Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
В дискусії, що розвинулася після доповідей, становище С. Охримовича гаряче підтримали З. Коссак та інші члени КЕ ОУН. Зенон Коссак вимагав, щоб УВО спеціяльним комунікатом негайно повідомила українське громадянство про свою самоліквідацію, як окремої організації, та про своє цілковите влиття в новостворену ОУН, як теж, щоб УВО на ділі влилася повністю зі своїми кадрами в організаційну мережу ОУН. Він підкреслив великі заслуги УВО, як передвісника ОУН у боротьбі проти наїзника, але при цьому зазначив, що дальше існування УВО після створення єдиної ОУН було б недоцільним і шкідливим.
Частина учасників конференції признавала, щоправда, користь із збереження ще на протязі певного часу фірми УВО для зовнішнього українського й чужинецького світу, але це мало бути тільки для зовнішнього ефекту, на ділі ж УВО мала означати тільки військово-бойовий реферат єдиної ОУН.
Всі три представники УВО протиставилися тій пропозиції, заступаючи думку, що в боротьбі проти окупанта є й надалі місце для обох організацій: для УВО як бойової і для ОУН як ідеологічно-політичної. Врешті Р. Сушко-”Сич” заявив, що цю конференцію треба вважати тільки інформативною, бо він не вважає себе компетентним вирішити таку важливу справу, як самоліквідація УВО на ЗУЗ, і що цю справу може остаточно вирішити тільки Начальна Команда УВО в порозумінні з Проводом ОУН. У зв'язку з цим конференція КЕ ОУН та Крайової Команди УВО не прийняла жадних постанов і обмежилась тільки обміном думок про актуальні справи.
Празька Конференція ОУН-УВО в червні 1930 року
Одержавши від делеґатів ПУН звідомлення із львівської конференції ОУН-УВО, полк. Є. Коновалець наказав скликати в найближчий час „вершинну” конференцію ОУН-УВО, себто конференцію Проводу ОУН і Начальної Команди УВО, як теж представників КЕ ОУН і КК УВО А тим часом він вислав ще раз сотн. Омеляна Сеника на ЗУЗ із завданням приготовити там на місці пропозицію конкретної розв'язки проблеми ОУН-УВО в організаційній площині.
Вислідом „закулісових” розмов і нарад обома сторонами була схвалена пропозиція розв'язати проблему в такий спосіб: Крайовим Комендантом УВО призначити сотн. Юліяна Головінського, який уже займав цей пост у 1924-1926 роках. Він буде водночас і Крайовим Провідником ОУН. Маючи в своїх руках обидва ці пости, Головінський уже без труду проведе фактичне злиття обох організацій.
Заплянована конференція відбулася в Празі в половині червня 1930 року, її учасниками були: члени Проводу ОУН і Начальної Команди УВО; представники Краю – від КЕ ОУН Зенон Пеленський, від КК УВО полк. Р. Сушко-”Сич” і З. Книш-”Ренс”, а також сотн. Ю. Головінський.
Для остаточної розв'язки проблеми ОУН-УВО на ЗУЗ конференція прийняла такі постанови:
1. Організація Українських Націоналістів (ОУН) є єдиною українською націоналістичною підпільно-революційною організацією, як організація ідеологічно-політична і водночас бойова. УВО стає збройним раменем ОУН, вливається в неї повністю і, будучи фактично тільки військово-бойовою референтурою, зберігає ще деякий час свою давню назву „УВО” для зовнішньо-пропаґандивних цілей та для відтягання, як довго це вдасться, уваги ворожої поліції від цілости ОУН на її бойову референтуру.
2. Крайовим Провідником ОУН і водночас Крайовим Комендантом УВО стає сотн. Юліян Головінський. Полк, Роман Сушко переходить у склад Начальної Команди УВО й залишається за кордоном. Зв'язок до ОУН передасть сотн. Головінському Зенон Пеленський, до УВО – Зиновій Книш. Як Крайовий Провідник ОУН і водночас Крайовий Комендант УВО, сотн. Ю. Головінський переведе на місцях у Краю остаточне фактичне злиття з ОУН. Членами КЕ ОУН сотн. Головінський призначить тих, кого вважатиме за відповідного.
АРЕШТИ І СУДОВІ ПРОЦЕСИ
ВІД СІЧНЯ 1929 ДО КІНЦЯ 1930 РОКУ
Арешти й судові процеси відбувалися як у зв'язку з діяльністю УВО, так і з діяльністю ОУН; та на протязі першого півтора року існування й діяльности ОУН всіх арештованих і суджених обвинувачувано в приналежності до УВО. ОУН для польської поліції і навіть для польських судів була ще невідомою. Щойно на судовій розправі за атентат на „Тарґі Всходнє”, яка відбулася перед львівським судом у травні та червні 1930 р., радник львівського воєвідства Івахуф, що виступив як знавець українського націоналістичного підпілля, подав до загального відома, на підставі підпільної літератури, яку він увесь час пильно студіював, та на підставі „довірочних інформацій”, що від лютого 1929 р. існує і діє на західньоукраїнських землях Організація Українських Націоналістів, як „політична надбудова УВО”. Українська преса передруковувала комунікати польських аґенцій без змін і тому в ній про всі арешти і процеси писалося як про арешти і процеси „членів УВО”, без будь-яких натяків на ОУН. Зрештою, ОУН у той час ще не розгортала бойової акції під власною фірмою, а за участь у влаштовуваних ОУН демонстраціях польські суди карали порівняно невеликими карами, не дошукуючись ще в таких випадках приналежности суджених до підпільної організації.
Проте й ті первісні прояви протипольської діяльности ОУН викликали з польського боку реакцію в формі ревізій та арештів. І так, українська преса в своїх описах судових розправ й арештів реєструвала ту частину революційної діяльности, яка стала видною на зовні. З дуже неповного пресового матеріялу подаємо перегляд арештів, ревізій і судових присудів у політичних процесах за 1929 рік:
Дня 17 лютого 1929 р. арештовано у Львові біля Преображенської церкви, у зв'язку з панахидою по О. Басараб студенток: Наталію Юрчинську, Надію Петрик, Валю Танасевич і Сеньківну.
Вночі з 26 на 27 лютого переведено у Львові ревізію в Академічному Домі й арештовано ряд українських студентів.
6 березня після зудару учасників похорону бойовика УВО Ярослава Любовича з поліцією, заарештовано у Львові студентів: Володимира Федака, Івана Козачка, Степана Жалусика, Михайла Мазура, Івана Шебеця, Пилипа Когута, Анатоля Качмарського, Романа Мулика, Ольгу Нальчик, Ольгу Попович, Марію Лесько, Іванну Коваль, Івана Кобзаря, Ярослава Михайловича, Володимира Гука, Романа Сколоздру, Михайла Шалавія, Івана Рудакевича, Олександра Яропіа, Романа Мусія,
