Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов

Легендарний прикордонник Карацупа з Індусом (Інгусом)

Проте головні герої — не на книжкових сторінках і не на екрані. Головні герої — у реальному житті. Чого вартий один лише Микита Федорович Карацупа і його собака Індус (Індус був не один. Їх було семеро. Один Індус загинув у сутичках із ворогами, але Карацупа цим ім’ям називав свого нового помічника. Після встановлення дружніх стосунків з Індією ім’я героїчних собак у публікаціях про подвиги Карацупи змінили. Були Індуси — стали Інгуси).

За двадцять років служби на кордоні Карацупа знищив 129 і затримав 338 порушників кордону. Коли всім нам повідомляли такі цифри, малося на увазі, що порушники — це шпигуни й диверсанти, які намагаються звіриними стежками проникнути до нашої країни, щоб підпалювати посіви, сипати отруту в колодязі, підривати мости й тунелі. І якось на думку не спадало, що порушники — це, насамперед, наші рідні радянські люди, які намагалися втекти з країни.

Для нас, радянських людей, Карацупа був зразком для наслідування і романтичним героєм на кшталт д’Артаньяна.

А от у Росії, у тій самій «тюрмі народів», не було жодного Карацупи. Ні в реальному житті, ні в літературі. Не знайдемо ми у великій російській літературі згадок про контрольно-слідові смуги, про вірних прикордонних собак, підступних порушників і доблесних захисників кордону.

За Олександра і Миколи було заведено так: не подобається «тюрма народів» — звалюй куди знаєш, хоч до Швейцарії, як товариш Ленін, хоч до Америки, як товариші Троцький, Бухарін і Горький.

Захопивши владу над «тюрмою народів», Ленін у декілька разів збільшив чисельність прикордонників. Це за часів Леніна в російську мову ввійшла гордовита фраза — «кордон на замку!». Це при ньому кордон справді зробили непрохідним.

Але головне навіть не це. За Олександра та Миколи прикордонники підпорядковувалися Міністерству фінансів. Головне їх завдання — захист економічних інтересів країни. Поки тривала Громадянська війна, жодних кордонів не було, а були фронти. 1920 року, коли Громадянська війна майже вщухла, Прикордонні війська було підпорядковано Особливому відділу ВЧК. З тих пір прикордонники завжди були частиною каральної системи диктатури пролетаріату — ВЧК-ОДПУ-НКВС-НКДБ-МДБ-МВС-КДБ.

Армії не притаманні завдання митного контролю на кордонах.

Армії не притаманні завдання боротьби зі шпигунами та контрабандистами.

Армії не притаманні завдання присікання втечі громадян із власної країни.

Але Жуков, обійнявши в лютому 1955 року посаду Міністра оборони, викликав свого першого заступника — начальника Генерального штабу Маршала Радянського Союзу Соколовського і наказав готувати доповідну записку в Центральний комітет КПРС з вимогою передачі Прикордонних військ у підпорядкування Міністерства оборони.

3

Була в Радянському Союзі ще одна збройна сила, Міністерству оборони не підпорядкована — Внутрішні війська МВС. У жодній нормальній країні світу немає аналогу Внутрішнім військам МВС. Такі війська було створено лише там, де за нашим зразком будували щасливе життя.

Головне завдання Внутрішніх військ — придушення народних повстань, боротьба з партизанами, охорона в’язниць, таборів, великих будівель комунізму, що зводяться руками в’язнів, перевезення їх країною, пошук утікачів.

Крім цього, Внутрішні війська охороняють найважливіші державні об’єкти: урядові установи, найпотужніші електростанції, сховища стратегічних запасів, заводи, що виробляють ядерну зброю та засоби її доставки, транспортні споруди.

Усі ці функції, передусім тюремно-вертухайська, — чужі для армії.

Не може армія ловити блатних по закапелках, не може їх шмонати й конвоювати, не може розбороняти бійки і втихомирювати оскаженілі зони. Не може! Не за армійським профілем така робота! Не для того Армію створено!

У Внутрішніх військ МВС була ще одна функція, жодними указами, законами, статутами та постановами не закріплена, ніде і ніяк не проголошена. І функція ця полягала в тому, щоби бути противагою Радянській Армії.

У Кремлі — полк КДБ.

У Москві та поряд із нею — Окрема мотострілецька дивізія особливого призначення імені Дзержинського Внутрішніх військ МВС СРСР.

Дивізія вельми незвичайна. На той час, коли Жуков став Міністром оборони, у складі дивізії імені Дзержинського було п’ять мотострілецьких полків й одинадцять окремих батальйонів. У дивізії 18000 солдатів й офіцерів. Укомплектована до останньої людини. Особовий склад — добірний. У дивізії — плавучі танки, артилерія, бронетранспортери.

Завдання дивізії імені Дзержинського — охорона вождів і підтримання порядку в Москві. Систему охорони вождів було дубльовано. Охорона Кремля й безпосередньо охоронці — це КДБ, а придушення народних заворушень, охорона від натовпу — це робота для Окремої мотострілецької дивізії імені Дзержинського Внутрішніх військ МВС.

Якщо КДБ замислить переворот, то на захист вождів виступить МВС. А якщо МВС вирішить змінювати владу, то вождів захистить КДБ.

Якщо ж Радянська Армія повстане проти пролетарської влади, то КДБ і МВС виступлять спільним фронтом. Саме тому Окрема мотострілецька дивізія особливого призначення імені Дзержинського мала на озброєнні танки, бронетранспортери, артилерію.

Крім Окремої мотострілецької дивізії імені Дзержинського, Внутрішні війська МВС налічували у своєму складі десятки дивізій, бригад й окремих полків. Дивізії МВС перебували в усіх великих містах: у Ленінграді, Мінську, Тбілісі, Ташкенті, Куйбишеві, Свердловську, Хабаровську, Баку, Красноярську, Горькому, Іркутську та ін.

Внутрішні війська МВС — це дивізії, бригади, полки, навчальні заклади, сотні тисяч людей при зброї, у чоботях і погонах. Але вся ця величезна сила Жукову не підкорялася. Чи міг він з таким неподобством змиритися?

Не міг!

І не змирився. Викликав начальника Генерального штабу Маршала Радянського Союзу Соколовського й наказав писати ще одну доповідну записку в ЦК з вимогою Внутрішні війська вивести зі складу МВС і підпорядкувати їх Міністерству оборони.

Це означало, що Жуков вирішив покласти на плечі Міністерства оборони ще й вертухайську службу.

4

Майор Сергій Петрович Марков був начальником охорони Жукова. Його спогади опубліковано в книзі Ери й Елли Жукових «Маршал перемоги» (Воєніздат. — 1996).

Ось що читаємо на сторінках 268–269:

«1955 року під час поїздки маршала Жукова на Північний флот, коли він прямував на автомашині, його повезли за не-узгодженим маршрутом — хотіли скоротити шлях. У результаті кортеж машин виявився у прикордонній смузі — біля шлагбаума ніс службу прикордонник. Вартовий представився маршалу: «Вартовий поста, прикордонник такий-то». Жуков сказав йому: «Відкрийте шлагбаум для проїзду». Вартовий відповів: «Не маю права, проїзд заборонено». Тоді маршал сказав: «Зателефонуйте своєму начальникові». Вартовий пояснив, що телефон знаходиться за 500 метрів, а він не має права залишити пост. Жуков запитав вартового,