Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Пам'ять Ярослава Любовича вшановувано в кожну річницю з дня його смерти, як безстрашного бойовика УВО, поляглого в боротьбі з польським наїзником.

Само ж зорганізування та невдале переведення цього „ексу” було важким ударом по авторитеті УВО.

Атентат на „Тарґі Всходнє”

Омелян Сеник (з другої половини м. лютого 1929 р. Крайовий Комендант УВО) намагався наново піднести захитаний авторитет УВО. Тому він усунув зі становища бойового референта в Крайовій Команді УВО Романа Барановського, а призначив на його місце Романа Осипа Біду і доручив йому зорганізувати бомбовий атентат на „Тарґі Всходнє”.

„Тарґами Всходніми” називали поляки торговельно-господарську виставку, організовану польським урядом на терені Львова, на яку з'їжджалися купці, промисловці та журналісти з усього світу. Польський Уряд навмисно вибрав для цього Львів, щоб при такій нагоді всім чужинцям вбивалося в пам'ять, що Львів – це польське місто. Українські ж революціонери вважали, що імпреза „Тарґі Всходнє” є і для українців чудовою нагодою пригадати світові, що Львів – це українське місто, насильно загарбане Польщею. Вони постановили пригадати це вибухом бомб. Ця думка була дуже популярна серед українців, тож Сеник Доручив виконати бомбові атентати на „Тарґі Всходнє”.

Атентат виконано 7-го вересня 1929 р. Того дня вибухла бомба в будинку дирекції Східніх Торгів на площі Східніх Торгів. Вибух бомби здемолював увесь будинок і поранив двох урядовців. Ту бомбу великої вибухової сили, з годинниковим механізмом, передав був бойовик УВО у валізці „для тимчасового переховання” одній із службовичок, яка працювала в канцелярії дирекції, мовляв, він іде до директора „Тарґів Всходніх”. Того самого дня запальна бомба спричинила пожежу в переховальні головного залізничного двірця у Львові, а третя бомба вибухла недалеко „Тарґів Всходніх” у Стрийському парку.

Епілогом атентату на „Тарґі Всходнє” у вересні 1929 р. був великий політичний процес у Львові, що почався 26 травня 1930 р. і тривав три тижні. На лаві обвинувачених засіли: 1. Роман Осип Біда, Гімназійний абсольвент, літ 24; 2. Тарас Крушельницький, літ 21, студент; 3. Володимир Попадюк, студент, літ 29; 4. Михайло Терещук, літ 24, студент; 5. Іван Вацик, літ 22, рільник; 6. Осип Наорлевич, літ 23, огородник; 7. Володимир Махницький, літ 28, механік; 8. Осип Кирилюк, літ 25, лісничий; 9. Стефанія Шушкевич, літ 21, студентка; 10. Роман Качмарський, літ 28, купець; 11. Михайло Колодзінський, літ 28, студент; 12. Лев Гошовський, літ 21, переплетник; 13. Володимир Лемішка, літ 23, студент; 14. Степан Мирослав Огородник, літ 21, студент; 15. Юрій Онишкевич, літ 21, студент; 16. Ярослав Кульчицький, літ 24, студент, 17. Ярослава Кліш, літ 22, приватна урядничка.

Головний обвинувачений Роман Біда признався до членства в УВО та до участи в зорганізуванні атентату на „Тарґі Всходнє” і в своїх зізнаннях перед судом з'ясував політичні цілі УВО, яка змагає до відновлення самостійности української держави на всіх етнографічних українських землях. Романа Біду, який заявив теж, що він „виконав тільки свій обов'язок супроти Батьківщини”, засуджено на кару смерти. Але цього вироку не виконано, бо президент Польщі опісля помилував засудженого і замінив йому кару смерти на досмертне ув'язнення. М. Терещука, І. Вацика, О. Наорлевича та В. Махницького засуджено на 4 роки тюрми кожного, О. Кирилюка і Т. Крушельницького – на З роки, Р. Качмарського – на 2 роки, а всіх інших звільнено.

ДВІ КОНФЕРЕНЦІЇ УВО-ОУН В 1930 РОЦІ

Львівська Конференція УВО-ОУН в травні 1930 року

Атентат на „Тарґі Всходнє” наново підніс авторитет УВО. Використати це для унормування взаємин УВО-ОУН Омелян Сеник уже не вспів, бо у висліді слідства скоро виявилась роля в УВО „Урбана”, і тому Сеник-”Урбан”, який жив нелеґально, мусів чимшвидше виїхати за кордон.

По виїзді Сеника пост Крайового Коменданта УВО перебрав у жовтні 1929 р. знову полк. Р. Сушко, який кілька місяців раніше вийшов зі слідчої тюрми. Справу злиття УВО-ОУН на терені Західньої України треба було починати наново, бо Сушко привернув стан з-перед свого арештування і почав відновляти сітку УВО як зовсім самостійної організації. Крім цього, у зв'язку з листопадовою демонстрацією в 1929 р., заарештовано голову Крайової Екзекутиви ОУН Богдана Кравціва, а його заступник Зенон Пеленський, який перебрав пост Крайового Провідника ОУН тільки тимчасово, розгубився і не знав, як розв'язати оту незвичайно складну проблему.

А знайти розв'язку тої проблеми вимагало само життя, бо на практиці діяльність обох організацій скрізь зазублювалася і створювала не раз аж надто незручні ситуації. І так, наприклад, полк. Р. Сушко призначив навесні 1930 р. бойовим референтом Крайової Команди УВО Зиновія Книша. Намагаючись відновити порвану арештами сітку УВО, Книш звернувся з пропозицією вступити в боївки УВО під його проводом, між іншим, до Зенона Коссака, Романа Шухевича та Степана Охримовича. В той час Роман Шухевич став членом КЕ ОУН замість заарештованого М. Колодзінського, а З. Коссак і С. Охримович теж були членами Крайової Екзекутиви ОУН. З цього титулу вони вважали себе автоматично організаційними зверхниками не лише З. Книша, а й цілої УВО на терені Західньої України.[25]

Для обговорення всіх цих справ постановлено, з ініціятиви КЕ ОУН, відбути спільну конференцію обох організацій на ЗУЗ.

Така конференція відбулася в травні 1930 р. в підземеллях церкви св. Юра у Львові. Участь у конференції взяли: від КЕ ОУН – Б. Кравців, З. Пеленський, С. Охримович, З. Коссак, С. Ленкавський, І. Ґабрусевич і Б. Кордюк, заступник І. Ґабрусевича в підреферентурі юнацтва; від Крайової Команди УВО – Роман Сушко, Крайовий Комендант УВО, Зиновій Книш, бойовий референт, і Ярослав Барановський, зв'язковий між Начальною і Крайовою Командами УВО, а крім цього, члени Проводу ОУН інж. Микола Сціборський та д-р Юліян Вассиян, які спеціяльно для цього прибули нелеґально до Львова з Чехо-Словаччини.

Конференція почалася доповідями: Б. Кравціва – про ідеологію українського націоналізму, З. Пеленського – про сучасне політичне положення на внутрішньо-українському відтинку та в загальному в Польщі й у світі, і С. Охримовича – на організаційні теми. Дві перші доповіді мали загальний, більш теоретичний характер. Натомість суть справи, для якої скликано конференцію, обговорив ґрунтовно і відверто в своїй доповіді організаційний референт КЕ ОУН Степан Охримович.

С. Охримович