Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен
Прийдешнім поколінням залишилося багато живих народних описів, м’яко кажучи, сумнівного способу встановлення священиками контакту з вищими силами. Опис356 капелана Вікмана з комуни Ківіярві датується 1772 роком: «Він має погану вдачу, щодня напивається до чортиків і буйствує, зовсім не дбає про свою парафію, неспроможний навіть проповідь прочитати, виганяє людей з церкви, як на Михайла[45]. Ніхто не розбирає, що він говорить, він плутає молитви і епістоли, коли їде у волость[46], блює і розлягається, як свиня, навіть читає селянам молитви шведською»[47].
Лишається здогадуватися, що парафіян дратувало більше: пияцтво капелана чи шведська мова.
Пияцтво і політика
У Фінляндії завжди були популярні правителі, які добре переносили алкоголь. Може бути, що фіни добре вміли плести інтриги за чаркою російської горілки, але досить часто політика й алкоголь були трагікомічним поєднанням.
Одна з найкумедніших історій розповідає про намагання європейського монаха і монгольського правителя обговорювати світову політику за допомогою п’яного перекладача. Монгольський правитель Чингісхан у ХІІІ столітті тримав усю Європу в страху. Після смерті хана його син Чаґатай успадкував владу. Чаґатай іще в 1240 році захопив південь Росії, Польщу і Угорщину і погрожував завоювати всю Європу. Він раптово помер у 1242 році.
Коли до влади прийшов хан Мангу, короля Франції Людовіка Святого осяяла, як він уважав, блискуча думка: якщо навернути хана у християнство, він, напевно, ставився б до французів гуманніше. У травні 1253 року з Константинополя відправилася делегація з п’ятьох монахів на чолі з фламандцем Рубруком, аби зустрітися з Мангу за 5 тисяч кілометрів, поблизу пустелі Каракорум. Після майже двох із половиною років блукань монахи за допомогою монгольського провідника прибули до ханського двору357. Провідника одразу почастували чаркою, а монахів — лише хлібом, і, здавалося, ні в кого з монголів вони не викликали зацікавлення. Така була нагорода за два з половиною роки, проведених у суворому степу? Мало-помалу день за днем монахи наближалися до цілі свого візиту. Хан погодився прийняти їх. Монахам запропонували рисове вино, напій з кобилячого молока і мед. Добряче напившись рисового вина, монахи завели розмову. Перекладач також напився в друзки і, за словами Рубрука, недопереклав вишукане вітання французького короля, та й нитка розмови весь час уривалася.
«Я розумів, що наш перекладач не спромігся видати жодного змістовного речення, і, крім того, мені здавалося, що хан теж п’яний»358. Нещасний Рубрук з гіркотою пише, що після його промови єдиним реченням, яке він зміг розібрати з перекладеної відповіді хана, було: «Як сонце розпросторюється в усі боки, так і моя влада». Перед монахами стояло нелегке завдання. Коли вони пробули півтора року при дворі Мангу, хан врешті повідомив, що лишається у своїй старій вірі. Хан випив чотири чарки і запропонував монахам підкріпитися перед дорогою додому359.
Рисове вино не змінило світову політику настільки разюче, як виноградне. Вино було важливим товаром і цінувалось як продукт харчування, необхідний для виживання. За вино навіть воювали. Кельтів, що жили у Франції, дуже цікавило вино, яке, як вони знали, привозили з Італії. У 387 році до н. е. 30 тисяч спраглих до вина кельтських воїнів захопили Рим360. Потрясіння римлян було таким жахливим, що той день, коли кельти розбили римську армію, ще довго називали днем нещастя.
Завдяки алкоголю було програно битви і війни. У 539 році до н. е. перси напали і полонили вавилонян посеред свята, коли ті були ще п’яні. Давні греки багато воєнних поразок зазнали напідпитку. Історик Ґіббон стверджує, що схильність римлян до пияцтва без міри була однією з причин падіння Римської імперії361. Алкоголь згубив і сучасніші нації. Пияцтво мало неприємні наслідки і для Франції, яка програла війну Пруссії 1870 року. На думку багатьох французів, це сталося через те, що солдати не виходили із запою. Один представник Французької медичної академії був переконаний, що солдати занадто користалися з того, що народ частував їх вином і міцнішими напоями: «Саме тому вони не можуть заперечувати, що їхній опір окупантам був мінімальним і вони так безладно відступали»362.
У Франції цю сумну поразку пояснили «алкоголізмом», поняттям, яке на той час тільки ввели в ужиток. Алкоголізм був причиною того, що Франція як держава переживала моральний занепад, непевну політичну ситуацію і була заслабкою. Потрібна була моральна реформа363. На думку чиновників, алкоголізм був особливо поширений серед селян і робітників. Ті, хто були при владі, забували дивитися на себе в дзеркало. Голуба кров також містила проміле. Найбільші п’яні головотяпи жили в палацах.
Великі головотяпи
Історик Олаф Маґнус, що жив у ХVІ столітті, здається, був першим шведським посадовцем, який прагнув попередити про небезпеки пияцтва. На думку Маґнуса, принаймні три королі згубили своє життя в кадобі з медом. Першим був король Гаддінґ з Уппсали, який на святі короля Зеландії[48] так напився, що впав у кадіб. Коли король Гундінґ почув, що його друг Гаддінґ мертвий, то влаштував великий поминальний бенкет. Добре сп’янівши, король Гундінґ у пам’ять про свого друга втопився у такому ж великому поставленому серед зали кадобі з медом. Обидва королі дали клятву, що інший не житиме, якщо один з них помре. На цьому трагедія не завершилася. Звістка про смерть Гаддінґа була неправдивою, і коли Гаддінґ почув про трагічну смерть його друга Гундінґа, він і сам покінчив з життям — цього разу вже напевне. Так мед забрав і Гундінґа, і Гаддінґа. На останок Олаф розповідає, ніби кульмінуючи свої приклади, про готського правителя Фйольнера, який мав звичку випивати разом із воїнами. Одного вечора всі вони так напилися,
