Павло Скоропадський — останній гетьман України - Віктор Васильович Савченко
Прадід нашого героя Михайло Якович Скоропадський (1764–1810) закінчив Імператорський шляхетський кадетський корпус і брав участь у всіх військових кампаніях О. Суворова, однак дослужившись тільки до звання секунд-майора.
Дід майбутнього гетьмана — Іван Михайлович Скоропадський (1805–1887) був виконувачем обов’язків прилуцького повітового маршалка та губернського полтавського маршалка. Він став відомим як творець Тростянецького парку і як активний провідник Селянської реформи 1861 року, українофіл і меценат. Він пожертвував чималі гроші на відкриття земських шкіл і гімназій на Полтавщині та Чернігівщині. Іван Скоропадський був одружений із Єлизаветою Петрівною Тарнавською. Знаний в Україні шляхетський рід Тарнавських володів маєтками на Полтавщині та великим палацом у Качанівці за 30 верст від Тростянця Скоропадських. Єлизавета Петрівна померла в молодому віці 1864 року, залишивши на свого чоловіка двох дітей: Петра і Єлисавету.
Іван Михайлович був людиною патріархальною, старосвітською і майже все життя провів в Україні, у Тростянці, у спілкуванні з сусідами-шляхтичами, наставляючи своїх кріпаків.
Єлисавета Скоропадська, по чоловіку — графиня Милорадович, вважалася безкорисливою українською патріоткою. Вона стала фундатором товариства «Українська громада» у Полтаві, меценаткою українських шкіл, фінансувала видання українських книжок, створення народної бібліотеки. Скоропадська-Милорадович очолила Полтавське добродійне товариство. Головний її подвиг — створення Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові та фінансування друкарні при ньому. Наприкінці XIX століття це товариство заходилось «українізувати» австро-польську Галичину та поклало початок українському Відродженню в Західній Україні.
Великий вплив на майбутнього гетьмана мав Петро Якович Дорошенко — директор Чернігівського шляхетського пансіону, земський діяч. Він підтримував у молодому аристократі любов до історичного минулого України. Сам Скоропадський про нього згадує так: «Дуже розумний, добре освічений, знавець нашої історії та старовини, власник гарної книгозбірні, він іще був зовсім молодим міським лікарем Глухова, коли я постійно зустрічався з ним у час моїх приїздів до нашого маєтку Полошки, що був за п’ять верст від міста. Наші розмови про минуле України точилися цілими годинами. Він був зовсім не подібний до типу сучасних наших революційних українських діячів, дуже низько їх ставив, але до минувшини нашої ставився з величезною любов’ю. У його оповіданнях кожний момент із історії нашої ставав яскравим і цікавим, а особливо цікаво він оповідав біографії діячів минулих часів гетьманщини. Я дуже любив бувати в нього, а з часом наше знайомство переросло в міцне приятелювання, що за ці 25 років нічим не було порушене… Не раз гостював він у мене, у моєму полтавському маєтку Тростянці, у Царському Селі та Петербурзі, коли я там мешкав. Мені завжди здавалося, що ця людина, невідповідно своєму розуму та здібностям, занадто скромна».
Своєму аристократичному родоводу майбутній гетьман приділяв особливу роль. Він намагався уявити себе нащадком шляхетних фамілій… Кров і фатум штовхали його на шлях обраного. Павло Петрович Скоропадський вважав, що має родинні зв’язки з монархічними династіями Швеції та Англії (але це були непевні відомості з родовідних легенд).
У той же час члени роду Скоропадських одружувались із представниками найвизначніших українських аристократичних козацьких родів, список яких охоплює 22 знаменитих прізвища, частина з яких мали у своїх родоводах гетьманів: Апостоли, Полуботки, Розумовські, Гамалії, Кочубеї, Дуніни-Борковські, Забіли, Закревські, Лизогуби, Миклашевські, Милорадовичі, Сулими…
Петро Іванович Скоропадський (1834–1885) — батько майбутнього гетьмана — був найбагатшим землевласником в Україні, професійним військовим, брав участь у Кавказьких кампаніях (мав ордени за кампанії в Чечні та Дагестані). Але 1865 року, дослужившись до полковника, він вийшов у відставку, оселився в маеттсу Сафонівка (Путивльський повіт) і присвятив себе діяльності у земстві. Петро Іванович був блискучим оратором, почесним мировим суддею, головою шкільної ради, почесним громадянином міст Стародуба та Погара, повітовим маршалком дворянства.
Його дружина Марія Андріївна Миклашевська (1841–1901), що в 28 років війшла заміж за Петра Скоропадського, присвятила все своє життя родині та дітям, яких у неї було троє: Михайло, Павло і Єлизавета. Павло Скоропадський напише про неї: «…ідеальна дружина й ідеальна мати, з повною самопожертвою присвятила все своє життя рідній сім’ї… Шляхетна, добра, енергійна, вона боролася з усіма нещастями з рідкісною для жінки мужністю».
Марія Андріївна мала родинні зв’язки з титулованою російською аристократією (з родами Олсуф’євих, Салтикових, Голіциних), що дало змогу її дітям вирватися з малоросійського закутка до столичного світського товариства.
Дід майбутнього гетьмана по материнській лінії — Андрій Михайлович Миклашевський, хоча своїх дітей «…скоріше боявся, ніж любив», мав великий вплив на Павла Петровича. Андрій Михайлович, що був людиною західною, високоосвіченою, з усіма створював дистанцію та поводився офіційно. Його дружина Марія Олсуф’єва була світською дамою (єдиною росіянкою в родині гетьмана), знала французьку, англійську, німецьку мови, часто-густо з чоловіком та донькою відвідувала Париж та Німеччину.
Від діда Андрія Павло Скоропадський намагався перейняти тверезість дій, особливе «англійське» ставлення до порядку та системи світосприйняття. Дід був чудовим господарником, мав зразковий маєток Волокитне Глухівського повіту (закріплений за Миклашевськими ще гетьманом Мазепою), на якому побудував порцелянову фабрику.
Значний вплив на Павла Скоропадського мав і його дядько — граф Олексій Олсуф’єв, що командував лейб-гвардії Гродненським гусарським полком та дослужився до звання генерала від кавалерії. Його військова кар’єра, розум, життєрадісність, спортивність завжди слугували прикладом для Павла Скоропадського.
Донька Павла Петровича твердила, що її батько підтримував духовний зв’язок із померлими дідами… він «розмовляв» із ними, тобто розмірковував, що кожен із них на своєму місці, подумавши, зробив би «у наявній ситуації».
Павло Петрович вважав, що його родинне коріння за родоводом Марії Андріївни можна вивести від Гедиміна — князя Литовського, від князя Київського Мстислава — сина Володимира Мономаха та Гіди — доньки англійського короля Гаральда. Шведська та польська королівські родини, імператори Візантії також вважалися Скоропадським його пращурами. У дитинстві Павло Петрович дуже цікавився історією, геральдикою та генеалогією і ще тоді склав напівміфічний родовід своєї родини.
Павло Петрович особливо шанував старовинний герб роду Скоропадських. Треба зазначити, що герби української шляхти з польською геральдичною традицією або козацькі герби XVII століття — часів гетьманування з великими труднощами затверджувалися царськими геральдичними установами. У
