Лице ненависті - Віталій Олексійович Коротич
Це дуже втомлене місто. Воно втомилося від своїх багатства й бідності; від власних досягнень і власного фанфаронства; в нього у легенях повно вуличного пилу, і в нього дзвінка горлянка знаменитих співаків з опери Метрополітен; тут буває страшно вийти на вулицю, де за долар можуть вбити, — і на тутешніх вулицях можна зустріти наймудріших людей планети; все разом, усе підряд, все це Нью-Йорк. Постійно вишукую пункти, з яких це місто не лише видно, а й відчутно найліпше; шукаю, де постояти б разом з вами. І не обов’язково за сталевими гостряками на вершині хмарочоса Емпайр стейт білдінг чи нових близнюків-хмарочосів — я ж кажу, треба не лише побачити, а й відчути Нью-Йорк. До того ж останнім часом,— це як нав’язлива ідея,— шукаю в натовпі обличчя колишнього радянського школяра, яке розчинилося десь у цій течії, відпливло з нею, як ріка відносить все, що відбувається в ній і що потрапляє в неї...
Книжка ця в жодному разі не дослідження, а радше миттєве фото. Тут все разом — вирячені очі пограбованих бабусь і переливи дорогоцінного хутра на професійних красунях, чиї плечі й ноги застраховано на величезні суми; безцінні картини з музею Метрополітен і розмальовані фізіономії модників- панків, побачивши які, переходиш на другий бік вулиці.
Стоп. З вулиці й почнемо. Перехрестя Сьомої авеню та 42-ї вулиці з Бродвеєм розливає своє сяйво на кілька кварталів і зветься Таймс-сквер, площа Тайме. Ця назва тримається з 1904 року, і дано її на честь газети, чий 25-поверховий хмарочос красувався на південному полюсі Таймс-сквер. Мені давно хотілося піти сюди з вами; якось хотів піти сюди з Кет — не вийшло; а побувати на Таймс-сквер неодмінно треба, хоча б через те, що американці звуть це місце «головним перехрестям світу».
В якомусь розумінні це й справді дуже важливе перехрестя, бо чимало шляхів сходиться тут. Звичайні, середнього класу, ньюйоркці не вчащають сюди, кожен турист неодмінно відвідує Таймс-сквер, від чого перехрестя на вигляд і за мовами — найкосмополітичніше місце в Нью-Йорку. Тут-таки найвища концентрація поліції — у формі та в цивільному, бо кожне четверте нью-йоркське пограбування трапляється саме у цих місцях. Тут найвища концентрація повій, і хоч їх відловлюють приблизно двічі на місяць, це не веде до перемоги над жрицями платного кохання.
Надвечір тут можна придбати завтрашні газети й цілодобово купувати порнографію. Траплялося, що люди, які приїхали з країн, не охоплених «порноцивілізацією», непритомніли в тутешніх кінотеатрах і крамничках, переповнившись несподіваними враженнями. Але це належить до звичних подій і служить уславленню порнографічного бізнесу, який давно звів стосунки між чоловіком і жінкою на рівень докладно розробленої та відзнятої технології.
Тут-таки працюють книжкові й сувенірні крамниці, відкриті навстіж вдень і вночі. Втім, усе, придбане тут, коштуватимедорого — власники крамниць додають до ціни й вартість охорони, й орендну платню за «головне перехрестя», і страхові внески.
Реклама тут невинахідлива; її багато, але немає в тутешній рекламі вишуканості телевізійних мініатюр, іронічної інтелігентності, з якою в журналах рекламують віскі «Шівас Ре- гал» або сигарети «Бенсон енд Хеджес». Кольорові вогні на Таймс-сквер виконують переважно декоративну функцію, надаючи настрою всьому оточенню. Втім, і торгівлю тут розраховано на публіку провінційну чи наївну — з хапанням за поли, биттям у долоні, слізьми, воланням про те, що такій людині можна віддати й задарма, — заляканий усім цим, покупець виходить звичайно з крамниці, несучи непотрібну річ, яку найчастіше зіпсовано ще до продажу. Втім, тут можна придбати цілком справний пружинний ніж і шерифську зірку з номером, пластикового павука, якого рекомендують непомітно кинути приятелеві в суп чи його дружині в сумочку, купки котячого посліду, дуже подібні до справжніх, і ще таке, про що соромно розповідати. Все це можна купувати, але при спробі протесту можна схопити стусана тут-таки, причому капітально— більшість відставних нью-йоркських боксерів-про- фесіоналів завершує свої кар’єри, охороняючи крамнички на Таймсі.
Тут можна придбати накладний ніс, зроблений у вигляді зовсім іншої частини тіла, нейлонового надувного президента Сполучених Штатів, каблучку з діамантом у десять каратів, яка сяє всіма своїми скляними гранями, шкарпетки в рожеву, жовту й лілову смужечку, а до них фрак рожевого кольору. Мене завжди цікавило, хто це купує; оскільки існує торгівля на Таймс-сквер, то мають бути й покупці — інакше в Америці не буває. Втім, якось ми з приятелем зайшли до однієї крамнички і побачили в продажу звичайнісіньку парафінову свічку; свічку було градуйовано яскравими смужками впоперек і до неї додано папірець з таким текстом: «Це свічка-будильник. Відстань між двома позначками-смужками згорає рівно за півгодини. Встроміть собі свічку (вказано було, куди саме) до потрібної позначки, запаліть і лягайте спати. Коли свічка догорить до потрібного місця, ви прокинетесь». Мій приятель дуже сміявся й купив свічку. Так що не все тут елементарно...
В Америці взагалі й в Нью-Йорку зокрема у більшості крайнощів має бути інший полюс — так би мовити, товар на протилежний смак. Навколо Таймс-сквер розташовано найкращі театри країни; колись тут було зосереджено й зали найбільших кінопрем’ер, але до нашого часу дожили тільки театри,
Дожили, вистояли в боріннях, змінились, але тримаються
Колись тут царювало кіно, те, минуле, образ якого живий не тільки в пам’яті людей зовсім уже літніх, а і в моїй пам’яті Згадую кінопрем’єру «Моєї чарівної леді» — мюзикла за «Пігмаліоном» Бернарда Шоу — з плюшевою завісою перед екраном, з антрактом між двома серіями, з живим оркестром, який грав увертюру перед початком сеансу, з гостями, чиї діаманти сяяли яскравіше від люстр. Було це в середині шістдесятих років, але за минулі двадцять літ весь район колись славних кінотеатрів став іншим. Реклами не те щоб моргаючи, а підморгуючи кличуть на фільм, позначений іксами, які попереджають про надзвичайну непристойність видовища й про те, що діти не допускаються. Крутять відверту, цілком нахабну порнографію, навіть без натяків ца художність, так би мовити, інструктаж для зацікавлених, крутять і порнографію з претензіями на художність: від «класики жанру», фільмів «Габрієль» та «Глибока горлянка», до відносно нового «Калігули». І нічого більше — сеанси йдуть «нон стоп», тобто світло в залі не спалахує ніколи, і можна усе це діло оглядати з середини, з кінця і скільки разів витримаєш підряд. Витримує мало хто — слово честі, це нецікаво; але кінотеатри живуть, отже, глядач є, а квитки продаються — шедеври типу «Вечеря в борделі», «Оргія в монастирі» чи «Стюардеси
