Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов

Але спритні блогери тут-таки вгледіли дивну деталь. Амфори, пролежавши на дні кілька тисяч років, виявилися чистенькими, мушлями НЕ обросли. І в Мережі дружно висміяли як державного діяча, так і піарників та піарниць, що його обслуговують.

Висновок: знайдені на місці вибуху «Новоросійська» старі іржаві міни доказом не є. Їх могли розкласти на дні в зручному для пошуку місці, як і згадані амфори.

А могли й не розкладати. Просто вписати в акт. Хто ті нібито знайдені міни бачив?

Розділ 23

1

Мені дуже хотілося би, щоб винуватцями виявилися італійські «макаронники» або шкідливі британські диверсанти.

Але це не так. І мені сумно. Адже доводиться погоджуватися з версією, яка вже тоді, 1955 року, прокотилася Радянським Союзом: «Новоросійськ» підірвали наші.

За багато десятків років військово-морський інженер кандидат технічних наук Олег Леонідович Сергєєв ще раз розглянув усі обставини загибелі «Новоросійська» і повторив, але вже з математичними розрахунками, те, про що здогадувалися й раніше: злочин — справа рук КДБ.

Зрозуміло, у Сергєєва багато ворогів, багато охочих розвінчати. Ось приклад того, як били навіть не його, а його попередників, які висловили ту саму думку, щоправда, без настільки переконливих доказів:

«Робити подібні заяви можуть тільки люди, які, немов діти, вірять у казки про «сваволю» органів держбезпеки, «що вийшли» з-під контролю партії, про всякого роду «змови», які виникли у нетрях цього відомства та інші подібні нісенітниці. У реальному житті з перших і до останніх днів свого існування органи ВЧК-ОГПУ-НКВС-НКДБ-МДБ-КДБ завжди були не більше ніж виконавцями рішень керівників злочинної організації партії більшовиків (або комуністів). А для того, щоб окремі чекісти не надумали «пороти відсебеньки», пильний нагляд за «органами» здійснювала партійна служба безпеки — надсекретна організація, про сам факт існування якої досі мало хто знає».

Що можна з приводу цього заперечити? Та нічого не можна. Тут усе правильно.

Але слід говорити не про КДБ, не про якогось абстрактного монстра, а про конкретних людей. Не могла така акція бути проведена без дозволу Голови КДБ Героя Радянського Союзу генерала армії Івана Олександровича Сєрова. Не могла!

Але навіщо, скажіть будь ласка, Івану Олександровичу топити цей старезний «Новоросійськ», проржавілий від кіля до клотика? Навіщо?! Ні, немає йому на те жодної причини!

Тому під наведеною вище цитатою підписуюся обома руками. Я не служив у КДБ, я служив у ГРУ. Рішення направити мене в агентурне здобування ухвалювали товариші у Відділі адміністративних органів ЦК КПРС — Москва, Стара площа, будинок № 4. Після тривалої розмови дуже великий начальник у ЦК натякнув, що все тримає під контролем: про мене, як і про кожного з нас, у ЦК знали досить багато.

Усі офіцери ГРУ, як і всі офіцери КДБ, включно із найважливішими керівниками, були під контролем Комуністичної партії. Це я підтверджую власним досвідом і прикладом.

Але це не суперечить тому факту, що вибух було здійснено силами КДБ! Не суперечить!

Прочитаймо заперечення ще раз:

«...органи ВЧК-ОГПУ-НКВС-НКДБ-МДБ-КДБ завжди були не більше ніж виконавцями рішень керівників злочинної організації партії більшовиків (або комуністів)».

Саме так! Злочинна організація рішення ухвалила. Голові КДБ Герою Радянського Союзу генералу армії Івану Олександровичу Сєрову підривати «Новоросійськ» немає рації. Немає причини. Але він — лише виконавець рішень керівників злочинної організації.

Йому наказали — він виконав. А ось у керівників злочинної організації причин підривати «Новоросійськ» не бракувало.

Та невже наші вожді могли піти на те, щоби вбивати наших рідних матросиків заради виконання якихось своїх кар’єрних завдань?

Чом би й ні?

Не минуло й року, як Жуков на догоду Хрущову задля виконання своїх кар’єрних завдань скалічив десятки тисяч наших рідних радянських солдатиків. Чом би йому чи Сєрову не втопити ще всього лише декілька сотень матросиків?

Адмірал флоту Радянського Союзу Микола Герасимович Кузнецов заважав Жукову, заважав Хрущову, його слід було вигнати з ганьбою, вигнати так, щоб він більше ніколи не зміг би утручатися в питання будівництва флоту. А замість нього поставити догідливого безхребетного холуя в адміральських погонах.

2

Слід проаналізувати, що сталося з особами, причетними до катастрофи.

Командувача Чорноморським флотом віце-адмірала Пархоменка, який відмінив наказ посадити на мілину поранений лінкор «Новоросійськ» і заборонив евакуацію особового складу, не задіяного в боротьбі за порятунок корабля, 8 грудня 1955 року було знято з посади, розжалувано в контр-адмірали, призначено першим заступником командувача Тихоокеанського флоту. 1960 року Пархоменка поновили у званні віце-адмірала. Службу закінчив на посаді начальника Аварійно-рятувальної служби ВМФ. Він керував аварійно-рятувальною службою всіх чотирьох флотів Радянського Союзу й усіх флотилій. Адмірала з таким досвідом лише на таку роботу і ставити.

Віце-адмірал Пархоменко прийняв Чорноморський флот у липні 1955 року. До нього чотири роки Чорноморським флотом командував адмірал С. Г. Горшков. Потім Горшкова було призначено першим заступником Головнокомандувача ВМФ. Головком ВМФ Адмірал флоту Радянського Союзу М. Г. Кузнецов довго хворів, тому Горшков, по суті, виконував його обов’язки.

За дивним збігом обставин адмірала Горшкова ввели до складу Урядової комісії зі з’ясування обставин загибелі «Новоросійська». Катастрофа на Чорноморському флоті, до складу Урядової комісії входить єдиний моряк, той самий, який Чор-номорський флот щойно здав. Тобто особа вельми зацікавлена в тому, щоб недоліки та прорахунки його керівництва не розкрилися.

Невже не знайшлося адмірала з іншого флоту?

3

Кримінальну справу щодо загибелі лінкора «Новоросійськ» не відкривали, нікого не судили. Адже на суді, хай і закритому, щось могло розкритися.

Далі відбулося найцікавіше. Адмірала флоту Радянського Союзу Миколу Герасимовича Кузнецова було знято з посади, розжалувано у віце-адмірали й вигнано із Збройних сил з принизливим формулюванням «без права працювати на флоті».

Жодних звинувачень Кузнецову висунуто не було.

Багато років потому Микола Герасимович Кузнецов писав у ЦК:

«15 лютого 1956 року мене викликав колишній Міністр оборони, і протягом 5–7 хвилин, у винятково грубій формі, було оголошено про рішення понизити мене у військовому званні та звільнити з армії без права на відновлення. Після цього мене ніхто не викликав для формального звільнення. Якийсь представник управління кадрів (навіть без мене) приніс і залишив на квартирі документи про звільнення... Не будучи обізнаним у причинах свого покарання, я просив ознайомити мене з документами,