Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Щож до другого, то моя відповідь була така: "Пан-отче, передайте панам заступникам великих держав, що я є лише командуючий військами ґенерал, — наді мною є Уряд, який один може в остаточній формі вирішити це питання".

Надиво моя відповідь задовольнила заступників Антанти. Вони переглянулися. Ґен. Картон запитав мене вдруге: "А скільки на це треба буде часу?" Я порадився з полк. Курмановичем і заявив: "До третьої години ми будемо мати відповідь вже в Ходорові". По короткій розмові з членами комісії голова передав мені згоду чекати. При цьому ми бачили, як годинники, що їх деякі члени комісії підчас розмови тримали перед собою, поховано назад до кишень.

Для використання перерви я запросив усіх членів комісії бути гостями нашого штабу.

Одначе ген. Бертельмі знайшов за потрібне, ще перед обідом, зясувати Начальній Команді погляд Антанти на українсько-польську боротьбу. Він заявив, що держави Антанти бажають привести до порозуміння, для чого необхідно припинити війну й встановити тимчасову демаркаційну лінію. Ця лінія, як зясовував сам ґен. Бертельмі ще нічого не передрішувалаб. Лінія проходила так: річка Буг від кордону Галичини аж, до впливу річки коло Язениці, уздовж цеї річки до мосту на залізниці Холоїв — Камінка, уздовж цеї залізниці аж до мосту на Бузі, від цього мосту аж до мосту на Камінці, уздовж цеї останньої аж до її межі адміністративних округ Жовкви й Камінки, уздовж цеї межі, уздовж межі округ Львова й Камінки, уздовж межі округ Львова й Перемишля аж до залізниці Львів — Перемишель, уздовж межі округ Бібрки й Перемишлян аж до Солова, уздовж шляху Солова — Бібрка, уздовж потоку Білий аж до Соколова, уздовж шляху на Соколівку аж до ст. Вибранівка, уздовж залізниці до Гути Ширецької, уздовж південного кордону львівської округи, і далі уздовж східного кордону округ. Дрогобича й Турки. Ця лінія в нас так і залишилася під назвою "лінії Бертельмі".

Усе це я вислухав і, не вступаючи в дискусію, сказав, що начальник штабу використає перерву, щоби інформаційній матеріял, "який комісія була ласкава нам передати", направити до Державного Секретаріяту.

Приблизно коло пів другої ми сиділи за обідом у столовій штабу. За столом велася жвава розмова. Я недвозначно зазначив ген. Картон де Віяр, що ми відчуваємо, що заступники Франції мають предкласти рішення не на нашу користь. Ґенерал на це натякнув мені, що французи мають свій кут зору, але крім цього є ще три інших. Взагалі, протягом обіду ще більше, ніж раніше, усталився поділ на два табори: французько-польський та англьо-американо-італьо-український. Одначе ми вже тоді знали, що на напрямку Париж-Варшава-Київ голос французького ґенерала мав рішаюче значіння.

Коло пів третьої прийшла відповідь із Станиславова. У ній зазначалося, що в запропонований час відповідь не може бути надіслана й що рано 23. лютого Державний Секретаріят подасть своє рішення.

Комісія не сперечалася. З усім, можливим серед наших тодішніх обставин, комфортом допровадили ми її до Львова. Перед відїздом ген. Картон висловив бажання, щоби хтось з англійців сфотографував нас обох. Вже значно пізніше надіслав він мені світлину з написом: "Велика Анґлія й Мала Україна". (Ґен. Картон був значно вищий від мене ростом).

Після довгої перерви, у 1920. р. мені часто доводилося бачитися з ген. Картон де Віяр. Він завжди виявив повну охоту зустрічатися й давав усі докази пошани до мене, як до українського ґенерала.

Той матеріял, який ми зібрали 22. лютого, переконував нас, що відвідини комісії були безсумнівним плюсом під оглядом правильного інформування держав Антанти про Українську Галицьку Армію. Сотня гуцулів, як почесна варта, гарно представляла українського стрільця. Ці й дальніші відвідини комісії та витревалість нашого війська в боротьбі з сильнішим противником — спричинилися до того, що в 1919. р. наша Армія мала славу найкращої військової групи на Сході Європи.

23. лютий пішов на підготовчу працю, а 24. у Львові о год. 12. 15 підписано умову, що "всі воєнні акції устають з днем 26./ІІ о 6. рано до 26./ІІ." Умову цю підписали: з українського боку — полк. Мирон Тарнавський, др. Л. Бачинський та о. Бон;

з польського боку — полк. Мечислав Куліньскі, майор Я. Гемпель і майор В. Маріянскі. Згідно з цією умовою, шлях Львів-Сихів залишився вільним від боїв, щоби можна було підтримувати звязок.

На цьому місці не зайвим буде навести деякі факти, що творили, такби мовити, атмосферу, в якій довелось працювати нашим делегатам.

24. лютого б. п. Головний Отаман, С. Петлюра, якому в той час на Великій Україні належить видатна роля, на запросини редакторів часописів, подати суспільству свою думку про політичний стан, заявив слідуюче: "Федерація з Росією наша згуба, бо вона нівечить нашу душу, а західні сусіди, хоч визискують нас, але до душі дібратись не зможуть. Економічні інтереси й політичний розум кажуть нам вступити в зносини з Антантою й оформити їх". А далі, на запит щодо ролі Галичини: "Мусите йти на поміч Наддніпрянщині в боротьбі з большевиками, бо грозить небезпека, що харчі, замісць до Вас, помандрують до Москви. Злуку з Галичиною зазначили ми реальними річами: доставкою харчів, амуніцією та поверх 100 міліонами карбованців".

І в той же час у поляків. 22. лютого Пуанкаре наказав Пішонові й Тардьє оголосити документи про визнання Польщі незалежною державою ("Нойв Фрайє Прессе"). Опираючись на цю правну підставу, Падеревскі намалював нові кордони. "Принцип самоозначення" він залишив для тих, хто вірить, ніби право є сила. Намальовані кордони охоплювали все те, що сприятиме політичному й економічному розвиткові "Великої Польщі". На Півдні ці кордони доходили до кута: Збруч-Дністер… В допомогу польські дипльомати дуже зручно піднесли "історичну місію" Польщі, як захисника культури від нападів східних варварів. У даному випадку роля варварів припадала на комуністів. Саме тому польська дипльоматія проголосила, що весь український нарід вже захоплений заразою большевизму.

Так було на нашому Заході. А на Півночі? — "У.П.Б." подавало: "Предсідник української дипломатичної місії в Москві, Мазуренко, подав Директорії до відома, що Совнарком ожидає згоди Директорії на його посередництво в справі помирення Совіцької України з Директорією".