Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

лиш його мати, були б загинули з голоду. Чи українці доставляли потайки харчі для "бизнесу", за гроші, або в заміну за щось інше? За які гроші, за що інше? Те, що змогла мати Єфима взяти зі собою до гетта пішло в виміні за харч дуже скоро. Знайомі українці, головно українські жінки, приносили їм до гетта харчі із милосердя, хоч і самі мало мали, бо румуни наложили були на українців важкі контингенти.

— А вільно було українцям і румунам доставляти жидам харчі до гетто? Не було заборони?

— O, заборона була дуже гостра. Як зловили когось із не-жидів, що доставляв жидам харчі, то такого звичайно прилюдно вішали. Румунів ще не так. А українців румунська поліція з замилуванням вішала за таке.

— А в часі вашого побуту в совєцьких концлагерах ви зустрічали українців?

— Чи зустрічав? А хіба можливо бути в совєтських концлагерах і не зустрічати українців? Українських політичних вязнів адміністрація концлагерів розкинула по всіх концлагерах Сибіру. А їх, українських політвязнів, більше як половина всіх політичних вязнів. Адміністрація совєцьких концлагерів, то вже навіть неукраїнців, політичних вязнів, зве бандерівцями. Раз хтось проти совєтського режиму, значить — бандерівець, хай і литовець, латиш чи й грузин.

— Де ви вперше зустріли українських політвязнів?

— Як лиш мене засудили на пять літ "виправних таборів" і перевезли до одного з них, я зустрів гурт українських священників із Карпатської України. Це був українсько-католицький канонік, я призабув його імя, і двадцять інших священиків, які відмовилися перейти на православіє під московського патріярха.

— То це були релігійні вязні?

- І релігійні, і політичні. Вони ж не хотіли підчинитися московському патріярхові, службовцеві НКВД, значить — політичні.

— Як вони поставилися до вас?

— Несподівано приязно. Але й вони самі були б стали нещасними жертвами в руках "блятних", тобто кримінальних злочинців, якщо б не було там правдивих бандерівців. З оповідань старих вязнів знаю, що зараз після війни "блятні" хотіли й бандерівців взяти під ноги. Але скрізь дістали від бандерівців дуже болючу научку і коли мене привезли в концлагер, то вже по всіх концлагерах "блятні" боялися напастувати й збиткуватися над "бандерівцями". Правдиві бандерівці відразу взяли до свого гурту українських священиків. Вони й мене взяли під свою опіку як "українського жида-націоналіста".

— Памятаєте когось із них?

— Ніколи не забуду двох із них: Олександра Хіру і Степана Гарасимова. Їм я завдячую моє життя. Головно Степан Гарасимів це мій ангел-хоронитель, як кажуть українці, який врятував мені життя.

— Як виявлялася та допомога вам?

— Вже сама моя приналежність до "бандерівців" оберігала мене перед дошкульними наругами "блятних". Олександер Хіра і Степан Гарасимів помагали мені не раз харчами, ділячись зі мною своєю скупою порцією, коли я майже нічого не дістав, бо не відробив "норм". А Степан Гарасимів робив неймовірне. Я, бачите, хворів і висліді недоживлення і негігієнічних умовин майже зовсім осліп. Над хворими вязнями совєцькі наглядачі мають менше милосердя, аніж нормальна людина над хворим псом. Я не бачив добре дороги, чи вірніше стежки, як вели до праці, не добачав у роботі. Жорстокі наглядачі були б мене, сліпого, безжалісно затовкли насмерть. А Степан Гарасимів заопікувався мною як рідним братом. Він за руку вів мене до праці і з праці. Помагав весь час у праці. Вони оба, хоч і самі виснажені, виконували трошки скоріше свою "норму" і доробляли мою.

— Бачу, що ви маєте велику пошану до українських політвязнів. Не без причини. Чи до всіх? Чи може й щось непохвальне можете сказати про них?

— Бачите, в совєтських концлагерах бандерівці своєю поставою імпонували усім. Мені особливо і я сказав чому. Але, мене неприємно вражав завжди терпкий шовінізм правдивих бандерівців, колишніх членів УПА й ОУН, у відношенні до російського народу.

— Як же він виявляється?

— Ну, от вже просто в назві. Бандерівці ніколи не говорили "руский народ", "Росія", але погірдливо "Московщина" і "москалі".

— Як то "погірдливо"? Адже той нарід від початків свого постання звав свою країну "Московщина", а себе "москалями".

Вольф здрігнувся.

— Бачу, що й ви бандерівець. Як же можна так зневажливо говорити про великий русский нарід? А про княжу Русь, що вже тисячу літ тому була наймогутнішою й найкультурнішою країною Европи хіба не чували? Про князів Олега, Ігоря, Святослава, Владимира, Ярослава?

— Чував. Тільки ж, де була столиця тієї давньої Руси?

— Звичайно, у Києві, в столиці городів русских.

— А сьогодні той древній Київ ще існує? Столицею якої країни є він сьогодні?

— Виходить, що в якомусь часі хтось виселив з Києва усіх русских і заселив українцями, як от римляни виселили з Єрусалиму всіх жидів і заселили іншими народами. Коли це сталося?

Вольф розгубився.

— Гм… Про щось такого я не чував. Ну, відомо ж, що древню Русь зруйнували монголи, татари, а ті, що жили в Києві й залишилися в живих, перенеслися до Москви. Москва ж із околицею були частиною древньої Руси.

— Так, Mосковщина була частиною Київської Руси. Але такою, як колись Юдея й інші жидівські землі були частиною римської імперії. Чи хтось з жидів твердить сьогодні, що римська імперія була жидівською державою?

— Це було б безглуздя таке твердити. Жиди були римською колонією і ніякого впливу на культуру й політику римлян не мали.

— Ось так точно було й із племенами, що згодом створили московське князівство. Вони підлягали київській Русі, але абсолютно ніякої участи у творенні культури й політики русичів, власників київської Руси, не мали. Їхнє відношення до Київської Руси було — платити данину. Платили, визнавали зверхність київської Руси і жили собі своїм власним життям, ненавидячи Русь.

— Не розумію. Та ж то все був один народ, русский народ, що пізніше поділився на великоросів, малоросів і білорусів.

— Повторюєте московські побрехеньки Карамзіна. Київська Русь це продовження Скитії. На території, що становить сьогодні Україну, жив споконвіку один і той сам нарід, що в різних часах мав різні