Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча - Володимир Селезньов

class="book">А в одній зі статей В. Даль пояснює і причину: “Встарь писали Правда Руская; только Польша прозвала нас Россіей, россіянами, россійскими, по правописанию латинскому, а мы переняли это, перенесли в кирилицу свою и пишем русскій!” Справді в латинському правописі одна буква “с” вимовляється як [з], а якщо їх дві, то як [с].

Таким чином, росіяни тричі запозичили свою самоназву. Перший раз — у фінів (русь), другий раз — у Києва (Руська земля, Русь), і, нарешті, третій раз — у Візантії (Росія) та у латинян (здвоєна “с” — Россия). Та й назва “русский”, як показав академік О. Трубачов, сконструйована за західним зразком.

Можна сперечатися про те, норманське, скіфо-сарматське чи західнослов’янське походження слова “русь” (і його похідного “русскій”), але головне, що в будь-якому разі воно є запозиченим.

На чию честь названо елемент?

Відомо, що багато хімічних елементів отримали свої назви на честь видатних учених, міфологічних персонажів, міст, країн і континентів. Так, до прикладу, на честь Франції названо відразу два елементи — Галій і Францій, на честь Польщі — Полоній, на честь Індії — Індій, на честь Америки — Америцій, Європи — Європій тощо.

У Росії нині поширюють думку, що нібито хімічний елемент Рутеній (Ruthenium), відкритий у 1844 році хіміком Карлом Клаусом, названий так на честь Росії. Однак це знову не більше, ніж кремлівський міф.

Назву якої країни має насправді цей елемент?

У 1826 році німецький фізик і хімік Ґотфрід Вільгельм Озанн, професор університету в Дерпті (тепер Тарту, Естонія), опублікував роботу, де заявив про відкриття ним трьох нових елементів, що їх він назвав плураном, поліном і рутенієм. Таким чином, уперше в хімічну науку був введений термін “рутеній”. Однак відкриття не підтвердилося іншими вченими і навіть сам Ґ. Озанн не зміг його повторити.

Уперше рутеній виявив у 1844 році в уральській платиновій руді професор хімії Казанського університету Карл Клаус, німець за походженням.

Дослідники зазначають, що К. Клаус з великою повагою ставився до праць свого попередника з вивчення платинових металів. Тому, спираючись у пошуках на праці Ґ. Озанна, К. Клаус вирішив зберегти запропоновану його попередником назву. Про це він пише у своїй статті: “Цей метал я назвав рутенієм тому, що він у невеликій кількості міститься в тілі білого кольору, про яке згадує Озанн... Озанн, який прийняв це тіло за особливий оксид металу, назвав його оксидом рутенію ... Оскільки цей метал в оксиді рутенію Озанна зустрічається у невеликій кількості, я пропоную назвати його рутенієм”.

Яким чином і звідки взяв назви для своїх елементів сам Г. Озанн, достеменно невідомо. Можна припустити, що для “поліна” ним була використана латинська назва Польщі (Polonia). Ну, а яке ж тоді походження назви Рутеній?

Ґ. Озанн був німцем й, очевидно, термін “рутеній” був йому знайомий, оскільки в Австро-Угорщині латиною словами Ruthenus, Ruthenia називали русинів (українців) і Україну. Загалом цим терміном визначали українців у Західній Європі в історичних джерелах, написаних латиною у XIV–XIX століттях. Цю назву вживали ще й на початку минулого століття, коли русинами називали слов’янське населення Галичини, Буковини та Закарпаття і відповідно країну, де вони жили, що зафіксовано у багатьох європейських словниках та енциклопедіях.

Закарпатський будитель О. Духнович писав: “Я русин есьм, був і буду...” Русином вважав себе Іван Франко та багато галицьких діячів XIX століття. В Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона повідомляється: “Рутены (нем. Russinen, Ruthenen) — употребляемое преимущественно поляками и немцами название русского населения австро-венгерских земель, в отличие от русских (русских подданных)...”.

Однак русинами були не лише західні українці. Раніше всі українці називалися русинами, а етнонім цей походить саме із Середнього Подніпров’я. Етнонім “русини” — перша самоназва українського народу, який пізніше з певних причин змушений був її змінити.

В Енциклопедії українознавства подається таке пояснення: “Rutheni (латинське Rutheni, Ruteni) синонім назви русини, українці”. Крім того, підкреслюється, що наприкінці XIX — на початку XX століття назву “рутени”, “рутенський” (нім. Ruthenen, франц. Ruthenes, англ. Ruthenians) вживали для відмінності термінів “русини”, “руський” від “русскіє”, “русскій”.

Чому ж тоді в поширених радянських і російських виданнях стверджується, що К. Клаус назвав елемент на честь Росії?

Витоки цих помилкових визначень можна знайти у виданнях царської Росії. У тому ж Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона знаходимо таке: “...назва рутенія походить від Ruthenia, що означає Росія”. Однак відомо, що в царській Росії українців не визнавали окремим народом, і все, що стосувалося українців, поширювалося на всіх росіян.

Зі сказаного видно, що поширене кремлівською пропагандою твердження про те, що рутеній названий на честь Росії, не відповідає дійсності. По-перше, К. Клаус не називав Рутеній на честь Росії, а зберіг назву, дану Ґ. Озанном. По-друге, словами Rhutheni, Rhuthenia латиною називали українців-русинів та їхню країну, а широковживаною латинською назвою Росії було і залишається Russia, а не Ruthenia.

Таким чином, не тільки назву Русь, а й назву хімічного елемента Рутенію, як багато чого іншого, росіяни намагаються привласнити собі, хоча обидві вони по праву належать українцям.

ДЖЕРЕЛА