Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

До всього цього маємо глибокі підстави припускати, що чутки про тодішні безпосередні переговори між большевиками й поляками не були тільки чутками… На це вказує хочаб вислів Лешена Борковского: "Нема Руси, є тільки Польща й Москва".

Зрештою, в Одесі провадилися без жадних наслідків трагікомічні переговори між Директорією й Антантою. Комічні тому, що, як потім виявилося, держави Антанти заступав зовсім на це неуповноважений аґент, — а трагічні тому, що в звязку з цими переговорами почалися зміни в уряді на Великій Україні, чим остаточно руйнувалося й так безнадійно хорий політичний провід. Мені не доводиться зупинятися над цим докладніше, бо все це правдиво переказав полк. Е. Коновалець у своїх споминах[11].

Делегація 3.У.Н.Р. для переговорів у Львові складалася з таких осіб: голова — др. Охримович, члени — др. Бурачинський, др. Витвицький (Державний Секретар), др. Лозинський, др. Темницький, о. Бон, полк. Гужковський, полк. Слюсарчук, підполк. Фідлєр й отаман Рожанківський.

На цьому місці не буду я докладно переповідати всіх моментів переговорів, бо зацікавлені знайдуть чимало матеріалів у "Стрільці" й "Републиці" (комплети мають українські музеї у Празі). Більш важливими, ніж подробиці, є висліди.

"Лінія Бертельмі" стояла на порядку засідання. Одначе ту "лінію" прикрашено слідуючою вербальною заявою комісії Антанти:

"Ми — себто представники держав Антанти, а саме: Анґлії, Америки, Франції й Італії — розглянули совісно й основне справу, яку отсе рішаємо. Від обох сторін жадаємо жертв, та жертв тільки тимчасових до часу рішення мирової конференції. Ваше воєнне положення нині добре та завтра воно може змінитися на вашу некористь. Між Чехами й Поляками заключено вже перемире, через Чехію Поляки могтимуть довозити муніцію для себе; (Це й була ціль перемиря! О.-П.). На днях буде заключене перемире між Німцями й Поляками, большовики не заняли ще ніякої частини польської території і ніщо не приневолює Поляків посилати зараз свої війська проти большовиків. Все те знають Поляки, і в тій свідомости їх надія і сила. Коли ви не приймете нашого предложення, возьмете на себе відповідальність за той крок перед цілою Антантою. Будете мати тут війну з Поляками, яким прийде з підмогою знаменито зоружена і хоробра армія Галера, зложена з 6. дивізій, про якої хоробрість ми особисто могли переконатися у Франції. З другої сторони йдуть на вас большовики, що взяли Київ і значну часть вашої території, та стоять в брамах ваших. Колиж ви приймете наше предложення, ми постараємося о признання вашої суверенности. Факт, що з вами говоримо і вам ставимо своє предложення вже є до певної міри признанням: не пропонується нічого тому, що не існує. Далі ви при нашій допомозі поборете большовиків, відберете у них забрану вам тепер свою землю і не станете перед мировою конференцією з порожними руками. А наше рішення буде важне і для висліду переговорів Директорії з послами Антанти в Одесі, бо наші повновласти куди більші як одеських послів. Ми подбаємо, щоб ваших представників допущено на мировий конгрес. Пішлемо до вас свою місію, яка постійно у вас перебувала-би і здавала-би нашим державам справу про ваші домагання і потреби. Поручимо, щоби були навязані дипльоматичні зносини між державами Антанти і вашою державою. Тямте пословицю: Помагайте собі, а небо вам поможе; те небо — се держави коаліції. Ваше рішення буде початком нового життя і вашого народнього щастя. Не будете мати більше тої нагоди, що нині. Се святочна і велика година. У ваших руках доля вашого народу".

Становище нашої делєґації було слідуюче: тільки повне забезпечення української державности перед Польщею, а зокрема визнання лінії Сяну, як тимчасової демаркаційної лінії, моглоб бути нагородою народові за його криваві зусилля й жертви та моглоб забезпечити український фронт проти большевиків.

Розходження були надто великі. Ось тому переговори затягнулися аж до 28. лютого з перервою на 27., коли комісія Антанти приїхала до Ходорова вдруге — на побачення з Головним Отаманом[12].

День наперед і в самий день приїзду комісії до Ходорова, С. Петлюра пробував у мене ґрунт щодо підсилення протибольшевицького фронту частинами У.Г.А. Я з повною одвертістю зясував йому, що Начальна Команда входить саме тепер у рішаючу боротьбу з ворогом і що на нас чекає ускладнена оперативна ситуація, у звязку з чим ми підносимо домагання свіжих масових поповнень із запілля, бо, якщо запілля не виступить на арену боротьби, наш плян буде засуджений на неуспіх. Рівночасно я зазначив, що оскількиб Головний Отаман настоював, то мені залишилосьби тільки одне: порушити питання ліквідації протипольського фронту, як певного імперативу в нашому загальному ділі.

С. Петлюра нервувався й виказував явне невдоволення. Для мене