Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

жити мені не хочеться. Попри це, якимось дивом утримую себе у формі й багато працюю. Напиши відразу ж і втіш мене, незважаючи на те, що я так довго Тобі не писав. Я послав Тобі поштову листівку у відповідь на один із найкрасивіших листів (Твій), якого мені [будь-коли] пощастило одержати. Я досі не прочитав Фердидурке. Всю увагу я тепер зосередив на філософії, та й то на проблемі пересилення Віденського гуртка (нині — Карнап[503]). Тут був тиждень, холодний, як у січні, — санки, мороз — 6 гр. і наморозь. Тепер насувається сльота. Маю грам кокаїну, але не маю від[повідного] товариства для вжитку. Однак я палив і пив пиво. У надзвичайній ситуації це допомагає. Обіймаю Тебе міцно. Мабуть, Ґомбрович нас не розділить.

Твій Віткаци

Напиши легку, д. дивну театр. п'єсу = сценічний синтез цинамонів. Ми поставимо її для Тебе в тутешньому мист[ецькому] театрі, який ми організовуємо.

[23 IV 1938]

Від Ізидора Бермана[504]

17

Львів, 13 XII 1937

Др І. Берман

Задвужанська, 20, пом. 5

Шановний і Дорогий Пане!

Експозе із відповідним листом до Allerta[505] я щойно вислав[506]. Якби там не мали бажання, є ще одна можливість. Віденська фірма Oesterreichische Korrespondenz (Г. Паолі) попросила мене запропонувати польських авторів, придатних для перекладу. Можна буде й тут спробувати. — Конче раджу Вам надіслати новелу[507] до «Mass u. Wert». (Чи, може, потрібен Вам скрипт?) Хоча й ідея з Бродом[508] непогана.

Я останнім часом хворію, упродовж 4 днів не був у редакції, після виходу на роботу мені повідомили про Вашого листа. На лихо, саме того тижня Інслер[509] виїхав на постійне проживання до Варшави, де очолив редакцію нової щоденної газети «Nowy Głos»[510]. Колеги переслали йому Вашого листа, думаю, він нам щось відповість. Інслер як ред. «Nowego Głosu» матиме більше простору та коштів. Я напишу Вам, коли буде зручно послати йому якусь працю п. В.[511] із проханням про публікацію та гонорар. (Перше число має з'явитися близько 20-го ц.м.). Маю враження, що Ви помиляєтеся щодо «Chwili»[512]. Якщо Ви засновуєте своє судження на статті Лаутербаха[513] — то вона не має значення. Я кажу про це на підставі доброї обізнаності в редакційних стосунках (редакційній політиці) «Chwili». Наполегливо раджу Вам надіслати їм новелу п. В. з відповідною рекомендацією. (Прошу вибрати річ із  в и р а з н о   п р о п и с а н и м   с ю ж е т о м).

Книжку Ґомбровича[514] я читав із насолодою і черконув про неї кілька зауваг.

Маю тепер багато прикрощів. Сенк-Клещинський[515] (із «Kuriera Warszawskiego») позиває мене до суду, процес прикрий, тим більше, що у зв'язку з ним ендецька преса почала вже на мене нагінку[516]. Я нервую і перепрошую, що на тому завершую листа. Про Allert і Інслера напишу Вам найближчим часом. Прошу Вас пам'ятати про мене, переказую вирази правдивої поваги та сердечні вітання.

І. Берман

Від Рахелі Ауербах[517]

18

В[аршава] 25/VII 1938

Шановний і Любий Пане Шульце!

Ваш лист, написаний у травні, потрапив мені до рук допіру на початку липня, але все одно мені належить вибачитися перед Вами за спізнену відповідь. У мене були певні застереження щодо пов'язування випадку п. Ґ. з єврейською літературою (доволі бідною і без нього), з іншого боку, мені, однак, щиро шкода тієї обеззброююче жалюгідної екзистенції, в кожному разі, мені здавалося підступним супроти нього впливати на Вас у напрямку, абсолютно протилежному від того, якого він сподівався. Вважаю, що слід чоловікові допомогти, незалежно від того, чи є він, чи не є більшою або меншою мірою одарованим, і я сама зробила, що могла, допомагаючи йому порадами та рекомендаціями, як видати книжку. Втім, супроти Вас я не хотіла бути нещирою, і так, отож, сталося, що я зовсім не відповідала, а тепер, коли я нарешті сіла писати, то подерла три листи поспіль і залишаю врешті-решт усю справу для особистої бесіди, прохаючи про цього листа в жодному разі нікому не згадувати.

Незалежно від тієї справи, буду рада взагалі за першої ж нагоди перебування у Варшаві побачитися з Вами особисто і нагомонітися донесхочу. Дуже сподіваюся на те, що тим разом Ви знайдете дещицю часу для старої знайомої із львівських часів.

Від пані Корн[518] у мене немає свіжих новин. Ви слушно зауважили, що з нею останнім часом діється щось недобре, але сподіваюся, що воно вже, може, якось минулося. Дозя[519] перебуває у даний час у Сколе[520], і в тих самих околицях літує також донечка пані Корн. Можливо, що й мати за нею поїде, і таким чином обидві мої приятельки опиняться разом. Тільки я, бідолашна, самотньо відбуваю мертвий сезон у Варшаві. Я нещодавно втратила роботу через закриття «Nowego Głosu»[521], і ведеться мені не найкраще. Найгірше те, що я скута браком грошей і не можу відтак поїхати, як планувалося, до Парижа, де Манґер[522] перебуває вже три місяці, у зв'язку з тими ж розпорядженнями, проти яких, із більшою від нього спритністю, намагається захистити себе п. Ґрубер.

Чи я вже писала Вам із Перемишля про те, що дуже тішуся Вашими спробами писати по-німецьки, або перекладати свої твори німецькою мовою. Я твердо переконана, що Ваші речі можуть стати одкровенням світового масштабу, і якщо Ви вже не пишете їдишем і не належите до середовища, з якого виросли, то принаймні належте до… світу. Мені дуже цікаво, чи вдадуться ті спроби. Маючи тепер багато вільного часу, я хотіла би й зі свого боку спробувати перекласти щось їдишем. Коли будете у Варшаві, тоді про все поговоримо.

А наразі сердечно Вас вітаю, і до побачення —

Рахеля Ауербах

Від Тадеуша Штурм де Штрема[523]

19

Любий Пане Бруно,

відписую одразу, ще ніяк не узгодивши з п. Гессен питання можливості резервування валюти на більш пізній час. Мені здається безсумнівним, що питання отриманого дозволу не може не впливати на Ваше рішення. Я переконаний, що повторні клопотання будуть простішими, і що — коли вдалося за порівняно короткий період залагодити цю річ — можна буде те саме вчинити й іншим разом. Йтися може лише про те, щоб розрухати відповідні інстанції (ск., Сп. письм.[524]) заздалегідь, коли Ви знову поставите це питання на порядок денний. Прошу тоді, коли справа набуде актуальності, скористатися шляхами, доступними мені.

Сама поїздка нині о такій пізній порі, звісно, була би починанням майже цілковито