Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова - Філіп Сендс

Ззаду кожної фотографії був штамп фотостудії — Фото-Кутчера у 4-му районі Відня. На звороті була лише ледь помітна помітка олівцем, у правому верхньому кутку, чотири цифри: 1941.

Впродовж кількох тижнів я знайшов адресу, де Еміль Лінденфельд жив у 1941 році — престижна адреса у центрі Відня, за межами єврейського району, місце, де Еміль не зміг би жити, бувши євреєм. Адреса була Брамс-плятц, 4: розкішна будівля, зведена наприкінці дев’ятнадцятого століття, за кілька будинків нижче від дому, яким колись володіли Вітгенштайни.

Я пішов туди. Збоку будинку № 4 був великий садок, лавка, трава, як на тих чотирьох фотографіях. Чи це той садок, де 1941 року фотографувалися Рита та Еміль? Мені запам’яталася атмосфера інтимності, яка виходила за межі фотографії, і те, якими Еміль та Рита виглядали спокійними.

Еміль Лінденфельд і Рита були разом у 1941 році, можливо, саме у цьому садку. Який це був місяць, на фото було не вказано, однак Рита поїхала в жовтні, а фото у садку, вочевидь, зробили навесні. Я гадаю, це був квітень 1941 року. Чи Рита залишилася у Відні, щоб бути з Емілем? Неможливо знати напевно, а втім, це не має значення. До листопада вона покинула Відень.

Леон поспішно виїхав у січні 1939 року, сам. Через кілька місяців після від’їзду він скористався допомогою міс Тілні, щоб вона забрала його дочку. Рита залишилася у Відні. Чому Леон залишив свою дочку і поїхав без неї, і чому він прислав по неї міс Тілні, я не знаю. Втім, нові фотографії змушували замислитись про те, що від’їзд Леона був якось пов’язаний з Емілем Лінденфельдом.

VI

Франк

Громада має пріоритет{390}над індивідуалістичними, ліберально налаштованими і розпорошеними прагненнями егоїзму окремої особи.

Ганс Франк, 1935

87

У травні 1945 року, через кілька днів після того, як Гітлер наклав на себе руки, поки Лаутерпахт працював з британськими юристами над розслідуванням злочинів, а Лемкін намагався пролобіювати своє призначення до команди обвинувачів Роберта Джексона, генерал-губернатор Ганс Франк очікував на прибуття американців. Він робив це у передній кімнаті своєї канцелярії, яка тепер розташовувалася у старому кафе Бергфріден у маленькому баварському містечку Нойгаус-ам-Шлірзе. Разом з ним залишався службовий персонал, але їх було лише троє, включно з гером Шампером, водієм. Після жорстокого правління в окупованій Польщі, Франк повернувся ближче до рідного дому, за тридцять п’ять миль на південь від Мюнхена.

Поки Франк чекав на американців{391}, союзники підготували обвинувачення головним лідерам нацистів, і Франку теж. Він був адвокатом Гітлера і одним з провідних юристів націонал-соціалізму, діючи проти прав і свобод індивідів та груп, керуючись ідеологією, яка поставила на перше місце любов до фюрера та ідею національної єдності. Протягом п’яти років він був королем окупованої Польщі, маючи дружину, коханку, п’ятьох дітей, тридцять вісім томів докладних щоденників і колекцію живопису, до якої входив відомий портрет Леонардо да Вінчі. Він навіть привіз цю «Пані з горностаєм» із собою додому до Шлірзе, і вона тепер висіла в штучній капличці «Andachtsraum».

У п’ятницю, 4 травня, біля брами зупинився американський військовий джип. З нього вискочив лейтенант Вальтер Штайн, підійшов до будинку, увійшов через передні двері і спитав: «Хто з вас Ганс Франк?».

88

Франк народився в Карлсруе, поблизу Шварцвальда, 23 травня 1900 року. Батько — протестант, мати — католичка. Як Лаутерпахт і Лемкін, він був у сім’ї другою з трьох дітей. Незабаром родина перебралася до Мюнхена, де Франк ходив до школи. У червні 1916 року його старший брат Карл помер від раптового захворювання. Після того, як його батьки розлучилися{392}, він провів наступні роки між Прагою, де був з мамою, і Мюнхеном, де його батько працював юристом, перш ніж його позбавили права займатися адвокатською практикою за обман клієнтів.

Коли закінчилася Перша світова війна, Франка призвали до вермахту, а тоді він записався до націоналістичної воєнізованої міліції. Згодом приєднався до лав антикомуністичних і антисемітських консерваторів «Товариства Туле», на засіданнях якого висловлював свою рішучу відразу до Версальського мирного договору. У січні 1920 року у мюнхенському пивному ресторані «Матхізе» («Mathäser Bräu») Франк спостерігав за виступом Адольфа Гітлера як один із перших членів Німецької робітничої партії (Deutsche Arbeiterpartei або DAP), яка згодом змінила назву на Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (NSDAP). Через місяць він також був присутнім на зібранні партії в пивному ресторані «Хофбройхаус», де Гітлер проголошував політичну програму NSDAP, партії нацистів, до якої він зрештою приєднався.

У 1923 році, будучи студентом, Франк вступив до лав Sturmabteilung, штурмових загонів, відомих як СА. Того ж року він завзято підтримав путч Гітлера, спробу скинути уряд Веймара, приєднавшись до маршу у центрі Мюнхена, де зі східного боку мосту до міського музею влаштував кулеметну вогневу точку. Поразка путчу та арешт Гітлера розпалили інтерес Франка до націоналістичних (völkisch) політичних ідей. Він тікає до Італії, побоюючись проблем із законом. Два роки по тому{393}, у 1925 році, він зустрічає Гітлера на одній з мюнхенських вулиць. Ця зустріч стала передвісником майбутніх можливостей.

Після навчання на юридичному факультеті Нільського університету, який він закінчив 1926 року, Франк займався приватною адвокатською практикою і викладав право на юридичному факультеті Мюнхенського технічного університету. Він не був інтелектуалом, зірок з неба не хапав, але був надійним і вмів пристосовуватися. У жовтні 1927 року, коли він прочитав у газеті «Фолькішер Беобахтер» (Völkischer Beobachter) оголошення про пошук адвоката для захисту підсудних нацистів у берлінському процесі, траєкторія його кар’єри різко змінилася. Франк подав на розгляд свою кандидатуру і його найняли. Так він увійшов до світу гучних політичних судових процесів.

Ганс Франк став одним із провідних нацистських юристів, захищаючи партію у десятках судових процесів. Однією з найвідоміших була справа про державну зраду, яка слухалася у Ляйпціґу у вересні 1930 року, де трьох військових офіцерів було звинувачено у створенні нацистського осередку в збройних силах Німеччини. Виступаючи їх захисником, він викликав Гітлера як свідка. З допомогою Франка Гітлер використав судову залу, аби привернути до своєї персони увагу медіа і публічно заявив, що шукатиме можливості