Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова - Філіп Сендс
Стосунки з міс Тілні раптово змінилися влітку 1941 року. Шула розповіла про один несподіваний випадок: «Я йшла по коридору і помітила, що міс Тілні прямує до мене. Я нервувала, оскільки знала, що вона працює у комендатурі і я хотіла зберігати дистанцію між нами. Коли вона підійшла ближче, я стала ще більше хвилюватися. Тоді сталася дуже дивна річ. Коли ми порівнялися, вона клякнула, взяла мою руку і поцілувала її. Від цього я почувалася estomaquée — приголомшеною — і не знала, що робити чи казати. Тоді міс Тілні промовила: “Я знаю, що ви належите до народу, який врятує світ; ви — одна з обраних”».
Сидячи навпроти за ресторанним столиком, Шула подивилася на мене. «Чи ви усвідомлюєте як це було страшно?» — спитала вона. «Я сподівалася, — продовжувала художниця, — що ніхто не дізнається про мою таємницю, про те, що я була єврейкою, а ніякою не британкою. Можете собі уявити, як це було страшно, що це могло означати?» Вона боялася, що її запишуть до осіб без громадянства, з усіма відповідними наслідками — аж до депортації. Тоді міс Тілні сказала: «Не переживайте, я пригляну за вами, я зроблю все, щоб вас захистити». Це було дуже дивно. Для усіх інших бути євреєм означало небезпеку, але для міс Тілні це було чимсь особливим».
Шула замовкла, а тоді сказала: «Вона уособлювала протилежність до самих тих часів».
Міс Тілні приглядала за молодою жінкою. Згодом, після визволення, Шула дізналася, як вона врятувала Сашу Кравеца: «Ми були в дворі табору, вільні, вражені, на свого роду нейтральній землі під англійським контролем. Моя подруга «Кролик» [Мадлен Штейнберг] мало не втратила розум, коли євреїв перевели в інший готель, а тоді прибув транспорт до Аушвіца. Ми думали, що Сашу забрали. А тоді, раптом, через шість місяців, ми побачили його у дворі — блідий, виснажений, напівбожевільний, загнаний у глухий кут. Він був схожий на збожеволілого наркомана, але він був живий, врятований завдяки міс Тілні. А тоді ми дізналися, як вона його врятувала. Вона сказала йому дати сигнал, якщо буде новий транспорт. Після сигналу вона його покликала, щоб провести до себе, для цього він перебрався у жіночий одяг».
Шула знову замовкла, а тоді тихенько сказала: «Ось що зробила міс Тілні». І заплакала. «Une femme remarquable», — ці останні слова було ледь чути.
55
Розамунда Кодлінг з Серрей Чепл влаштувала мені зустріч з ще однією жінкою з їхньої спільноти, яка пам’ятала Елсі. Ґрейс Везерлі мала майже дев’яносто років і спершу була проти зустрічі зі мною, оскільки не довіряла юристам. Все ж вона погодилася, і ми зустрілися після ранкової недільної служби. «Її обличчя виділялося у натовпі — вольове, у зморшках, пильний і ясний погляд очей, волосся прекрасного, глибокого білого кольору» — такою вона пам’ятала міс Тілні ще з 1930-х років, з часів занять у недільній школі, після подорожей до Північної Африки.
«Я краще пам’ятаю її брата, хоча він мені не дуже подобався, — підкреслено сказала Ґрейс. — Він не мав такої вдачі, як його сестра, був трохи дивним». Жінка поринула у спогади. «У 1935 році мене посадили коло неї, — сказала Ґрейс чітко, але трохи схвильовано. — Вона була зовсім безстрашною і відданою дітям, це те, що надихало її діяти». Вона замовкла. «Це те, що надихає нас». Її лице освітила посмішка: «Коли я була ще підлітком, не скажу, що вона була моїм кумиром, це неправильне слово, але я захоплювалася цією жінкою. Вона була безстрашною».
Ґрейс чула розмови членів церковної спільноти про діяльність міс Тілні і різні чутки про неї: «Казали, що вона рятує єврейських немовлят». Подробиць вона не знала. У церкві тих немовлят ніколи не бачили. «Це було під час війни, бо вона була закордоном, а в той час хотіли позбутися євреїв. Міс Тілні була безстрашною, вона бачила тих бідолашних дітей і рятувала їх. Вона зробила величезну роботу, ризикуючи власним життям».
Якийсь час ми сиділи мовчки. «Тепер ви прийшли до нас», — з посмішкою сказала Ґрейс. «Я не думаю, що це було через те, що помирали саме єврейські діти, — додала вона. — Йшлося про те, що Гітлер наробив багато біди. Нею керувало людське співчуття. Зрештою, християни мають іти на допомогу усім, хто в біді».
Ґрейс повернулася думками в той час і згадувала про власні старання. «Які труднощі мені довелося долати? — спитала вона вголос. — Нічого особливого. Гестапо мене силою нікуди не забирало. Вона ж могла втратити усе. Вона могла втратити своє життя будь-якої миті».
Ґрейс знала, що міс Тілні була інтернована. «Я не знаю, чому, — продовжувала вона, — але вона була палицею в колесі на материку, намагаючись рятувати життя тих, кого Гітлер хотів убити». Ґрейс пишалася тим, що знала міс Тілні, жінку, якій «пощастило залишитися живою». Вона підвела нашу розмову до кінця: «Вона була чуйною, яскравою, великодушною, — мовчанка. — І палицею в колесі».
Ґрейс була дуже рада, що я дістався до їхньої церковної спільноти: «Як добре, що ви нас знайшли, як добре, що ви побачили світло».
56
«Хіба тобі не було цікаво, чим керувалася міс Тілні у своїх діях?» — спитав я свою маму. «А що б від цього змінилося?» — відповіла вона. Все ж я хотів зрозуміти, чому міс Тілні вчиняла так, як вона вчиняла: їхала до Відня, аби врятувати єврейське дитя, переховувала Сашу Кравеца, наражаючи себе на страшну небезпеку.
Розповіді Ґрейс Везерлі та інших дали мені певні ключі для розуміння, тож я вирішив знову приїхати до Серрей Чепл, аби зустрітися з Розамундою Кодлінг. Вона знайшла для мене деяку інформацію і трохи вагалася, чи ділитися нею.
«Це делікатна тема, — сказала вона, але вона мала відповідь, хоч і вельми специфічну у текстуальному сенсі. — Йдеться про її, міс Тілні, велику любов во Христі до єврейського народу». «Продовжуйте», — сказав я. «Здається, її імпульсом було буквальне тлумачення послання Павла до римлян».
Розамунда звернула мою увагу на відповідні рядки з цього знаменитого послання, рядки, з яких стало
