Зима наближається - Гаррі Кімович Каспаров

Це було підтверджено, коли Європейський суд із прав людини почав видавати постанови проти російського уряду на користь окремих родин із багатьох тисяч чеченців, які зазнали тортур або й узагалі зникли після арешту.

Коли Політковська не перебувала в Чечні, документуючи особисті розповіді родин, роз’єднаних насильством і злочинами російських військових, або готуючи репортажі для «Новой газеты», вона їздила по всьому світу в пошуках активної підтримки міжнародними гуманітарними місіями, якої так і не знайшла. Після довгих років під страхом смерті в горах, переслідувань і погроз з усіх можливих напрямків Політковська була застрелена в під’їзді свого будинку в Москві 7 жовтня 2006 року, у день народження Володимира Путіна.

У травні 2000 року федеральне управління Чечнею було скасоване, коли президент Путін увів там своє пряме правління. Після призначення головою місцевого уряду Ахмата Кадирова боротьба продовжилася й продовжуватиметься у вигляді партизанських дій іще багато років. По всій країні відбуватимуться великі та малі теракти чеченських угрупувань. І навіть після того, як насильство зменшиться до «прийнятного» рівня, світ усе ще облітатимуть відлуння того, що Росія зробила в Чечні. Головним експортом Чечні стали добре треновані й озброєні радикально налаштовані бойовики й терористи.

Так, я не помилився, написавши «президент» Путін. Його інавгурація відбулася 7 травня 2000 року, за місяць до призначення дати проведення виборів. Єльцин витяг із рукава ще один сюрприз, несподівано пішовши у відставку 31 грудня 1999 року, зробивши Путіна виконувачем обов’язків президента та вимагаючи проведення виборів у тримісячний термін. Путін негайно подбав про найважливішу справу, забезпечивши безпеку й добробут Бориса Єльцина та його сім’ї. У той день, коли Путін вступив на посаду, був підписаний указ, що гарантував Єльцину та всім його родичам свободу від переслідувань. Це вказує на реальну причину вибору Єльциним свого наступника — самозбереження.

5

ПОЖИТТЄВИЙ ПРЕЗИДЕНТ

Несподіваний злет Путіна до виконувача обов’язків президента зняв будь-які сумніви, що ще лишалися щодо майбутнього результату виборів. Він не лише протягом трьох місяців буде найпомітнішою й найвпливовішою особою в Росії з підтримкою всього державного апарату, але й вибори пройдуть на три місяці раніше, ніж їх очікували. Увесь час до голосування 26 березня Путін постійно з’являвся на телеекранах, хоча й за одним винятком. Продовжуючи традицію Єльцина, він відмовився брати участь у будь-яких дебатах з іншими кандидатами.

Путін переміг, набравши 53,4 відсотка голосів, майже удвічі перевищивши результат Зюганова та уникнувши проблем, що могли початися, якби він не отримав більшості вже в першому турі. У ніч виборів я спостерігав за появою результатів по телебаченню разом із кількома американськими гостями, яким було цікаво побачити початок пост’єльцинської доби. Одним із них був конгресмен із Каліфорнії Кріс Кокс, який на той час уже став полум’яним адвокатом російської демократії та двосторонніх відносин, а також моїм особистим другом. Іншими моїми гостями того вечора були Джеймс Вулсі, колишній директор ЦРУ часів Білла Клінтона, та Олександр Гейґ, перший державний секретар Рональда Рейгана. Я пам’ятаю, як уважно слідкував тієї ночі за цифрами Путіна. Вони стабільно трималися на рівні близько 47 відсотків, коли менш ніж за годину підскочили до 53 відсотків і потім уже не коливалися. Для Путіна було б дуже незручно, якби довелося проходити другий тур. Він був Обранцем, і час для невпевненості вийшов.

Це не означає, що Путін тоді не зміг би виграти абсолютно чесні вибори. Він би зміг. Люди були знервовані й прагнули стабільності та сили — якраз того, що обіцяв їм Путін. Різні ліберальні реформаторські групи, особливо партія «Яблоко» Григорія Явлінського, за якого голосував я, були зведені практично до ролі сторонніх спостерігачів. Більшості росіян і не спадало на думку, що більша централізація влади може призвести до втрати громадянських свобод. Ми все ще мали здебільшого вільні медіа з програмами, що відкрито критикували наших політиків та їхні ідеї. Блискуче сатиричне лялькове шоу «Куклы» роками не давало спокою Єльцину на НТВ. Уряд іще не був священною коровою, якою він невдовзі стане.

При цьому боротьба з тероризмом та фізична безпека були не єдиними пріоритетами виборців. Усі ще добре пам’ятали крах фінансової системи 1998 року. Хоча він був відносно нетривалим й у 2000-му економіка відновилася, досягнувши найвищого в історії зростання ВВП — понад 10 відсотків, у людей були серйозні побоювання щодо довіри банкам та іншим фінансовим установам, особливо через їхніх власників.

Олігархи, які стали просто неймовірно багатими в 1990-х, під час союзу з Єльциним, в очах громадськості були обличчям корупції, яке просто бісило пересічних росіян. Ми бачили їх на телебаченні та в газетах, обурювалися їхніми демонстративними статками, тоді як їхні бандити й охоронці влаштовували справжні битви на вулицях Москви. Кампанія під знаком «Закон і порядок» є одним із найстаріших кліше в історії виборів, але в Росії 2000 року вона мала реальну віддачу.

Іншою складовою настроїв на вулицях Росії була ностальгія за Радянським Союзом. Не за комунізмом, а за примарним відчуттям якоїсь втрати. Це важко пояснити, але 1990-ті роки не змогли поставити перед людьми нову мету, яка б замінила це відчуття втрати, та не змогли забезпечити достатнє процвітання, щоб відволікти росіян від думок про минуле. Тому Путін і підтримувана ним атмосфера жалю за СРСР були якраз тим, чого потребував народ. Невеличке, проте важливе уточнення: росіяни насправді не хотіли повернення в радянські часи, вони просто не хотіли погано про них згадувати.

Прийшовши до влади, Путін здебільшого здавався незаплямованим корупцією та фінансовою руїною, що асоціювалися з адміністрацією Єльцина. Фінансова криза 1998-го змусила Єльцина навести в домі лад, і разом із поганим він повимітав і гарне. Команда економічних реформ на чолі з Анатолієм Чубайсом була просто-таки демонізована, іноді справедливо, а іноді не дуже. Чистка торкнулася також молодого єльциніста з команди Чубайса — Бориса Нємцова. Колись Єльцин збирався зробити його своїм наступником, і надалі Нємцов став одним із найсильніших голосів опозиції до згортання Путіним демократії в Росії. Ми з Борисом багато років тісно співпрацювали в антипутінському опозиційному русі, тому я вжахнувся, але не здивувався його вбивству в Москві 27 лютого 2015 року.

Потреби Бориса Єльцина були значно більш особистими. Навколо нього й членів його сім’ї виникало все більше звинувачень у корупції, причому не просто «родини», як називали ближнє коло олігархів та радників, а його справжніх родичів. Пертурбації в уряді 1998 року стривожили Єльцина й змусили його відчути свою вразливість.