Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш
На цих же нарадах Б. Хмельницький розсекретив отриманий від короля у квітні 1646 р. привілей, який дозволяв відновити козацькі вільності, збільшити реєстр до 12 тисяч осіб і здійснити похід на море. Наявність такого привілею від короля робила виступ проти шляхетського свавілля законним в очах козаків. У цій боротьбі було вирішено заручитись союзом з боку кримського хана.
Підняти повстання планувалось під час виступу Конєцпольського проти татар наприкінці жовтня 1647 р. Проте шпигун (чи зрадник) серед козаків дізнався про ці плани й передав інформацію до польського уряду. Хмельницького як ініціатора заворушення запроторили до в’язниці. Чигиринському же полковнику Станіславу Кричевському, кумові Богдана, Конєцпольський дав наказ обезголовити бунтівника. Кричевський не поспішав виконувати наказ, чекаючи згоди коронного гетьмана Потоцького та козацького комісара Яцека Шемберка. Богданові поплічники, ясна річ, прагнули врятувати брата по зброї і почали переконувати Кричевського в тому, що на Хмеля зробили наклеп, ніяких виступів проти держави він не робив. Тому просили відпустити його на поруки: мовляв, поїдуть вони з Богданом до Шемберка і той сотника виправдає.
Десь в середині грудня 1647 р. Хмелю вдалось вивільнитися з ув’язнення. Із кількома десятками своїх найбільших прихильників, у тому числі із сином Тимошем, узявши «харчі на вози», наприкінці грудня 1647 р. він вирушив начебто до Трахтемирова, де був козацький комісар. Насправді ж подався на Запорозьку Січ, що була в той час на острові Томаківка.
З’явившись на Січі, Хмельницький у присутності кошового отамана, старшин та козаків звернувся до товариства: «До вас приніс душу і тіло, сховайте мене, старого товариша, бороніть самих себе! З’єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновімо волю народу нашого і будемо єдині…» Богдан прибув сюди з королівськими листами про відновлення козацьких вільностей «і ще, зробивши таблицю, приліпив воском привілей і хустиною покрив». Велике враження на всіх справляла також королівська хоругва (прапор) — «червона з білим орлом», яку Хмельницький усюди носив із собою. Державний символ Речі Посполитої зайвий раз підкреслював статус Хмельницького як посланця короля. Вістка про те, що Хмельницький діє за королівським дозволом, невдовзі облетіла дніпровські острови, й до нього сотнями і тисячами почали стікатися запорожці й козаки з усієї України. Не пішли б за Богданом, якби його ситуація була поодиноким випадком. А так вона була типовою для того часу і часто повторюваною в життях козаків, що ставали його соратниками.
Це був, як слушно зауважував батько української історичної науки Михайло Грушевський, «критичний момент у житті Хмельницького. В душі його, в усім єстві наставав глибокий перелом, тим страшніший, чим стриманіша і зрівноважена досі була ця незвичайно сильна обдарована натура. Можна сказати, що Хмельницький перед цим і по цім моменті — це двоє різних людей». Полум’я повстання під проводом Хмеля спалахнуло з небаченою ні до, ні після Богдана силою…
Очільник визвольної війни (1648—1657 рр.)
Хмельницький-воїн
По прибутті на Січ Хмельницького одразу підтримали козаки. Четвертого лютого, не зустрічаючи якоїсь протидії, Богдан вже володів Січчю. Проти «бунтаря Хмельницького» були вислані війська шляхтичів Вадовського та Кричевського, які 9 лютого були розбиті й відступили до Крилова. Ці події знаменували переростання повстання у війну. Між 10 та 15 лютого Богдан був обраний на козацькій раді гетьманом Війська Запорозького. Тепер він мав легітимну (в очах козаків) керівну посаду, військову підтримку і територію-плацдарм для збройного виступу на ворога.
Як починав розвивати закріплений успіх Хмельницький? По-перше, віддав наказ зміцнювати військовий табір на Томаківській Січі, де збирав військові сили й звідки планував похід. Це було розумне в будь-якому разі рішення, особливо тоді, коли б польські війська відкинули війська Богдана назад до табору. Наступним кроком було розсилання козаків у міста та села Київського й Брацлавського воєводств для підбурення тамтешнього населення до підтримки планів повстання. Також Хмель звернувся по допомогу до козаків-побратимів з-за Дону і вперше повів розмову з кримським ханом про можливість спільного походу.
Польська влада не стала чекати, доки повстання буде розширюватись. Коронний гетьман Микола Потоцький вирішив придушити його вже на початку. Уже 13 лютого був відданий наказ послати каральну експедицію з реєстровців на Запоріжжя, збиратись кварцяним військам (на утримання яких йшла четверта частина зі скарбниці) та шляхті, що була військовозобов’язаною. Двадцятого лютого Потоцький вже був у Корсуні і закликав повстанців видати їм свого «старшого» та розійтись по домівках. Якщо ослухаються наказу — позбудуться майна, своїх жінок та дітей.
Мабуть, не один козак вагався тоді між тим, чи скласти зброю, чи розвивати вже почате. Проте Хмельницький від самого початку подавав приклад вождя, який спільно з козаками не побоїться, не відступить і доведе справу до завершення. Тим більше що й обставини для козацького табору складалися сприятливо. Реєстровців не вдалося зібрати для каральної місії, а кварцяне військо й шляхта збирались не так швидко, як цього б хотілось Потоцькому. Тимчасом розіслані Богданом по Київщині і Брацлавщині агенти зробили свою справу — селяни і міщани цих регіонів піднімали масові заворушення проти своїх панів. Частина шляхти втекла, а інша не хотіла здаватись і просила Потоцького щось зробити, бо «не залишилось жодного села, жодного міста, де б не лунали заклики до свавілля і де б не замишляли на життя і майно своїх панів й орендарів».
Потоцький вирішив наразі почекати з радикальними діями і пішов з повстанцями на переговори. Звісно, не особисто, а через посланців, бо не личило такому вельможі, як він, особисто вести перемовини з простими козаками. Знаючи особисту кривду Хмельницького, Потоцький через послів запропонував тому віддати Суботів і розглянути інші козацькі скарги та й думав, що цього буде досить. Але Хмель від імені військової ради повстанцям відповів, що хоче набагато більше, ніж повернення хутора. Ні багато ні мало — поновити давні права і вольності, замінити польських полковників на козацьких, дозволити морський похід на Туреччину, вивести польське військо з берегів Дніпра та Правобережжя й взагалі скасувати тут польське управління, бо «козацький це регіон».
Звісно, що Потоцькому не подобались такі вимоги повстанців, оскільки вони підривали основу державного устрою Речі Посполитої на українських землях. У відповідь коронний гетьман дав наказ польським військам зайняти міста, де найбільше скупчувалось козацтво: Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, заборонив міщанам та селянам збиратись разом і вилучив всю наявну в них зброю.
Відомості про козацьке повстання та
