Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича - Данило Борисович Яневський

Що таке 20 та 24 бригади внутрішніх військ НКВС в 1945 р.?

Офіційна назва першої — 20-та окрема стрілецька бригада внутрішніх військ НКВС. Сформована 13 квітня 1942 р. Дислокувалася на території Росії в мм. Пенза, Кузнецьк та Саранськ. Штатна структура: управління, штаб, політвідділ, три стрілецьких полки. У першій половині 1943 р. бригаду перекинуто на Кавказ. До Грузії та Чечні. Брала участь в охороні запілля І Українського фронту (і це все, що пов’язувало її з Україною — Д. Я.), в боях на фронті та «в охороні внутрішнього правопорядку» в місцях своєї дислокації. Воювала і проти «розвідувально-диверсійних груп супротивника» та ліквідовувала українське націоналістичне підпілля. З 11 по 29 березня на територію сучасної західної України перекидають управління, штаб та політвідділ, три окремих стрілецьких батальйони (231 (к-р майор Куліков), 232 (м-р Єфімов), 233 (м-р Погодін), батальйон бойового забезпечення (капітан Сичов) та окремий учбовий батальйон — усього 1 351 карателя). Командир — полковник Косоногов Олексій Павлович. Станом на 1 лютого чисельність бригади збільшують до 2 398 осіб. Міста дислокації — Костопіль, Берез-но. Розформована 4 жовтня 1945 р. Лише 1945 р. підрозділи бригади провели 2 320 військових операції проти загонів ОУН та УПА, знищили 3 135 бійців УПА та ОУН, затримали 3 530 «посібників УПА-ОУН», змусили до добровільної здачі у полон 916 осіб, «взяли участь в депортації 8 912 сімей членів УПА-ОУН», захопили 6 мінометів, 140 кулеметів, 1 046 гвинтівок, 351 автомат, 1 074 гранати,

24-та окрема стрілецька бригада внутрішніх військ НКВС СРСР сформована на території Росії 22 жовтня 1942 р. у складі управління, штабу, політвідділу, стрілецьких 216-го (к-р — майор Коновалов), 217-го (к-н Дем’янов),

218-го (м-р Счасний), 219-го (к-н Шапошников), 220-го (м-р Васильєв) та окремого батальйону бойового забезпечення. Командир — полковник Фатєєв Іван Нечипорович. З 1 лютого по 27 березня 1944 р. бригаду у складі 3 772 солдатів

1 офіцерів перекинули на території окупованої західної України. Станом на 1 лютого 1945 р. особовий склад — 2 999 вояків. Місця дислокації — Верба, Дембиця, Дубно, Мізоч, Рівне. Розформована 4 жовтня 1945 р. Під час існування виконували ті самі завдання, що і бригада 20-та. До моменту розформування провели на території окупованої західної України 1 531 військову операцію, вбили 1 986, взяли у полон 7 259 членів УПА-ОУН, СБ-ОУН, затримали 2 865 їхніх «посібників», «змусили» до капітуляції 685 осіб, взяли участь у депортації 248 сімей. Трофеї: захопили 11 мінометів, 78 кулеметів, 1 602 гвинтівки, 452 автомати, 1 874 гранат, 303 983 патронів, 6 радіостанцій. Незворотні втрати — 47, пораненими — 59 осіб[165].

Практика масового терору проти окупованих очікуваних результатів відразу не принесла. Докази знаходимо в компартійних документах. Ось вони. ЦК КП(б)У констатує: у серпні в західних областях зареєстровано 77 «бандпро-явів», у вересні — вже 146. У вересні вбито 1 505 осіб, взято у полон — 2 203, з’явилося з повинною — 520 «бандитів», а також 1 556 дизертирів та «уклоністів» від призову до ЧА. Втрати «червоних» — 66 партійно-радянських 153 місцевих активіста, 47 бійців і командирів ЧА. На території Дрогобицької області станом на 22 жовтня 1945 за відомостями ЦК КП(б)У вбито у серпні — 189, взято у полон — 687 осіб; у вересні вбито 154, взято у полон — 430. Натомість, «у вересні з’явилося з повинною в два рази менше бандитів, ніж у серпні». Станіславівський обком рапортує (прошу звернути увагу на «ефективність» операцій — Д. Я.): станом на 27 грудня «організовано та проведено 271 чекістсько-військова операція та 94 засідки, під час яких повністю ліквідовано 2 бандгрупи… Виявлено організацій та груп українсько-німецьких націоналістів — 9, із загальною кількістю учасників — 8 осіб. Ліквідовано організацій і груп україно-німецьких націоналістів —176, по них заарештовано 56 осіб». Упродовж однієї декади вбито — 120 «бандитів», 36 членів ОУН, заарештовано «членів ОУН-УПА» — 121, затримано «бандитів» — 165, членів ОУН — 84, «бандпосіб-ників» — 261, «нелегалів» — 61, й т. д. Втрати НКВС — 2, ЧА — 1, поранених — 2[166].

Попри всі ці та інші «досягнення» в антинародній війні (які до звітів не увійшли[167]), 27 листопада ПБ ЦК КП(б)У ухвалює новий директивний документ «Про додаткові заходи боротьби з українсько-німецькими націоналістами у західних областях УРСР». Заходи такі. Перший: «широко застосовувати практику виклику співробітниками органів НКВС та НКДБ для розмов великої кількості мешканців населених пунктів… Викликати одночасно (впродовж 1–2 днів) до 50 і більше осіб — в залежності від кількості мешканців у даному населеному пункті». Другий: «штучно створювати умови для виклику нападу бандитів з метою їх знищення». Третій: «Впродовж грудня місяця провести ретельну зачистку від бандитського елементу населених пунктів, які прилягають до промислових об’єктів та міст у радіусі 15 кілометрів, а також до залізничних та автомобільних шляхів не менш ніж в 10-кілометровій зоні». Четвертий. Одночасно провести «очистку населених пунктів, які прилягають до нафтопромислів Дрогобицької та Станіславівської областей». На цьому тлі 14 грудня розпочалась істерична масова агітаційно-пропагандистська кампанія у зв’язку із підготовкою до «виборів» до Верховної Ради УРСР[168].

Під цей грюкіт увійшли в рік 1946.

1946 рік. УПА фактично розгромлено

Основні політичні події того далеко не мирного року: відкриття першої сесії Генеральної Ассамблеї ООН у Лондоні. Наприкінці року «столицею» Об’єднаних Націй стає Нью-Йорк.

У Греції розпочинається громадянська війна, у Палестині тамтешні терористи розпочинають бойові дії проти Великої Британії. В Індії на фінішну пряму виходить рух за здобуття незалежності. У Нюрнберзі оголошено вирок військово-політичним керівникам Німеччини, які потрапили у полон до союзників.

Найважливішою подією року стала промова Черчілля, яка визначила перебіг подій в світі на наступні півстоліття. Виголошена в містечку Фултон (шат Міссурі), вона містила попередження про прагнення диктатора СРСР Сталіна «до необмеженої експансії своєї влади і своїх ідей». І це сказала та сама людина, яка разом із Рузвельтом віддала на поталу радянському диктаторові Латвію, Литву, Естонію, Болгарію, Румунію, Польщу, Чехословаччину, Угорщину, а, заразом, і Грецію,