Макуха - Дмитро Чобіт

Ще напередодні парламентських виборів 2002 року керівництво ВО «Батьківщина» замовляло різноманітні соціологічні опитування, у ході яких вивчалася суспільна думка. Внаслідок цього було встановлено, що популярність Юлії Тимошенко значно переважає очолюване нею ж ВО «Батькіщина». Окрім цього, опитування показали, що людям більше до вподоби об'єднання політичних сил, а не окремі партії. З цього і виник задум іти на вибори блоком і назвати його іменем Юлії Тимошенко. Цю ідею одностайно підтримала політрада ВО «Батьківщина», а партнерами блоку стали Українська республіканська партія «Собор» Анатолія Матвієнка та Українська соціал-демократична партія Василя Онопенка. Виникла назва нової політичної сили «Блок Юлії Тимошенко», то був перший в Україні блок, у назві якого стояло прізвище лідера.

Готуючись до чергової виборчої кампанії 2006 р., Ю. Тимошенко розпочала пошук нового партнера для блоку, оскільки із «Собором» А. Матвієнка виникли серйозні протиріччя. У поле зору Ю. Тимошенко потрапила партія «Реформи і порядок». Влітку 2005 р. на політраді ВО «Батьківщина» обговорювалося це питання, і Юлія Володимирівна прямо заявила: «Ми добре розуміємо, що за цією партією немає серйозних ресурсів та організацій на місцях, але у них є люди, які добре відомі в Україні». Тобто Ю. Тимошенко потрібна була ширма з кількох достойних постатей. У цьому суть — блокування із ПРП. Проте у 2006 р. цього не сталося.

Як розповів «Українській правді» колишній вождь БЮТ Михайло Бродський, він поставив вимогу, аби Віктор Пинзеник залишив посаду міністра фінансів в Уряді Ю. Єханурова. Той відмовився. Тоді членам ПРП запропонували вийти з партії і вступити у БЮТ персонально. У ПРП розгорілися дискусії, виник скандал, і стався невеликий розкол. Залишив ПРП і персонально вступив у БЮТ лише Микола Томенко.

На виборах 2006 року партія «Реформи і порядок» не змогла самостійно здолати 3-відсотковий бар'єр, тому на позачергових виборах 2007-го вона без особливих застережень і вагань таки вступила у «Блок Юлії Тимошенко». Так депутати цієї патріотичної партії стали своєрідним фіговим листком для прикриття сороміцької суті БЮТ.

А ось перелік квотників із ПРП, які своїми іменами створили тло фігового прикриття «Блоку Юлії Тимошенко». Колишній віце-прем'єр і міністр фінансів Віктор Пинзеник; народні депутати попередніх скликань: Михайло Косів, Сергій Соболєв, Володимир Філенко, Володимир Бондаренко, Ігор Гринів. Таку саму функцію відіграють колишній «соборівець» і борець із мафією Григорій Омельченко; безпартійні: талановитий журналіст Андрій Шевченко, письменник Павло Мовчан, колишній міністр Сергій Терьохін та ще кільканадцять депутатів попередніх скликань. Великого впливу у БЮТ вони не мають, бо всі важливі рішення приймає одноосібно Ю. Тимошенко та її близьке оточення. Невелика кількість справді достойних людей у БЮТ відіграє роль фігового листка і ширми, аби за ними народ не бачив справжньої суті олігархічного об'єднання імені пані Юлі.

Життя показано, що коли підприємець іде у владу, то лише для того аби примножувати свої капітали.

У фракції БЮТ немає людей, у яких би за плечима були мільярди, або мільйони, або хоча б сотні тисяч…

Один із найбільших українських капіталістів намагається не надто світитися і не привертати до себе зайвої уваги. Серед бютівських олігархів займає першу позицію — № 27 у списку. Всі інші бізнесмени йдуть після нього. Хто такий Б. Губський? Колишній бізнес-партнер і партійний соратник Суркіса — Медведчука. У 1998 р. вперше обраний народним депутатом України за списком СДПУ (о) — № 9. На початку 90-х років входив до складу відомої «київської сімки» на чолі з Г. Суркісом та був учасником усіх її бізнес-проектів. Займав посаду генерального директора концерну «Славутич», власниками якого були сім громадян України (згадана «київська сімка»), які у рівних долях володіли 21,5 % статутного капіталу, та офшорна фірма «Ньюпорт менеджмент», зареєстрована на Віргінських Британських островах, із долею 78,5 %. Усіма коштами, активами і майном фірми «Ньюпорт менеджмент» одноосібно розпоряджався компаньйон Б. Губського, громадянин України В. Медведчук. 7 листопада 1994 р. тодішній Президент України Л. Кучма назвав концерн «Славутич» «монополькою, яка з мізерним статутним фондом крутить мільярдами доларів США». Оскільки концерн був звільнений від податків і платежів у бюджет України, як підприємство з іноземними інвестиціями, то це дало можливість його власниками нажити величезні капітали. Керований Б. Губським концерн «Славутич» покривав 15 % ринку нафтопродуктів в Україні, займався оптовою торгівлею багатьма іншими продуктами. Звісно, він мав величезні прибутки і дивіденди щорічно перераховував на рахунок фірми «Ньюпорт менеджмент» в одному із банків Цюріха. Це були суми у сотні, а може, й мільярди доларів. Так «сімка» і наварила свої величезні капітали. Інформація про ці обставини із зазначенням конкретних рахунків у Цюріху мною вперше була оприлюднена ще у листопаді 2003 р. у Печерському районному суді м. Києва під час розгляду справи за позовом В. Медведчука щодо книги «Нарцис». Оскільки виникла реальна підозра, що В. Медведчук та його спільники, зареєструвавши за кордоном фірму і ставши її фактичними власниками, не отримали в Україні для цієї фінансово-комерційної діяльності відповідного дозволу, не задекларували внесення за кордон українських інвестицій, а відповідно не декларували в Україні