Нам воно святе! Пісні січових стрільців - Михайло М. Маслій
За кількістю написаного в українській літературі Богдан Лепкий (09.11.1872, с. Крегулець, нині Гусятинського р-ну Тернопільської області – 21.07.1941, м. Краків, Польща) поступається лише Іванові Франку. Його творча спадщина складає понад 80 книг, серед яких цикл романів «Мазепа», повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та поем, а також переклади, літературознавчі розвідки, статті літературного та мистецького спрямування, опубліковані у численних газетах, журналах, альманахах, календарях, збірниках. Богдан Лепкий приятелював з найвідомішими митцями та письменниками свого часу, його твори перекладені різними мовами світу. Для мільйонів українських патріотів стало життєвим кредо, яке проголосив Лепкий: «Жав, не жав, а сіяти треба!» Вірш «Журавлі» Б.Лепкого («Чуєш, брате мій…», 1910 р.) став народною піснею (музика Л.Лепкого). Такого ж успіху набув інший пісенний текст «Час рікою пливе» (музика народна). На жаль, а правди ніде діти – й досі більшість не лише поза межами Тернопілля, а й вони самі, вважає, що Б.Лепкий нерозривно та найтісніше пов’язаний з Бережанщиною. І так справді є, адже свідомі роки письменник провів у Бережанах, Поручині та Жукові. Але вперше білий світ майбутній геній слова і думки побачив у Крогульці, саме в гусятинській землі закопана його пуповина:
«Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля. Колисав мою колиску Крик неволеного люду І – так в серце вколисався, Що до смерті не забуду…»Маленька батьківщина Богдана Лепкого – Поділля, край благословенний, щедрий і мальовничий, овіяний легендами. Перших шість рочків життя у Крегульці – саме так українською, а не сучасно, тобто зроблено на російський манер радянською владою «Крогулєц», звучить назва його родинного села. Тут у сім’ї священика Сильвестра Лепкого народилося п’ятеро з восьми дітей. Правда, троє малолітніми померли від дифтерії і поховані на крогулецькому цвинтарі. А інших троє – брат Левко і дві сестри – народжені на Бережанщині.
Широкому загалові України відома пісня «Чуєш, брате мій». У вірші лише кілька строф. Та яка гама переживань міститься у такому маленькому творі! Відліт журавлів на зимівлю в чужі краї є яскравим поетичним символом. Тяжка подорож лету над морем нагадує про поневіряння сотень тисяч західних українців, які вік тому змушені були залишити рідну землю в пошуках кращої долі за океаном. Відліт птахів осінньої пори може також сприйматися як прощання з теплою порою року, кращим періодом життя.
Але до того часу, коли молодший брат «підібрав музику» минуло майже чотири роки. Видається, що сам Господь сприяв цьому, щоб старший брат написав для молодшого пісенний текст, а той – створив до нього таку ж геніальну мелодію.
Коли б Богдан і Левко не написали нічого, крім цієї пісні, то цього вистачило б, щоб їхні імена були навічно вписані золотими літерами в історію української музичної культури. Здається, й кам’яне серце здригнеться, почувши щемну мелодію, що разом зі словами зливається в єдиний високомистецький моноліт. Пісня, в якій стільки невимовного болю, бездонного жалю, глибокого відчаю… Вона завжди була на вустах українців у хвилини жалоби і туги. Співали її над могилами полеглих січових стрільців як останнє прощання. Ця пісня нині є окрасою репертуару багатьох професійних і самодіяльних хорових колективів в Україні та далеко за кордоном.
А як звучить «Чуєш, брате мій» з унікального голосу і тембру Квітки Цісик!? Вона надала їм нового життя, другого дихання. Тепер же зрозуміло, чому пісня й надалі тріумфально живе в серцях українців. Бо народилася з великої любові до свого народу. «Журавлі» братів Лепких будуть доти літати над Україною та українством, доки буде жити наш народ.
Журавлі (Чуєш, брате мій)Вірш Богдана Лепкого. Музика Левка Лепкого Чуєш, брате мій, Товаришу мій: Відлітають сірим шнурком Журавлі у вирій.
