Українська література » Публіцистика » Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

Читаємо онлайн Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець
там у шпиталі вмирає моя мама, а військова команда, що видає перепустки буде відчинена аж завтра вранці. Шофер гроші взяв, але не гарантував, що я зможу дістатися за кордон без перепустки.

Крім шофера в авті було ще 8 осіб. Мене шофер посадив ззаду по правому боці. Передо мною сидів знайомий учитель з Пряшівщини, з яким я домовився, що після того, як його сконтролюють, він передасть мені свою перепустку. Практично це можна було зробити, бо ми з авта не висідали, а перепустка не мала особистої фотографії, так що тією перепусткою міг покористватися будь-хто. Як запляновано, так і зроблено. Я був останньою особою в авті, яку контрольовано. Все пішло добре.

Переїхавши щасливо кордон біля Севлюша до Мадярщини, я прибув до Берегова. Тут ситуація вже не була така небезпечна як у Хусті, бо Берегів був прилучений до Мадярщини ще в листопаді 1938 року й тут справа була вже більш упорядкована. Не чекаючи довго, я найняв візника й заїхав на залізничий двірець і за декілька годин я вже був у Будапешті. Особистим документом служив мені чехо-словацький пашпорт. Прибув я до Будапешту десь о 10-ій год. вечора. Моя ціль була дістатися до Відня. Не думаючи довго, купив квиток у спальному вагоні до Відня. В потязі я дав кондукторові мій пашпорт з 20 марками. Я положився, сказавши йому, що почуваю себе недобре й просив його при контролі полагодити мої справи. Він з моїм пашпортом нічого не зробив, але переділ, в якому я був, він замкнув і туди нікого не пустив. Я переїхав мадярський кордон, не маючи на пашпорті мадярської печатки. За якийсь час прийшла німецька контроля, з якою я вже сам полагодив мою справу. І так я приїхав до Відня цілий і здоровий 29 березня 1939 року. Коли про це довідалися мої знайомі з гетьманського середовища, то інж. В. Мурашко у своїй газеті написав: “Націоналістичний ставленик на Карпатську Україну, Ю. Химинець приїхав до Відня через Будапешт за допомогою мадярської розвідки”.

Признаюся, що моя подорож до Відня не була звичайна, але мимо того правдива. Як кажеться, “у правду часом тяжче повірити, як у брехню”.

Був я у мадярській тюрмі, був разом з Уласом Самчуком звільнений, але від часу мого звільнення мене могли знову багато разів заарештувати, але воно так не сталося, бо, як видно, мені ще доля не судила померти, бо мій круг життя ще не був завершений.

Тут наводжу поему нашого поета Василя Гренджі-Донського під заг. “Нова орда прийшла”, в якій поет змальовує терор, розстріли й нечуване катування кожного українця, який мав щастя попасти до мадярських тюрем, чи до концентраційного табору. Василь Гренджа-Донський міг про це писати, бож сам перейшов мадярські тюрми і Варюлопош, зазнавши там нечуваних знущань і катування.

НОВА ОРДА ПРИЙШЛА... “У Бичкові терористи, що з гонведами прибули, це свідоме наше місто із усіх сторін замкнули. Школи змінено в в'язниці, у казарми, магазини, і арешти започались, люд приводять щохвилини. Привели і полонених від румунів з мосту нині, їх ограбили зі всього, вивертають всі кишені. Забирали гроші, ножі, і годинники, всі речі, прикладами, палицями б'ють у голову, у плечі. Забирають мило, бритви, з ніг стягають черевики, І знущаються при тому нелюди-гонведи дикі. Полонених наших хлопців обікрадено до чиста, ще гірше, як удерлась в школу шайка терористів, бо самі гонведи в школу кликали 6андитську спілку бити хлопців... Так їх били, що валились на долівку, Зразу кров їх заливала, деревіли ноги, руки, хлопці тут переживали і приниження і муки. Від побоїв, від знущання, від страшного катування хлопці сліпли, глухли, мліли, з вух їм рідина стікала. Варвари кати прокляті, поводилися ще гірше, бо Остапчука ще зразу, а Литвицького пізніше у будинку катували, вивели і розстріляли, хоч ті два були цивілі і ні з ким не воювали. Що робили в полі з тими, що попались їм у руки? Для них видумували зразу рафінованії муки і кривавий цирк робили для вояцької забави, бо мадяри - це ж садисти, знають всі не без підстави, люті, мстиві кровожери, ненавиджені шовіністи, що готові - як їх предки - серце вибрати і з'їсти, із противника живого... Дикуни це, а не люди, що одвічно, мов татари, спричиняли страх усюди. Вішали бійців на верби, зв'язаних, вниз головою, як нещасні омлівали - поливали їх водою, цигарками припікали, різали їм ноги, руки, полоненим черева пороли ці звірі, падлюки! Людям викололи очі, відрубали ніс і губи, прикладами і штиками вибивали з рота зуби, врешті, як не розстріляли, то живими пов'язали й кинули у Тису... або ще живими поховали... Чи мобілізовані вони, чи добровольці
Відгуки про книгу Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: