Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Миколайович Поганий

Паризькі переговори з Ейзенхауером не відбулися попереднього року через реакцію СРСР на інцидент з «У-2», і Хрущов покладав великі надії на зустріч з новим американським президентом. В основі хрущовських розрахунків на покращення стосунків з американцями стояв розділений Берлін. Якось Хрущов порівняв Берлін з «яйцями» Заходу – варто їх стиснути, як Сполучені Штати закричать. Але тепер здавалося, що Східний Берлін перетворився на тестикули Радянського Союзу. І стискав їх не так Захід, як звичайні громадяни Східної Німеччини – вони масово тікали із соціалістичного раю через єдину діру в залізній завісі. Соціалізм втрачав обличчя, а східнонімецька економіка сотні тисяч молодих, освічених і мотивованих людей. Хрущов розраховував на сприяння Кеннеді і хотів задраїти пробоїну в кораблі східноєвропейського комунізму[222].

Пробоїна, яка так непокоїла радянське керівництво, була для Інґе й Богдана останньою надією. Інґе спершу не могла зрозуміти, чому КДБ не відпускає її чоловіка, і він вирішив розповісти їй усю правду, зокрема й про те, що він робив у Німеччині. Це рішення далося йому непросто. Богдан багато думав, чи розповідати Інґе про вбивства, і вирішив, що не треба, – їй же безпечніше, якщо вона нічого не знатиме. Розповісти дружині всю правду він не наважувався. Але тепер ситуація кардинально змінилася. Після зустрічі з генералом Баришніковим Богдан вважав, що життя Інґе в небезпеці, хоч вона нічого й не знала про його роботу в Західній Німеччині. Він відчував дедалі більший психологічний пресинг. Сташинський надто довго жив сам на сам із відчуттям провини, і тепер йому здавалося, що, якщо він розкаже Інґе правду, вона зрозуміє й допоможе йому[223].

Інґе була шокована, але Богдан не помилився у своїх сподіваннях. Дівчина була людиною глибокоморальною і не відвернулася від нього. Він відчув колосальне полегшення, що не треба більше ховатися із секретами й почуттям провини. Коли Інґе й Богдан хотіли наодинці, без вух чекістів, поговорити, вони йшли на вулицю. Але в Москві стояла холодна зима, а Інґе була на шостому місяці вагітності, тому подружжю довелося спілкуватися записками. Вони сідали поруч із блокнотами й писали. Єдине майбутнє, яке їм тоді уявлялося, – Захід. Основна перешкода – КДБ і заборона Богдану на виїзд. Вони мусили знайти вихід із країни, яка відгородилася від Заходу не однією, а двома залізними завісами. Друга стояла між Радянським Союзом і Східною Європою, виїхати туди було так само важко, як і до Західної[224].

Інґе відмовлялася їхати до Берліна сама. Подружжя думало, як натиснути на комітет, щоб їм дозволили поїхати удвох, і вирішило тягнути час. Не маючи змоги провести Різдво у Східному Берліні з родиною Інґе, вони вирішили провести його з Богдановою сім’єю в Україні. Сташинські святкували Різдво за православним календарем 7 січня, тобто уже в 1961 році. Для Богдана ця різдвяна поїздка додому дуже відрізнялася від минулорічної різдвяної подорожі додому, після нагородження орденом. Тоді за ним їхали скоєні гріхи, але він був повен оптимізму – кар’єра йшла вгору, і він отримав попередній дозвіл начальства одружитися з коханою дівчиною. Тепер вони були одружені, Інґе чекала на їхню першу дитину, але над кар’єрою Богдана і їхнім спільним життям громадилися хмари.

Це домашнє свято мало для Богдана особливе значення. Якщо їхній план утекти на Захід спрацює, то більше Різдва в родинному колі вони не святкуватимуть. Вони назавжди втечуть із Радянського Союзу, знайдуть притулок на Заході і ніколи більше не контактуватимуть з Богдановою сім’єю, щоб їх не вистежили агенти КДБ. Сташинський сфотографував дружину разом з членами своєї родини, окремо зняв сестер Марію й Ірину – на фотографіях добре видно овал їхніх облич і характерні для Сташинських носи, вони ніби соромляться себе й натужно посміхаються. Сестри одягнуті в однакові плаття – явна ознака дефіциту в країні, яка скоро здивує світ першою людиною в космосі, а гагарінська посмішка стане своєрідною емблемою Радянського Союзу.[225].

Як і минулого разу, коли подружжя приїхало у село восени 1960 року, подружжя скористалося відсутністю КДБ, щоб обговорити плани на майбутнє. Спочатку вони думали піти до посольства НДР у Москві по візи, але потім відкинули цю ідею. Радянський кордон контролював КДБ, а не східні німці. Відтак вони розробили інший план. Богдан розраховував на особисте знайомство з Олександром Шелепіним; можливо, шеф КДБ відпустить його слідом за Інґе у Східний Берлін. А звідти вони втечуть через Західний Берлін до Західної Німеччини. Богдан під іменем Йозеф Леман попросить політичного притулку. Спершу Інґе була проти того, щоб звертатися безпосередньо до Шелепіна. «Моя дружина вважала, що це непорядно, – згадував Богдан. – Вона казала: ми підемо до нього, він дасть нам дозвіл, і тоді ми зникнемо. Він матиме неприємності». Богдан же не вважав це серйозним контраргументом і пропонував ставитися до КДБ так, як комітет ставився до них. Врешті-решт Інґе погодилася[226].

Повернувшись у Москву, вони пішли на Луб’янку, щоб записатися до Шелепіна, але далі чергового зайти не вдалося. Богдан пояснив свою ситуацію черговому і попросив особистої зустрічі з головою КДБ. Натомість його завели в кімнати, де стояла скринька для особистих листів Шелепіну. Похід закінчився цілковитою невдачею. І з Шелепіним Богдан не зустрівся, і погіршив стосунки з безпосереднім начальством, яке в тіні спостерігало за маневрами агента. Якихось нових перешкод не виникло, але головна проблема лишалася: Інґе могла їхати у Східний Берлін, Богдан – ні.

Сташинські вирішили змінити тактику. Інґе погодилася їхати до Берліна сама. КДБ дозволяв їй коротку поїздку до батьків, але подружжя домовилося, що вона лишиться там до народження дитини – вони хотіли, щоб малюк мав східнонімецьке громадянство. В ідеалі Інґе й дитина більше не повернуться в Москву. А щойно Богдан знайде спосіб приєднатися до них у Берліні, – усі троє втечуть на Захід. Під час поїздки до Західної України й впродовж кухонного листування вдома подружжя розробило план втечі на свободу.

На першому етапі Інґе мала продовжити перебування у Східній Німеччині, покликаючись на проблеми з вагітністю. Випадок у Москві допоміг їм придумати правдоподібне прикриття. Перед поїздкою у Берлін Інґе ходила до лікаря: вона підняла щось важке й відчувала після цього біль. КДБ знало про цей візит. Сташинські вирішили, що невдовзі по приїзді у Східну Німеччину Інґе сходить до лікаря і, покликаючись на ускладнення після московського випадку, попросить довідку, що їй протипоказано довгі подорожі.

Другий етап плану – викликати Богдана, оскільки їй,