Макуха - Дмитро Чобіт

Згідно з новою пропорційною виборчою системою, на позачергових парламентських виборах 2007 року за списком «Блоку Юлії Тимошенко» обрано 158 народних депутатів України. Ці люди тепер представляють у Верховній Раді частину народу України та вершать його долю. Хто ж ці «вершителі»? Запитання видається цілком слушним.

У статті 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Народне волевиявлення здійснюється через вибори та референдуми. На виборах народ обирає своїх представників (депутатів) в органах влади — від сільської ради до Верховної й від сільського голови — до Президента. Відповідно, аби хоч якось контролювати діяльність своїх представників у владі, народ насамперед повинен хоча б їх знати. Як виглядає ця елементарна і демократична істина на українській практиці?

Відповідь на це запитання слід шукати у списках політичних партій і блоків, саме у них і приховано від народу його ж «представників». Те, що у ході виборчої кампанії списки вивішуються на кожній дільниці, не є показником, бо хто там їх читає?! На це й розраховують.

Дуже характерний епізод на цю тему міститься в інтерв'ю газеті «Киевский телеграф» відомого політика і народного депутата України кількох скликань Олександра Волкова, у якому він розповів: «У Чернігівській області я задав людям запитання: «За кого ви голосували?» — «За Блок Тимошенко». — А хто у неї п'ятим номером?» — «Не знаю». Я кажу: «Як? Він же ж ваші інтереси представляє!» — «Та пішли вони всі під три чорти! Нічого вони не представляють! Ми тільки Юлю знаємо і ще пастора Турчинова». І так в усій Україні. Народ голосував передусім за Юлію Тимошенко, а вона, як «паровоз, тягнула за собою список «представників народу», складений нею ж і О. Турчиновим.

Тому вартує докладно розглянути цей дивовижний і прецікавий список БЮТ. Про те, як він складався у 2005 році, мною дещо написано у книзі «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ». Тоді це були справжні комісійні торги. Проте О. Турчинов список усіляко розхвалював і заявив, що він складається із таких хороших і гідних осіб, що у нього аж «душа співає». Але коли, через півроку, із фракції БЮТу Антикризову коаліцію перейшло аж 26 «воїнів світла», то О. Турчинов чомусь почав іменувати «зрадниками» тих, кого недавно так хвалив. Саме через бютівських «зрадників» у 2007 р. і були проведені дострокові парламентські вибори. Не кращим чином складався список БЮТ на дострокових виборах 2007 року: вихід із коаліції депутата Ігоря Рибакова — яскраве тому свідчення.

За своєю суттю структура, яка відома під назвою «Блок Юлії Тимошенко», є нічим іншим як потужною олігархічною організацією. Олігархи там заправляють усім, вони її утримують і замовляють музику. Так, олігархи — це основа блоку, та вони приховані у середині списку, бо не люблять ці люди світитися. На вершині списку — вожді. А сам список «розбавлений» керівниками обласних організацій блоку і двома десятками справді достойних людей — це група прикриття. Окреме коло становлять родичі, друзі і бізнес-партнери Ю. Тимошенко й О. Турчинова. Ось така розкладка.

Пропорційна система виборів засвітила справжню, меркантильну суть «Блоку Юлії Тимошенко». Персоніфікація парламентського списку БЮТу дає добру можливість і нагоду розповісти про кожного «воїна світла» та групи, до яких вони належать. Однак зібрати про цих народних представників інформацію вкрай непросто. І ми не зуміли всього знайти. Але з тим, що стало відомо, вирішили поділитися з широким колом читачів. Звичайно, наше дослідження про списочників БЮТ не є повним і всебічним, воно вкрай коротке і не надто глибоке, але і те, що вдалося встановити, являтиме значний суспільний інтерес. Адже ми викладаємо факти і ставимо немало запитань. Безумовно, ми віримо, що наш читач має і свою інформацію та свої знання. Ми лише хочемо, аби він співставив різні точки зору і дійшов до власних висновків.

Коли наприкінці 2000 року я вступив до фракції «Батьківщина» Верховної Ради України, мене вразила чисельність апарату центрального штабу цієї структури. У будинку колишнього науково-дослідного інституту на вулиці Лесі Українки у Києві він займав 9-й і 6-й поверхи. У понад 30 кабінетах працювало біля сотні людей. Окрім працівників різноманітних канцелярій і служб, були навіть завідуючі господарством, касою, гаражем, водії, підрозділ немалої охорони. Навіщо така кількість при наявності парламентської фракції з 18-ти осіб? Проте не лише мене дивував фундаментальний підхід до справи. Не менш вражений був і Степан Хмара, він навіть пропонував Ю. Тимошенко зменшити апарат управління, а на вивільнені кошти створити солідну загальнонаціональну газету, але йому пояснили, що так мусить бути, робота така, а газета вже є — «Вечерние вести».

Але це ще не все — у кожному районі столиці кожна районна організація «Батьківщини» мала і має свій офіс та штат постійних працівників. Подібне було в усіх областях та усіх районах України. І всі люди працювали повний робочий день, при суворій дисципліні. Нічого подібного в Народному Русі України ніколи не було. Цілком зрозуміло, що величезний штат партійних функціонерів ВО «Батьківщина» за «дякую» не працював, і в оренду приміщення під офіси цій організації «просто так» навряд чи де-небудь давали. Виходить, що із самого початку у ВО «Батьківщина» було вкладено величезну «інвестицію». Ким і заради чого? Відповідь на це запитання, безперечно, добре знають лише дві особи — Ю. Тимошенко й О. Турчинов, та навряд чи вони відкриють таємницю. А шкода, бо чітка відповідь на це запитання прояснила б основне: що насправді собою являє організація «Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — стрижень більш відомої народу структури під назвою «Блок Юлії Тимошенко».

Проте, якщо виходити з того, що Ю. Тимошенко й О. Турчинов відкрито поводять себе, як беззаперечні господарі становища, то цілком сміливо можна припустити, що саме вони і є основними інвесторами політичного проекту. А центральний штаб організації та структури на місцях потрібні для невпинного відслідковування розвитку подій, збору інформації, наданні інструкцій та здійсненні інших завдань заради досягнення бютівськими вождями головної мети — здобуття повної і неподільної влади в Україні. І вони вже зовсім близько підійшли до жаданого.