Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш
Зате відомо, що в 1645 р. талант Хмеля було визнано й використано на міжнародній арені. Французький інженер та офіцер Боплан, перебуваючи у Варшаві, у 1644 р. запропонував французькому послу в Речі Посполитій генерал-лейтенанту графу де Брежі найняти запорожців, щоб ті повоювали проти іспанців. Після слів Боплана де Брежі написав кардиналові Франції Мазарині, що є можливість взяти на французьку службу запорозьких козаків. Описуючи їх, він говорив, що це «дуже відважні вояки, непогані вершники, досконала піхота, особливо вони здатні до захисту фортець».
Останнє було дуже актуальним. Кардинал і перший міністр Франції Мазарині проводив політику послаблення сусідніх країн і зміцнення абсолютизму у Франції. Він хотів приєднати деякі райони іспанських Нідерландів і частину Саксонії. Фортеця Дюнкерк, яку не могли взяти протягом 10 років, була розташована на березі Ла-Манша, а саме місто було важливим портом при вході з Північного моря в Па-де-Кале та Ла-Манш. Іспанці потурбувались про неприступність Дюнкерка. Оперезали його глибоким ровом, наповненим водою, з високим валом, на якому розмістили десять бастіонів. Тож французам була потрібна сила, щоби здобути цю фортецю.
Мазарині доручив послові провести переговори із запорожцями щодо цього питання. Сповіщенням від 21 вересня 1644 р. де Брежі повідомив кардинала, що в запорожців «є нині дуже здібний полководець Хмельницький, його тут при дворі поважають, я буду бачитися з ним». За місяць де Брежі повідомив Мазарині про цю зустріч: «Цими днями був у Варшаві один зі старшин козацької нації полковник Хмельницький, про якого я мав честь писати вашій еміненції. Він був у мене, я мав з ним дві розмови. Це людина освічена, розумна, сильна в латинській мові. Що торкається служби козаків у його величності, то, якщо війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі».
Переговори де Брежі з Богданом Хмельницьким тривали досить довго й закінчилися лише в березні 1645 р. У квітні Богдан Хмельницький і січовий отаман Іван Сірко виїхали до Фонтенбло (Франція), де після зустрічі з представниками французького командування була досягнута домовленість про найм півтори тисячі козаків. Тоді ж Хмельницький зустрівся з відомим французьким полководцем Конде. У 1655 р. під час зустрічі з французьким послом, який приїхав в Україну, Хмельницький розповідав, що із задоволенням згадує дні, що їх провів у Франції, розпитував про князя Конде та з гордістю називав його своїм «старим вождем».
У жовтні вже не півтори, а дві з половиною тисячі козаків були перевезені морем із Гданська до Кале (Франція) і вступили на службу у французьку армію. При облозі Дюнкерка 11 жовтня 1645 р. козаки проявили себе як самостійна військова частина. Хоч французьке командування сумнівалось у козацькому потенціалі, та саме він приніс перемогу французам.
Участь Богдана Хмельницького у воєнних діях і облозі Дюнкерка залишається нез’ясованою, у французьких джерелах згадується тільки полк Сірка. Тому одні дослідники не відкидають можливості того, що Богдан воював на території Франції, інші ж таку можливість заперечують.
Конфлікт із Даніелем Чаплинським: коли з іскри спалахує полум’я
Друга половина 1640-х рр. була для Богдана і важкою, і визначальною водночас. Йому доводилось постійно обертатись у системі протистояння між королем та шляхтою, яке щораз більше зачіпало інтереси, добробут, а то й життя самого Хмельницького.
Детальний огляд цих подій варто почати з того, що король Владислав IV з 1644 р. готував плани великого «хрестового походу» проти Османської Порти. Восени 1645 р. до Варшави приїхав венеціанський посол Тьєполо і почав переговори про спільний виступ Венеції, Польщі та інших держав проти турків, утворення коаліції європейських монархів-християн у боротьбі з невірними. У ці плани входило залучення до операції Запорозького Війська, яке мало організувати великий похід на Чорне море. Козаки вже були добре відомі по всій Європі своїми успішними походами проти турків, тож не залучити їх могло бути рівноцінно програшеві.
У цей час Хмельницький жив і господарював у хуторі Суботів, який успадкував від батька Михайла. Завів собі там чотири рибні ставки та млини, лани, сіножаті та інші угіддя. Спокійне життя закінчилось тоді, коли новим корсунським і чигиринським старостою став Олександр Конєцпольський, а підстаростою, своїм заступником, призначив Даніеля Чаплинського. Нові господарі почали прибирати до рук маєтки, які були заможні, але їм не належали. Серед таких був і маєток Хмельницького. Правда, свою землю він тримав тільки так званим спокійним володінням, не маючи на неї офіційних документів — ні акту надання, ні королівського підтвердження. Цим і скористався Чаплинський — випрохав наприкінці 1645 р. або на початку 1646 р. в коронного хорунжого привілей, щоб «осадити слободу» на землях Суботова.
Хмельницький дізнався про це, але Чаплинський, очевидно, одразу не взявся господарювати на привласненій території. Та й Богдана попросили послужити державі, тож часу розбиратись у судах наразі не було. У березні 1646 р. до Варшави було запрошено делегатів Запорозького Війська, щоб обговорити питання участі козаків у поході на турків. Козаки, порадившись, вислали посольство в складі Хмельницького, військових осавулів Івана Барабаша та Ілляша Караїмовича, полкових осавулів Івана Нестеренка, Романа Пешти та Яцька Клиші. Посольство прибуло на початку квітня й одразу приступило до роботи. Переговори велися таємно вночі за участі сімох сенаторів — довірених осіб короля. На нараді було вирішено, що козаки підготують морський похід, а саме збудують 60 морських човнів (на це старшина одержала шість тисяч талярів). Щоб уберегти військо від переслідувань адміністрації, король дав старшині свої листи з особистою печаткою, у яких дозволяв будувати човни, а також обіцяв збільшити реєстрове військо до 12 тисяч осіб. Єдине застереження стосувалося того, що ці листи повинні бути секретними до часу оголошення Річчю Посполитою війни Туреччині.
Повернувшись додому після зустрічі з королем, представники козацької старшини розпочали підготовку до морського походу на Туреччину, будуючи для цього 60 «чайок». Хмельницький же на початку літа вирушив до Варшави, щоб там у короля отримати підтвердження своїх прав на хутір. Це було потрібно, щоб у судовому порядку відстояти своє набуте майно. Після аудієнції особисто у Владислава IV Богдан одержав датований 12 (або 22) липня 1646 р. королівський привілей на володіння Суботовим.
Королівський привілей не допоміг, а лише відтермінував нахабне зайняття Суботова Чаплинським. Він підбурював Конєцпольського, щоби той змушував Хмельницького або продати хутір, або обміняти його. Та Богдан не хотів навіть чути цього.
Тимчасом у жовтні 1646 р. проти планів Владислава IV виступила шляхетська опозиція — сейм висловився проти війни з Туреччиною й наказав королю припинити всі військові приготування. У листопаді того ж року Миколай Потоцький звернувся з універсалом до Івана Барабаша, керівника організації козацького
