Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича - Данило Борисович Яневський
Не знали того і німецькі спецслужби, які нібито й мусили це знати. Приклад: 15 вересня відділ абверу «Україна» подав «нагору» звіт про III НВЗ ОУН, «між учасниками» якого «були також представники ОУН(м) і прихильники УНР». Учасники значно демократизували програму ОУН(с-д), усунувши «впливи фашизму»[98].
4-ма роками пізніше за те, як був надрукований 7 том «Літопису», світ побачив том 9. У ньому опубліковано десятиліттями переховувані в нетрях архівів МДБ/ КДБ протоколи допитів одного з вищих очільників ОУН(б) Степаня-ка. На допиті 25 серпня 1944 р. він показав ось що. III Збір ОУН відбувся в лютому біля с. Теребежі або Валуйки, поблизу смт. Олесько Львівської області. Учасників було вісім: Кравчук Роман («Петро», на той момент крайовий провідник ОУН(с-д) Галичини), Лебідь, Маївський, Матла, Охримович, Прокоп, Шухевич та сам Степаняк. Вони про-дискутували три питання: «оцінка міжнародного становища», «оцінка внутрішнього становища», «оцінка тактики ОУН» у зв’язку із змінами зовнішнього та внутрішнього характеру.
Степаняк стверджував, що всі його пропозиції та оцінки (а він, за його словами, був головним доповідачем із цих питань) щодо підготовки повстання та «захоплення влади без допомоги Червоної Армії» та створення «спільного керівництва, яке очолило би всі течії і мало би досить впливу на воєнщину, яка не бажала йти в ОУН» спочатку були прого-лосовані, але потім, під тиском Шухевича, відкинуті. При цьому «політика організації в питаннях збройної боротьби пішла по лінії, яка практично реалізовувалася (втілювалася) на Волині «Климом Савуром», як командиром УПА, тобто боротьби проти червоних партизан та поляків».
Причина скликання цієї конференції, а згодом «Великого збору» ОУН(б) за Степаняком — необхідність усунення Лебедя, який «під час всієї роботи проявляв себе як диктатор, позбавляв усілякої ініціативи референтів центрального проводу». Проти нього виступили всі члени Центрального проводу (ЦП) ОУН. Після цього, 9—13 квітня на засіданні ЦП було «одноголосно» обрано тріумвірат у складі Шухевича, Матли (зарештований німцями в липні 1943 р., до кінця війни утримувався в концтаборі—Д. Я.) та Маївського (перейшов на Захід у грудні 1945 р.—Д.Я.). При цьому до тріумвірату Шухевич був обраний як «перший між рівними».
Констатуємо: згідно зі свідченнями Степаняка, від квітня 1943 р. Роман Шухевич de jure та de facto — одноособовий керівник «бандерівського» уламку ОУН. Але на той час за ним не було жодного, навіть умовного «багнета», на який він би міг спертися у боротьбі за свої цілі. Це, в свою чергу, означає, що він, як вищий керівник ОУН(с-д) та УПА, не мав ані практичної, ані теоретичної можливості спланувати й організувати волинську бійню. Можливостей просто не існувало.
Я вже не кажу про те, що події на фронтах II Світової вимагали формування нового політичного курсу очолюваних Шухевичем організацій.
На що розраховував Провід ОУН(с-д)?
До того, як з’ясувати відповідь на це питання, пригадаймо основні військово-політичні події 1943 р.
Січень — лютий: продовження боїв заСталінград. Сталін ухвалює рішення щодо штурму міста замість того, щоб блокувати оточених, позбавлених військового спорядження, харчів та амуніції. Німецькі та радянські війська ведуть жорстокі бої за Курськ, Ростов, Харків. Апогей літньої кампанії на Східному фронті — Курська битва. Гітлер завершує її достроково та перекидає ударні частини до Італії. Капітуляція вермахту в Тунісі відкрила альянтам шлях до Італії, американські війська за сприяння «Коза ностри» десантувалися до Сіцилії. Союзника Гітлера, Беніто Муссоліні, відсторонено від влади і заарештовано. Нове керівництво Італії підписує таємну угоду про перемир’я та оголошує війну Німеччині. Червона армія блокує німців у Криму, звільнює від них лівобережну частину території УРСР і Київ.
У січні, на конференції в Касабланці, Рузвельт заявив про пріоритетність для США війни з Японією. Оголосивши в підсумковому документі про ведення війни до безумовної капітуляції Німеччини, західні союзники не залишили їй вибору, окрім як воювати до останньої людини. Учасники конференції ухвалили рішення про посилення бомбардувань цивільної інфраструктури ворога. З цього моменту повітряні штурми території Німеччини стали цілодобовими. На грудневій конференції в Тегерані Рузвельт, Сталін і Черчілл дійшли згоди щодо відкриття у 1944 р. «другого фронту» в Європі, участі СРСР у війні з Японією по завершенні військових дій в Європі, передачі частини території Німеччини до складу Польщі, встановлення її східного кордону по «лінії Керзона» а західного — по лінії р. Одер (між іншим, без відома свого союзника, держави, законний уряд якої перебував у Лондоні), а також права Сталіна на окупацію Східної Пруссії. Західні учасники перемовин запропонували розділити Німеччину на 5 або 6 держав, але цю ідею не було підтримано… радянським диктатором.
Але повернімося до свідчень Степаняка. За його словами, Клячківський улітку «фактично перестав підпорядковуватися Центральному проводові» і почав підтримувати Шухе-вича проти Лебедя. Свідчив Степаняк про «різку» підтримку антипольських акцій Савура з боку Романа Шухевича, Якова Бусела, Ростислава Волошина та Омеляна Лоґуша. Проти етнічних чисток, за словами арештанта, виступали він сам і Лебідь. Інший радянський в’язень, Олександр Луцький свідчив інше. На допиті в липні 1945 р. він показав, що в опозиції до Шухевича перебували Лебідь, Грицай, Кравчук, Кук, Бусел та Степаняк[99].
Хай там як, станом на серпень, у середовищі керівництва ОУН(с-д) склалося дві «коаліції» або дві «групи». Гору взяла «група підтримки» Шухевича, яка і визначила перебіг подій на III Надзвичайному Великому Зборі (НВЗ)ОУН[100], покликаному «легітимізувати» рішення III конференції. Тобто «легітимізувати» одноосібну владу Шухевича в ОУН(б). Учасники НВЗ чітко розуміли: війну країнами «Вісі» програно. Чітко розуміли вони і наявність «великих протиріч» поміж Великою Британією та США і СРСР. На їх думку, ці протиріччя «у міру наближення війни до завершення будуть загострюватися, і є підстави розраховувати на переростання цих протиріч після розгрому німців аж до збройних зіткнень». При цьому вони розраховували і на те, що по мірі наближення СРСР до «старого кордону» серед його населення будуть зростати «антивоєнні настрої», а спроби перенести війну за кордони СРСР матимуть наслідком «створення ворогів Радянському Союзові не тільки з
