупили частину торб, сховавши їх за під’їзні двері. Зокрема — Аза, Ліна й Резван. Потім, коли машина з нещасною вдовою зникла за поворотом, вони витягли ці торби прямо до під’їзду і стали ділити награбоване. Не соромлячись нічого й горлаючи від збудження! Але виявилося, що вони вкрали дитячі курточки! Адже в тій родині багато малят-дівчаток! Вони міряли їх прямо у дворі, але дитячі курточки дорослим бовдурам були малі. Аллах їх покарав! Потім вони подивились і побачили, що я за всім спостерігаю зі свого під’їзду.

Аза прошипіла:

— Буде тепер розпатякувати, російська тварюка!

І вони зайшли в будинок навпроти.

Будур

01.05.

Два дні тому приходив міліціонер. Він розповів новину. Виявляється, мене у війну вкрали бойовики! Така пригода, а я не знала! Але мама та бабусі-сусідки заявили: цього в нас не траплялося!

Міліціонер-чеченець, що прислужує при комендатурі нової влади, підійшов до нашого стола, відкрив книжку і побачив фото Джина й Аладдина. Він запитав:

— Це хто?

Мама страшенно розсердилась.

— А ви нахаба! — зауважила вона.

І, щоб подражнити цю людину, сказала:

— Це хлопці з бухгалтерських курсів, які я проходила перед війною!

Візитер — справжній бегемот! Зачинив наші двері — і до мене. Тягне свої ручиська! Худоба! А коли ми його присоромили, дали відсіч, він розлютився! Заявив:

— Я — влада! Я захочу — до вас о дванадцятій годині прийду! Влаштую перевірку паспортного режиму. Щоб не викаблучувались!

Мама порожевіла від злості:

— Один раз зайдеш — більше не захочеш! — закричала вона й показала «владі» непристойний знак із пальців.

Тепер сторопів він. Пообіцяв, що відвезе мене на допит. Мама обізвала його «кретином» і сказала, що в мене було поранення на ринку в жовтні. У нас десятки свідків! Що якщо вона ще раз побачить його на нашому порозі, скарга російському комендантові в нову адміністрацію забезпечена! З копіями довідок від лікарів. З лікарні № 9, шпиталю МНС!

— За наклеп і вигадки вилетиш зі своєї «хлібної» роботи! — кричала вона, остаточно розлютившись, і він утік, бурмочучи від злості щось по-чеченськи.

Ми з’ясували: попередньо цей «товариш» розмовляв із Баудом. А потім мент залишився ночувати в Ази. З Ліною поговорив і відіслав її. А хитрюча Аза вийшла у двір і голосно заявила сусідам:

— Міліціонер пішов!

Але ми стояли на під’їзді і бачили: цей чоловік не виходив! Мама і я обійшли будинок. Перевірили! «Влада» мирно розмовляла біля вікна з Азою. Про війну, про якісь комп’ютери. Про те, що Аза потрапила в список. І що він їй допоможе! Але тільки в тому випадку, якщо Аза буде розумницею! А ще краще, якщо вона про когось зможе розповісти, дати наводку. Ми обережно зазирнули до них у кімнату на перший поверх: Аза дістала свої їстівні припаси. Розставила перед гостем.

Дуже скоро вона вийшла у двір. Я і мама, мов двоє шпигунів, уже встигли обійти її будинок. Підійшли близько до великої дворової печі з битих цеглин у середині двору. Сподівались, Аза скаже нам хоча б частину правди. Але Аза розвела вогонь. Поставила на піч великий чайник. Голосно повідомила ще раз:

— Міліціонер давно пішов!

Дочекалася, доки чайник закипів. Заявила, що сьогодні її дістали. Зараз вона піде вечеряти й відразу ляже спати.

— Не стукайте до мене! — попередила всіх сусідів Аза. — Я таблетки вип’ю і буду спати. Голова болить!

Удома мама сказала:

— Вона ж колись нормальна була! Смілива! Невже так змінилась? Чи сильно боїться?

09.05.

Сьогодні всі, хто п’є, встигли втратити людську подобу.

Постійно стріляють із гармат. Негідники! Але ж багато родин повернулися додому з дітьми! Як можуть спати немовлята?! Совісті немає! Вони, забувши звичайні земні звуки, оглушують самі себе, як наркотиком, цією стріляниною.

А 7 травня до Маші з їдальні ввірвалися четверо місцевих чеченців. Побили її стару хвору матір та її шестирічного сина. Відібрали всі гроші, що були в домі,