Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен

гості мусили вдовольнятися «поганим тогорічним вином, чорними окрайцями хліба, пропахлими цвіллю, капустою, звареною в олії, підозрілими грибами, хвостом старої курки і зіпсованим яблуком, погризеним ученими мавпами, що лазять по мурах»273.

Бідний Віррон. Лишиться тепер в історії як один з найжалюгідніших хазяїв.

Усюди у світі чарку вважали символом гостинності, дарунком господаря. Запропоновані їжа і напої були виявом дружнього ставлення господаря до гостя. Коли гість приносить подарунки, вино чи шоколад, це маленька плата за виявлену до нього гостинність. Відмова від їжі означає відмову від дружби і водночас позбавляє хазяїна його ролі, яка зазвичай передбачає виявлення пошани до гостя274.

За середньовічних часів трактири не були спокійним місцем. Інколи кухлі доводилося приковувати ланцюгами до стіни, аби ними не розбили голови інших випивальників

Обмін подарунками під час зустрічі — це давня традиція. Вручаючи подарунок, заводили союзників, друзів і розширювали свою сферу впливу. До дарування та прийняття подарунків ставилися вкрай серйозно. Це пояснювалося тим, що разом із подарунком дарувальник віддавав частину своєї особистості, свого духу. Це уявлення нагадує ритуал на честь вбивства ведмедя, під час якого пили пиво з ведмежого черепа, водночас бажаючи перейняти ведмежу силу. Здавна правил гостинності дотримувалися через страх перед ворожими духами. Вірили, що духи приносять нещастя та смерть. Передаючи подарунок у відповідь, упевнялися, що дух повернувся туди, звідки прийшов, і знову відновився баланс275.

У різних культурах гостинність виявляють у різний спосіб, проте спільною для всіх є символіка, яка розділяє світ на свій і чужий. Слово «профан», тобто необізнаний, означає «перед храмом» (pro fanum) і є антонімом до слова «святий», тобто той, який усередині храму. Переміщення з однієї категорії до іншої завжди вагома подія. Коли стороннього приймають у дім, він завжди приносить із собою можливу небезпеку. Чужого в багатьох культурах уважають «нечистим». Нечистий — це сторонній, той, який не належить до певної групи людей, як їжа на одязі, що вже не є їжею, а є лише брудом. Гостя потрібно припасувати, як меблі, тому ми запрошуємо його почуватись як удома. Гості мусять зробити все можливе, аби запевнити господаря, що не мають інших намірів, крім хороших, і що бажають слухатись і бути покірними, коли перебувають під одним дахом. У Японії та на Близькому Сході, для того щоб продемонструвати покору, знімають взуття. Гість починає хитромудру виставу. Протиснувшись у найбільш вразливий і інтимний простір хазяїна, гість робить жести, якими виражає свою ритуальну делікатність: він лишає свій капелюх і ціпок (шолом і меч) у публічній нейтральній зоні переходу-передпокою і оголює свою беззахисну голову. Він усміхається, ручкається і цілується276.

Стосунки між господарем і гостем повні тонких нюансів і навіть стресу. Згідно з неписаними правилами гостинності, гості не можуть піти зі свята надто рано чи надто пізно. Це розмите правило, безумовно, завжди може бути потрактоване хибно.

На стародавньому Близькому Сході господарі дому наполягали на тому, аби їхні гості лишалися на кілька днів. У біблійній Книзі Суддів тесть переконує зятя-левіта залишитися спочатку на три дні, потім на чотири, а тоді й на п’ять. Урешті аж на п’ятий день левіт осідлав осла і вирушив назад зі своєю дружиною.

У Західній Європі та Сполучених Штатах заведено затримуватися в гостях не довше 2,5 години. Якщо гості цей термін перевищують, зазвичай їх більше не запрошують. Якщо йдуть надто швидко, то вважають, що свято не вдалося. Тому ніколи не можна дивитися на годинник. У різних країнах господарі вдаються до різних способів, аби делікатно натякнути гостям, що їм уже час іти. Якщо хазяїн-німець перестає наповнювати бокали, а хазяйка припрошує випити, то потрібно випити, але після цього не слід лишатись обговорювати Ґете довше, ніж півгодини. Якщо француз пропонує соку, натяк аж надто очевидний277.

Правила гостинності залежать від культури і тому чітко не визначені. Гість повинен знайти у джунглях натяків правильне потрактування. Господаря і господиню в жодному разі не можна образити, адже гостинність у первісному своєму значенні — це прагнення миру.

Гостинність як вияв мирних намірів

Алкоголь і їжа — ознаки союзу і дружби. Вони символізують щось, чим діляться і, отже, установлюють зв’язок між тими, хто зібрався за обіднім столом. Латинське слово «компаньйон» буквально означає «той, з ким ділимо хліб»278. Отже, компаньйона можна зустріти найперше за обіднім столом! Тому святковий стіл завжди був важливим місцем для ритуалів, за допомогою яких прагнули продемонструвати дружнє ставлення.

На грецьких бенкетах спершу приділяли увагу їжі, а після їжі переходили до дискусій. За часів Гомера було вкрай неввічливо припускати, що гість вестиме довгу бесіду з господарями, перш ніж кожен з’їсть свою порцію. Перед тим як подати вечерю, у гостя навіть не питали імені279, однак коли вже починали бесідувати, було дуже важливо говорити вправно. Вимога добре говорити під час бенкетів вочевидь сприяла розвиткові філософських дискусій.

Дружнє ставлення до гостей означало в гомерівській Греції чимало. Оскільки гість був розвагою в домі, дружба між ним і хазяїном стосувалася не лише їх самих, а й їхніх нащадків. Це означало, що, наприклад, на полі бою, керуючись поняттям дружби, що виникла із застільних посиденьок, воїни могли відмовитися битися один з одним280.

Магічний захист спільного вживання їжі визнають у всьому світі. Коли під час весільних церемоній діляться їжею і напоями з родичами і друзями нареченої і нареченого, мають на меті поєднати обидві сторони і їхніх нащадків у один рід. У багатьох культурах двоє людей не можуть говорити приязно між собою, якщо вони не їли разом: спільне споживання їжі заміняє знайомство. На це вказує також відома гостинність бедуїнів: вони зобов’язані вбити останнього верблюда, аби тільки нагодувати гостя281.

У багатьох культурах гостинність стосується також чужинців. В англійській мові на позначення господаря вживають слово «host», а гостя — «guest», причому обидва слова походять від індоєвропейського «ghostis», що означає чужинець. Цікаво, що давнє праслово вказує на ролі гостя і господаря. Існування господаря і гостя один без одного неможливе282.

Господар і гість підкоряються законам гостинності, згідно з якими подання та прийняття їжі вмотивоване страхом. Ворожість може бути прихована. Прийняття гостя або запрошення в чужий дім — це ознака того, що дві групи людей ритуально поєднуються