Українська література » Публіцистика » Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Читаємо онлайн Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

Коментатор замовкає.

— Сьогодні один негідник зробив спробу втекти. Я не раз попереджав, що з табору можна втекти тільки в гіммелькоманду. Зараз цього саботажника ми підвісимо на трапеції, — лагерфюрер показав рукою в напрямі шибениць. — А щоб іншим не кортіло тікати, будуть повішені всі тридцять гефтлінгів команди, в якій він працював.

Запала важка, гнітюча тиша. Чути було, як замикають браму, як перемовляються есесівці біля прохідної, як ходять вартові на ближніх вишках. Черговий офіцер на пропускній доповідає гауптштурмфюрерові, начальникові охорони арбайтскоманд, що кількість в'язнів, які повернулися до табору, зійшлася з цифрою у вахтовому журналі. Гауптштурмфюрер доповідає рапортфюреру, а той уже самому Гессу. Рапортфюрер і Гесс завжди нерозлучні, як злигані бугаї. За зовнішністю вони цілковиті антиподи. Гесс — невисокий, товстеленний, а рапортфюрер — худий, довготелесий офіцер з білим, старанно прилизаним волоссям і червонуватими кролячими очима. Ось він нагнувся до Гесса і, усміхаючись тонкими губами, щось каже. Той хитає головою і наказує привести «злочинців». Тим часом есесівці принесли і поставили на землю три крупнокаліберні кулемети, націливши їх прямо на нас. Біля кулеметів поставили металеві коробки з кулеметними стрічками. Погрозливо клацнули затвори. Кулеметники лягли прямо на траву і приготувалися стріляти.

Невдовзі з вахти привели тридцять в'язнів. Руки в них заломлені за спину і скручені дротом. Їх вели коридором, що його утворили автоматники. З шибениць звисали мотузки із зашморгами. Під ними стояли табуретки.

Роковані на смерть були радянськими громадянами, політичними. Про це свідчили червоні вінкелі і буква «R» на куртках.

Бони були дуже бліді, але трималися спокійно, з гідністю. Та за зовнішнім спокоєм угадувалося величезне внутрішнє напруження. Його видавали погляди — самозречені, колючі. Наблизившись до шибениць, вони щось сказали один одному, наче обмінялися паролями, і рішуче поставали на табуретки.

Колони в'язнів завмерли. У зловісній тиші, здається, чути було несамовите калатання тисяч сердець. І раптом зірвалася буря:

— Помстіться за нас!

— Не забувайте нас!

— Смерть фашизму!

— Прощай, Батьківщино!

— Прокляття катам!

— Все одно прийде розплата, гади!

Здавалося, у що передсмертну мить кожен із тих, кого незабаром мали повісити, поспішав сказати живим своє найзаповітніше слово.

Ковтаючи сльози, я даю собі слово до скону мстити фашистам.

За кільканадцять місяців поневірянь по фашистських тюрмах і концтаборах мені не раз доводилося бачити, як гітлерівці страчують людей. Я давно спостеріг, що вони роблять це поважно, неквапливо, ніби смакуючи процес страти. Та зараз есесівці захапалися, бо сталося непередбачене: приречені, очевидно, заздалегідь змовившись, раптом заспівали «Вставай, страна огромная…»

Мужні, карбовані ритми грізної мелодії приголомшили фашистів. Вони явно розгубилися. Де й поділася пиха й бундючність Рудольфа Гесса. Його перелякані очиці забігали по натовпу в'язнів, по шибеницях, під якими стояли на стільцях смертники. Нарешті Гесс знайшов вихід — він махнув рукою музикантам, і ті розгублено, невпопад заграли «Танго смерті». Мелодія сатанинського танго потроху вирівнювалася, набирала сили. Я ніколи ще не чув подібної музики. Вона краяла серце, виймала душу, гнітила розпачем, спустошувала. Ридали труби, трагічні такти відбивали барабани, ударники, баси, зойками болю й відчаю озивалися скрипки. Трагічна приреченість звучала у кожному такті цієї скорботної мелодії. Нестримним, могутнім потоком ллється музика. Вона ридає, надривно голосить. А тисячі в'язнів стояли насуплені, похмурі, як грозова ніч. Зціплені зуби. Стиснуті кулаки. В тисячах очей лиховісні вогники. Стояли під дулами кулеметів суворі, безстрашні, закам'янілі. Стояли, як живі монументи на скорботному цвинтарі залитої кров'ю Європи. У багатьох з очей котилися сльози, а вкриті смагою уста шепотіли: «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой…»

Увечері за наказом лагерфюрера нас не пустили в бараки. Цілу ніч ми простояли на ногах. Це була кара за зухвалу поведінку під час страти. Гесс помщався нам за хвилини страху й розгубленості, що їх він пережив, коли смертники заспівали «Вставай, страна огромная…».

Ми, підтримуючи один одного, стояли біля свого карантинного блока. Пауль попередив, що кожен, хто спробує сісти або лягти, хай заздалегідь прощається з життям. А Пауль ніколи не кидав слів на вітер.

Як болять ноги, як ниє і просить спочинку закатоване тіло! Я вже не думаю про їжу — вінцем моїх бажань стають нари. А час наче зупинився. Хтось позад мене палко шептав, наче молитву: «Тримайся, Васьок, тримайся, Васьок. Витримаєм? Невже не витримаєм?..»

І знову тиша.

Сутеніло. Поступово все довкола куталося в присмерк. І тихо-тихо, хоч мак сій. Ось із Біркенау долинув розпачливий зойк паровоза — то прибуло поповнення. Освенцім, цей ненажерливий молох, вимагав нових і нових жертв. Гудок паровоза болем озвався в наших серцях. А над табором розпростувала свої хижі крила Освенцімська ніч…


8

Цієї ночі померло в строю півтора десятка в'язнів нашого блока. Перед ранковим аппелем за наказом плюгавого Вацека трупи однесли в туалетну кімнату і заштабелювали між ящиком з хлорним вапном та діжкою з водою. І я допомагав нести одного, хоч, правду кажучи, мене самого можна було заштабелювати разом із померлими, бо зовні я мало чим відрізнявся од них.

Ранковий аппель пройшов без звичайних ексцесів, що нас дуже здивувало. В Ауфмейєра був чудовий настрій. Як виявилося, сьогодні в нього день народження. Блоковий Пауль, плюгавий Вацек і всі проміненти улесливо привітали іменинника і вручили йому дорогий подарунок, а який саме — ніхто з рядових гефтлінгів не знав, бо робилося те, певна річ, не перед строєм, а тайкома. В'язням категорично заборонялося робити есесівцям подарунки.

З нагоди своїх іменин Ауфмейєр дозволив промінентам до обіду спати в блоці. Всім іншим в'язням звелів

Відгуки про книгу Слово після страти - Вадим Григорович Бойко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: