Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
У той час справді вислано через Румунію на східньоукраїнські землі більшу кількість націоналістичних видань, які повністю розійшлися підпільно серед населення підбольшевицької України.
Орган „Пролітфронт”,[81] біля якого після розгромлення „Вапліте”[82] скупчилися „хвильовисти”, помістив у своїй першій книзі за 1930 рік статтю п. н. „Фашизм і футуризм”, підписану „Варварою Жуковою”. Автор полемізує зі статтею Г. Калицького „Українська література в світлі націоналізму”, надрукованій у „Розбудові Нації” за березень-квітень і травень 1929 року. В статті „Варвари Жукової” подано виразне пояснення, що „Розбудова Нації” – це орган Проводу Українських Націоналістів, який (провід) перебуває за кордоном.
Якщо ще взяти до уваги факт, що прізвище „Варвара Жукова” є псевдонім (правдоподібно, К. Буревія), то стає очевидним, що під формою полеміки зі статтею одного з еміґраційних українських літературознавців автор з „Пролітфронту” бажав подати до відома українців на східніх землях про факт існування за кордоном Проводу Організації Українських Націоналістів та про видавання ним свого офіціозу „Розбудова Нації”. Це тим більше помітно, що автор полемічної статті вибрав і назвав у своїй відповіді якраз ті числа „Розбудови Нації”, в яких були надруковані постанови Конґресу Українських Націоналістів про ідеологію і програму ОУН. Це, очевидно, міг бути зручний маневр для того, щоб під маскою цитат і полеміки подати до відома східньо-українським читачам цікаві факти про існування націоналістичної організації.
Для того, щоб поінформувати загал читачів „Пролітфронту” про одну з основних ідеологічно-політичних прикмет ОУН, автор полемічної статті „Варвари Жукової” повністю зацитував один із висновків автора статті в „Розбудові Нації”, а саме:
„Необхідною передумовою цього цілковитого злиття із західньою духовістю є радикальне пірвання всіх зв'язків із, дуже шкідливою для нас, східньою московською духовою культурою як большевицького, так і містично-орієнтаційного покрою”.
Окрему нотатку про „Розбудову Нації”, ПУН і ОУН було надруковано також у „Більшовику України” чч. 7-8 за 1929 рік.
У березні-квітні 1930 року в Харкові відбувся процес проти 45 видатних українських культурних діячів – членів виявленої большевицьким ҐПУ Спілки Визволення України і Спілки Української Молоді. Питання організаційного пов'язання цих спілок з ОУН на процесі не стояло. Немає теж жодних доказів того, що таке організаційне пов'язання справді було. Все ж на відзначення заслуговують деякі фраґменти зізнань обвинувачених, які вказують на їхнє ознайомлення з ідеологією та програмою ОУН.
Наприклад, голова Спілки Української Молоді Микола Павлушков заявив у своїх зізнаннях перед судом: „Справа в тому, що СУМ у цілому стояла за демократичну республіку, з застереженням, що на перший час після повалення радвлади Україна має відбути етап режиму твердої диктатури”.[83] А підсудний проф. В. Ганцов на питання, яке його відношення до фашизму, відповів перед судом: „Я називав себе фашистом, розуміючи фашизм як диктатуру націоналізму”.[84]
Ці заяви підсудних, членів СВУ і СУМ, аж надто сильно нагадують постанови Конґресу Українських Націоналістів про те, що ОУН змагатиме, після знищення московсько-большевицької окупації в Україні, до встановлення перехідного етапу націоналістичної диктатури, змагаючи, одначе, в основному до побудови в Україні демократичної республіки. Рішуче застереження підсудного проф. С. Єфремова, що він вірить у сили українських мас, а не в інтервенцію[85], теж нагадує міцно наголошуване і в постановах Конґресу Українських Націоналістів, і в окремих статтях на сторінках „Розбудови Нації”, становище ОУН про конечність відкинення орієнтації на чужу інтервенцію й опертя визвольної боротьби українського народу на віру у власні сили.
Це свідчить про те, що хоч жодного організаційного пов'язання СВУ і СУМ із ОУН не було, проте під ідейно-політичним оглядом Спілка Визволення України та Спілка Української Молоді стояли на позиціях ОУН. Для підсилення цього твердження пригадаємо дуже виразне й рішуче самостійницько-державницьке становище підсудних. Наприклад, проф. Голоскевич на питання судді, як він ставився до совєтської влади в Україні, відповів: „Я поставився вороже; я вважав радвладу за московських окупантів!” А всі підсудні засуджували середовище УНР за його „Варшавський договір” і стверджували, що в розмовах на ту тему вони стояли на становищі, що „УНР оджила себе” і „щоб взагалі довести до ліквідації уенерівського центру за кордоном і замінити його іншим центром”.[86]
Згаданий уже факт, що вже в першому числі „Пролітфронту” з 1930 року було надруковано полемічну відповідь на статтю в числах „Розбудови Нації”, в яких були опубліковані постанови Конґресу Українських Націоналістів, говорить про те, що ті числа „Р. Н.” були в руках київських українців уже в 1929 році, ще до ув'язнення членів СВУ і СУМ.
З РЕЄСТРУ ДІЙ САМОСТІЙНИЦЬКОГО ПІДПІЛЛЯ
На підставі вісток з УССР українська еміґраційна преса зареєструвала в той час такі випадки арештувань і розстрілів членів українського протибольшевицького підпілля на східноукраїнських землях:
У травні 1929 року київський суд засудив 13 українських повстанців на кару смерти, а 35 на кару довгорічного ув'язнення. Київська преса подала, що на протязі 7 років засуджені виконали понад 300 нападів на станиці большевицької влади.
У червні 1929 року ҐПУ розстріляло за протибольшевицьку діяльність у Полтаві, Умані Дніпропетровську 37 осіб, переважно селян.
У червні 1929 року ҐПУ розстріляло з Харкові колишнього отамана Юрка Тютюнника, обвинувативши його в зорганізуванні українського націоналістичного підпілля. Разом із ним розстріляно 8 інших провідників підпілля,
прізвищ яких не подано.
У вересні 1929 року арештовано в Києві, Житомирі, Умані й інших містах Правобережжя приблизно 200 українських інтеліґентів, між ними шефа київської астрономічної обсерваторії Голодного, під закидом приналежности до таємної організації, метою якої було визволити Україну з-під большевицької Москви.[87]
У жовтні 1929 року почалися арешти чільних українських науковців і колишніх політичних діячів, що їх опісля поставлено перед суд як членів Спілки Визволення України. Повідомляючи про ті ув'язнення, часопис „Америка”, на підставі інформацій з Европи, писав:
Арешти переводять на підставі списків, що їх зладив український комісар освіти Микола Скрипник. Він їздив недавно до Львова ніби для оглянення українських установ. Там він нав'язав взаємини з українськими симпатиками большевизму, які видають місячник „Нові Шляхи”. У Львові він зібрав відомості про протибольшевицькі українські організації на території радянської України. Помітивши, що їх є велике
