Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен

в одну на певний період часу. Обидві сторони погоджуються зі встановленими зобов’язаннями миру і порядку, віддаючи пріоритет інтересам спільноти283.

У таких ситуаціях гість завжди був поважаним і вважався святим. У Галлії й імперії Карла Великого було немислимим завдати шкоди тому, з ким було розділено святкову вечерю284. Франкський «Салічний Закон», lex salica, який пізніше стане принципом успадкування влади в багатьох європейських державах, передбачав у ранньому Середньовіччі суворі покарання за вбивство запрошеного на свято гостя з тієї чи тієї причини. Якщо таке траплялось, усі присутні гості повинні були взяти участь у відшкодуванні вбивства. Положення закону, що стосувалися ставлення до гостей, були важливими, оскільки в той час чужинця вважали більшою чи меншою мірою ворогом. Влаштування святкових вечерь мало на меті зменшити страх, який вселяли чужинці285.

Для франків гостинність була настільки важливою, що їхні постанови гласили: гість повинен прийняти все, що йому пропонували. Якщо гість відмовлявся від їжі, то змушений був прийняти поданий йому напій. Коли королеву Фредеґунду з роду Меровінгів, що полюбляла вбивства і мала погану славу, звинуватили в убивстві архієпископа Руана, вона запросила обвинувача на вечерю. Королева пригостила його їжею, але той відмовився. Від напою він відмовитися не міг. Гість підніс бокал до губ, усвідомлюючи ризик, і помер від підмішаної в нього отрути286.

Сучасні ритуали вживання алкогольних напоїв нагадують про цю небезпеку. Існує думка, що оригінальною формою вживання алкоголю було куштування, під час якого той, хто пригощав напоєм, першим відпивав зі свого бокала, щоб показати, що напій не отруєний. При середньовічних дворах була людина особливої професії — королівський куштувальник. Хоча в наш час ресторани навряд чи прагнуть отруїти своїх клієнтів, увічливий «хазяїн» ресторану все-таки прагне гарантувати добре самопочуття своїх клієнтів, перевіряючи сам якість вина287.

На честь Мюнстерського миру влаштували бенкет. Картина Бартоломеуса ван дер Гелста, 1648 р. Капітан Корнеліус Янсзон Вітсен, тримаючи срібний пивний ріг в одній руці, подає іншу лейтенанту ван Ваверену

За часів правління Каролінгів увели правила вживання їжі, за допомогою яких прагнули захистити того, хто вживав напій. Коли гостю за обіднім столом потрібен був ніж, прислужник подавав його гостеві, після чого той простягав ніж назад, обережно тримаючи за кінчик леза. Інше правило стосувалося вживання напоїв. Піднімаючи велику чашу обома руками, гість відкривав незахищені груди, тим самим наражаючи себе на небезпеку. Вона полягала в тому, що хтось із присутніх за столом може скористатись із ситуації задля власної вигоди і порішить свого ймовірного ворога. Тому чашу дозволялося спорожнювати не маленькими ковтками, а лише великими. Якщо випити чашу одним великим ковтком, час, коли ти беззбройний і незахищений, скорочується. Той, хто пив, бувало, просив товариша, який сидів поруч із ним за столом, наглянути за ним і побути його захисником. Коли він пив, обхопивши обома руками пивний ріг, його товариш пильно стежив за тим, що відбувається, тримаючи руку на руків’ї зброї288.

Застережні заходи в непевні часи були недаремними. Король остготів Теодоріх убив у V столітті короля германців Одоакра під час застілля289. Король Англії Едвард Мученик помер 978 року, піднісши чашу до губ. Навіть у XVIII столітті в Оксфордському університеті члени застільної компанії тримали великий палець на столі, чекаючи, поки їхній товариш не спорожнить свій бокал290.

Гостинність за своєю природою, отже, є не лише виявом гарних манер. За нею криється страх за збереження власного життя. Тому під час спільних зустрічей необхідно виявити мирні наміри. Найважливіші правила за обіднім столом — це уникати того пов’язаного із забоєм тварини насилля, про яке нагадує подана до столу їжа. Оскільки вживання їжі завершує розпочатий убивством процес, люди припускають, що за обіднім столом такого більше не трапиться291. Не дивно, що в багатьох культурах, як-от культура вікінгів, був звичай оголошувати на час святкування перемир’я і забувати старі образи. Порушення миру вважалося виявом надзвичайно поганих манер292.

Оголошення перемир’я на час святкування було справді необхідним. Коли алкоголь ударяє в голову, дискусія не завжди лишається філософською і поетичною. Сперечальник міг підсилити свої аргументи, рубанувши опонентів мечем. Після випитих десяти літрів пива було зрозуміло, що інколи самовладання зраджувало раніше, ніж сечовий міхур. Люди були імпульсивними: вони швидко хапалися за зброю навіть через маленьку провокацію. У шинках, наприклад, іще в ХVІІ столітті кухлі доводилося приковувати до столів ланцюгами, аби їх не використали як зброю.

Угода і сп’яніння

Символічне значення алкоголю і їжі було особливо великим для германських народів. Римський історик Тацит у своїй праці «Германія»293 звеличує гостинність германців. Не відчинити двері ті вважають безбожним учинком, і кожен приймає гостя і частує відповідно до своїх можливостей. Після завершення бенкету хазяїн показує гостю, де той спатиме, і проводжає його. Вони йдуть без запрошення в найближчий будинок, і їх завжди люб’язно приймають. Оскільки йдеться про чоловіків, зброю вони все ж беруть на бенкет із собою. Нікому не соромно випивати впродовж усього дня. Однак Тацит зауважує, що, як часто трапляється в колі п’яних, на рівному місці виникають суперечки, які часто-густо закінчуються смертю і пораненнями. Ну і що з того, розмірковує Тацит, адже завжди є бенкет, під час якого начальники можуть порадитися щодо вирішення суперечок і укласти мир.

На думку Тацита, германці саме під час бенкетування найбільше відкриті до щирих думок і великих планів: «Цей народ, не підступний і не лукавий, розкриває таємниці свого серця, коли навкруги панує атмосфера свободи. У кожного з них відкритий і незатьмарений розум». Тацит переконаний, що найприголомшливішим є те, що прийняті рішення переглядають повторно наступного дня, на свіжу голову294.

Тацитові дифірамби нагадують сп’яніння фінів, які в нетверезому стані також висловлюють свої думки прямо і відкрито. У цьому теж є щось містичне: унаслідок сп’яніння фіни переходять на «ти», відкидають ранги і звання та говорять начистоту; а ще краще, коли обговорення відбувається без одягу в сауні чи на природі. Чи може людина бути чеснішою, з усіма розкритими картами на руках, ніж коли вона гола, п’яна, у лісовій гущавині?

З погляду римлян, таке щиросердне п’янство було б неможливим, як і вживання алкоголю було б приховуванням власних думок і почуттів під мантією лицемірства. Тацит дивувався з того, що германці поверталися до перегляду справ після завершення бенкету. Отже, не