Українська література » Публіцистика » Леді Африка - Пола Маклейн

Леді Африка - Пола Маклейн

Читаємо онлайн Леді Африка - Пола Маклейн
class="p1">На якусь мить мені здалося, що він мені примарився, а потім ми кинулися одне до одного без жодних вагань, без ніяковості, мов двоє людей, котрі знайшли одне одного на краю світу.

— Боже мій, я так рада тебе бачити.

Я схопила його за руку й ніяк не могла відпустити.

— Що ти тут робиш?

— Напрацьовую льотні години. Невдача з королівським сафарі принесла мені достатньо коштів, щоб купити літак, якого я завжди хотів, — гарненький золотий «Ґіпсі Мот». Я відвантажу його до Момбаси, якщо за шість місяців з нами обома все буде гаразд.

Він мав на увазі себе й літак. Після трагедії з Майєю мене дивувала його сміливість, але таким уже був Деніс.

— Ці машини такі гарні.

Я глянула туди, де погойдувався «Гавіланд».

— В них стільки грації.

— Гадаю, тобі було непереливки.

— Тобі ніколи не подобався Менсфілд, адже так? — наважилась я запитати. — Ти завжди тримався в його присутності трохи холодно.

— Я бажав тобі щастя... завжди бажав. Але я здивувався, коли ти вийшла за нього. Щиро кажучи, ти мені здавалася надто волелюбною для будь-яких зобов’язань. У цьому ми з тобою схожі.

— Може, саме це й зіпсувало все від початку. Хто тепер скаже? Нині все перевернулося догори дном. Я не знаю, що станеться з фермою та з моїми кіньми, не знаю навіть, що робити далі.

— Тобі потрібно навчитися керувати аеропланом.

— Мені? — здивувалась я — Там справді стільки волі, як здається звідси?

— Навіть більше.

— Що ж, звучить чудово, — підсумувала я. — Залиш мені там трохи місця.

Наступні кілька тижнів до мого повернення додому ми з Денісом щодня за будь-якої погоди зустрічалися на летовищі й там обідали. Він вабив мене як ніколи, і, хоч частина мене бажала цілувати його й бути якомога ближче, я відчувала, наскільки неправильно мати подібні бажання, коли Ґерваз такий слабкий, а попіл мого шлюбу ще не обсипався з мене. Але Деніс був мені також і другом, якого я дуже потребувала. Він розповідав усе, що відчував у повітрі, і я ловила кожне слово, тішилася можливістю думати про щось нове.

— Напевне, що там таки справжня свобода, — сказала я йому. — Якщо лишень не думати про ризик.

— Страх ніколи не полишає повністю. Але це загострює відчуття.

Я кивнула, розуміючи що він має на увазі. Навіть у дитинстві мені подобалося випробовувати й перевіряти себе. І хоч інколи я забувала про ту дівчинку, вона повернулася, щойно я глянула в яскраво-синє небо — своєрідне вікно. Може, одного дня я теж літатиму. Може, саме тому від наших щоденних зустрічей з Денісом я почала почуватися менш пригніченою і зневіреною. Сама думка про це — про майбутні крила, змусила відчути все по-іншому, почала мене зцілювати. Деніс також доклав до цього зусиль. Час, проведений із ним, допоміг мені згадати, ким я була в кращі часи, зробив мене сильнішою і впевненішою, готовою дивитися вперед без страху.

— Ти колись уявляв нас разом? — одного дня запитала я. — Місце чи час... навіть світ, у якому ми могли б бути разом? Там, де ми не нищили б одне одного та не хотіли мати більшого, ніж може дати кожен з нас?

На його обличчі повільно з’явилася усмішка. Його горіхові очі були бездонними.

— А як щодо цього місця? Саме зараз?

Він потягнувся до моєї руки, й ми сиділи ось так, пліч-о-пліч, кілька дорогоцінних хвилин, а тим часом над нашими головами, хитаючи крильми та прослизаючи за хмарою, мов зірка, виблискував срібний «Мот».

57

априкінці березня 1930 року я поплила додому. По приїзді одразу попрямувала до «Мелели», щоб побачити батька, Руту й наших коней. Знайти слова, щоб пояснити: Ґерваз залишиться в Англії, можливо, вони його ніколи не побачать, — виявилося складніше, ніж я собі уявляла. Батько відразу хотів по-чоловічому з’ясувати стосунки з Менсфілдом, неначе його кулаки могли перелетіти океан та хоча б щось змінити. Рута поводився стриманіше, і я знала, що йому мене дуже шкода. Здається, він одразу здогадався, що ферма більше не буде такою, як раніше.

— Зараз мені бракує сили, щоб займатися перегонами, — сказала я йому. — Важко думати про щось, пов’язане з минулим. Не хочеться ані сідати на коня, ані відчувати запах стайні. Я збираюся вчитися літати.

— Розумію, — сказав він і якусь мить помовчав. — І куди ми поїдемо тепер?

Це ми наповнило мене силою та ніжністю.

— Як щодо Найробі?

Ми переїхали до клубу «Матайґа», де я орендувала колишній котедж Деніса, а Рута та його сім’я знайшли житло в тубільському кварталі поблизу. Від погляду на Азіса, який бігав навколо матері чи забирався на коліна Руті, я сумувала за Ґервазом удвічі дужче й інколи не могла стримати сліз. У своїх листах Менсфілд писав мені, що хлопчик досі кволий, але що не день міцнішає. Окрім новин, Менсфілд також почав надсилати мені трохи грошей. Хоча до того в Лондоні він доволі агресивно погрожував розлученням, тепер не надто поспішав оформлювати документи. Але це не мало значення. Він зробить це, коли вважатиме за потрібне, а я не так сильно цього бажала, як колись із Джоком. Я була матір’ю, але не могла взяти свою дитину на руки. Свобода мала тепер зовсім інше значення. Усе мало інше значення.

Якось до мене завітала Карен, і я була здивована, коли дізналася, що вона також була в Англії, якраз після тієї історії з Маркгемами та королівською сім’єю.

— Навіть не можу собі уявити наскільки це було жахливо, — сказала вона.

Я трохи розповіла їй про Менсфілда та Ґерваза, але найболючіші подробиці залишила при собі.

— Я не єдина гадана куртизанка на Фліт-стрит. Невдовзі з’явиться ще якась дівчина, і всі про мене забудуть.

— Мені було б важко зберігати таку впевненість.

Вона зітхнула й торкнула губами келих, і досі заглиблена в себе.

— Поки тебе не було, на мою ферму напала сарана, а потім ударив мороз. Врожай загинув. Саме тому я поїхала до Англії: дізнатися, чи зможе Деніс мені якось допомогти та врятувати від боргів.

— І що?

— Нічого, — тихо відповіла вона. — Але він пообіцяв, що візьме мене в небо, коли повернеться. Принци також приїдуть на сафарі, хоча

Відгуки про книгу Леді Африка - Пола Маклейн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: