Мазепа. Людина. Політик. Легенда. - Денис Володимирович Журавльов
Але до гетьмана продовжували їздити Заленський, довірені люди княгині Дольської, а також якийсь таємничий болгарський чи сербський (або навіть «сіверський», що взагалі заплутує справу) архієпископ, «що емігрував зі своєї країни» (про це йдеться в Додатку до «Історії Карла XII» Густава Адлерфельта – сам шведський історик загинув під Полтавою в 1709 році, і Додаток написано невідомим продовжувачем). Саме цей невідомий архієрей, схоже, і підписав від імені українського гетьмана Мазепи попередні українсько-польську та українсько-шведську угоди. Сталося це між 11 лютого і 17 червня 1708 року на території сучасної Білорусі, де перебувала шведська армія, що наступала на Москву. Як місце укладення угод найчастіше фігурують містечка. Сморгони або Радошковичі.
Українсько-шведська угода стосувалася здебільшого військових питань. Українська сторона передавала шведам для зимових квартир частину Сіверщини з містами Ста-родуб, Новгород-Сіверський та Мглин. Гетьман Мазепа обіцяв зробити все можливе для прилучення до україно-шведського союзу слобідських та донських козаків та калмицького хана Аюки. Союзники мали спільно діяти проти військ Петра І: Карл XII продовжував похід на Москву, гетьман Мазепа та Станіслав Лещинський з восьмитисячним допоміжним шведським корпусом генерала Крассау мали вибити російські війська з України. Шведський генерал Лібекер мав узяти нещодавно збудований царем Санкт-Петербург.
За українсько-польською угодою гетьман Мазепа мав постачати шведській та польській арміям провіант, допомагати союзникам військовою силою, а головне – Україна входила як окреме князівство до складу Речі Посполитої. Гетьман також отримував Полоцьке і Вітебське воєводства «на правах курляндського герцога» (тобто васала польського короля). Останній пункт угоди для багатьох радянських істориків слугував доказом «зради Мазепи українському народові» – мовляв, гетьман продав Україну полякам, бажаючи отримати натомість два згаданих воєводства. Насправді йшлося про першу з часів Богдана Хмельницького спробу розповсюдити владу українських козацьких гетьманів на білоруські землі (ясно, що українське Лівобережжя залишалося б під владою Мазепи).
Найбільшою проблемою для дослідника згаданих угод є той факт, що їх оригінали до сьогодні не збереглися ані в російських або українських, ані в шведських чи польських архівах. Скоріш за все, шведські оригінали (писані латиною) знищив радник канцелярії Карла XII Олаф Хермелін одразу ж після програної шведами Полтавської битви. Сам Хермелін невдовзі загинув за нез'ясованих обставин у російському полоні (є версія, що його смерть якось пов'язана з долею важливих документів архіву Карла XII).
Все, що ми маємо, – це не надто надійні спогади (Додаток) анонімного продовжувача вже згаданої нами «Військової історії Карла XII, короля Швеції». Ця праця (разом із Додатком, автором котрого, на думку Т. Мацькова, був Петер Шенстрем – секретар похідної канцелярії шведського короля) вперше вийшла друком англійською мовою в 1740 році. Додаток створювався через багато років після подій Північної війни, можливо, під час перебування Шенстрема у російському полоні. Окрім деяких дивних недоречностей (наприклад, згідно з першим пунктом українсько-польської угоди виходить, що саме польський маріонетковий король мав гарантувати союз гетьмана Мазепи з Карлом XII, що досить дивно), найбільший подив викликає той пункт українсько-шведської угоди, де йдеться про надання шведам Сіверщини як оперативної бази. Справа в тому, що в подальшому Карл XII відчайдушно намагатиметься пробитися на московський напрямок най-коротшим, смоленським шляхом, і лише тактика «спаленої землі», застосована росіянами, змусить його повернути на південь, не дочекавшись обозу, що віз із Ліфляндії генерал Левенхаупт. Недаремно гетьман, дізнавшись про поворот шведів на південь і їхній можливий прихід в Україну, вигукнув наодинці зі своїм генеральним писарем Пилипом Орликом: «Диавол его [Карла XII] сюди несет! Все мои интересы превратит [тобто порушить], и войска Великороссийские за собою внутрь Украйні впровадит на последнюю оной руину и на нашу погибель!» Ясно, що перенесення основного театру воєнних дій на українські землі не було в інтересах Мазепи, і прихід Карла на Сіверщину став не початком здійснення, а початком кінця планів гетьмана, який це чудово розумів.
Існує ще одне джерело, датоване 1712 роком, яке містить інформацію про українсько-шведську угоду 1708 року. Це опублікований Ільком Борщаком в 1925 році «Вивід прав України» Пилипа Орлика. Тут ідеться про те, що за угодою між Мазепою і Карлом XII Україна оголошувалася незалежним князівством під владою гетьмана, шведи зобов'язувалися забезпечити всі її права. Про зимові квартири для шведів мова не йде, а ось пункт про невеликий допоміжний шведський корпус, що має прийти в Україну, є. Підозрілим, однак, є відсутність у «Виводі» жодних згадок про хоча б формальну угоду України з Річчю Посполитою (на думку О. Субтельного, це, а також той факт, що оригінал «Виводу» на сьогодні втрачено, ставить аутентичність документа під великий сумнів. Мабуть, із цим можна погодитись).
Єдиним цілком достовірним висновком, очевидно, є те, що Іван Степанович через своїх емісарів багато обіцяв Станіславу Лещинському і шведському королеві, водночас розраховуючи на успішний похід Карла на Москву і розуміючи, що в майбутньому долю України визначать не писані угоди, а фактичний розклад сил у вирішальний момент. Ні в якому разі не виключаючи можливості підписання в 1708 році прелімінарної угоди між гетьманом Мазепою, з одного боку, і Польщею та Швецією – з другого, маємо констатувати той факт, що дотепер абсолютно достовірного тексту цієї угоди не знайдено, і дослідження мають тривати. Герой цієї книги справді був чудовим конспіратором!
Про політичні плани Мазепи ми маємо кілька цікавих непрямих свідчень, більшість яких, як не дивно, з російського боку. Про те, що кінцевою метою гетьмана було саме створення «князівства окремого», спочатку говорив навіть сам Петро І в одному зі своїх маніфестів до «вірного народу малоросійського». У промові перед своїми офіцерами незадовго до Полтавської битви (де не було потреби вигадувати відверті пропагандистські дурниці) цар говорив таке (цитуємо за викладом відомого радянського історика Євгена Тарле): «Король Карл и самозванец Лещинский… клятвами обязались между собою отторгнуть от России народы малороссийские и учинить княжество особое под властию Мазепы, в которых ему быть великим князем и иметь у себя во владении Козаков Донских, Запорожских и все роды козацкие, которые на сей стороне Волги». Офіційний російський «Дневник» бойових дій 1708 – 1709 років, посилаючись на листи, захоплені в
