Мазепа. Людина. Політик. Легенда. - Денис Володимирович Журавльов

було видано листопадовий (1691 року) універсал Мазепи. «Дошло нам ведати же некоторие з духовних и з светцких людей особи, з ласки Божой и монаршей и з респекту нашого рейментарского маетности перед собою маючие, не поглядуючи на тутошние малороссийские обикновения и на войсковие порядки, не так, як би ся годило, але збиточне з жителями тих маетностей поступуют, тяглих людей над миру обтяжают, а Козаков приневоляют во своє подданство». Далі в універсалі мова йде виключно про козацтво. Подавши картину експлуатації звичайних козаків старшинами, гетьман заявляє, що все це «як против права войскового и против самое слушности, так и против воли нашое гетманское деется». Далі йде дуже цікава декларація козацьких прав. «Кгдиж що кол век добр рухомих и лежачих, перших лет войн и Хмельницкого, отвагою рыцерства Войска Запорозского зостало отнято и завладено, и уже через так не мало лет утверж-далося козацким заживанем, з того жадная реч не повинна быта от Козаков отбирана. Поневаж война оная Хмельницкого была вщата не из инших яких неуважних завзятостей, тилко за веру чистую и за церкви благочестия достойного, которые до уніє римское кгвалтовне были потягнены, а тут же и за волности войсковие, которие ярмом тяжким были притиснени. Прето годни тие отваж-ники того и теперь заживати повинни, що им тогда шаблею и кровию загорнулось в руки; а если бы хто помер, то потомки их на том сидети мають». Гетьман рекомендував чиновникам (державцям) («як духовного чина просим, так и свецким людем приказуєм») поводитися не нахабно і помірковано щодо запровадження «підданських повинностей» – «особливе, абы Козаков, здавна в тих маетностях мешкаючих, жадною и найменшою кривдою не домикали, и кгрунтов жадних, здавна ими завладених… отнимать оних не важилися», і взагалі «що колвек… з початкових лет войны Хмельницкого, люб слушним поделом, люб завладением з позволения старших в область козацкую пришло, з того конечне абы от Козаков жадное речи не отбирано и ничим их, ани порыванем на послуги, ани витяганием датков не обтяжено», щоб «козаки все, в реестру войсковом найдуючиеся и услуг козацких не лениво и не хилтяно щирим прилежанием всегда пилнуючие, при полних войскових правах и волностях найдовались и спо-койне до всех духовних и свецких маетностей без жадной жили турбации».

Універсал погрожував особливо зажерливим і «упорним» старшинам конфіскацією маєтків. При цьому Мазепа застерігав, посилаючися на «виразний… монарший указ», що «яко Козаков в реєстри войсковом будучих от налогов всяких и от повинностей посполитих бороним, заховуючи их при волностех належачих, так и посполитих тяглих людей в реестр козацкий приймовати не кажем, жебы як козаки свои козацкие службы, так и посполитые люде свои тяглое повинности непременно як теперь, так и во все потомние часы пилновали».

Зрозуміло, вищезгаданий універсал не вносив нічого нового в існуюче законодавство Української козацької держави. Але його принципове значення заперечити важко, та й практично він не міг не стримати старшинських порушень прав козацтва.

Перші кроки на довгому і непростому шляху юридичного оформлення диференціації рядового козацтва були зроблені на початку XVIII століття. Так, 2 березня 1701 року Мазепа доручив глухівському сотникові Олексію Туранському учинити «перебор» козакам чотирьох засеймських сотень – Глухівської, Кролевецької, Корейської та Воронізької, поділивши їх на «лучших» («виборне и переборне товариство»), які повинні були завжди бути готові до військової служби, і «подлейшое товариство» (слово «підліший» в ту епоху вживалося в значенні «гірший», не маючи сучасної виразної морально-етичної оцінки), яке мало «в домах оставатися і повинне було тому виборнейшому товариству всякое всегда до подему належитое чинити вспомогателство». Хоч це розпорядження і було формально обмежене лише чотирма сотнями Гетьманщини, але немає сумніву, що воно застосовувалося значно ширше і взагалі намічало поділ козаків на виборних і підпо-мічників, який був остаточно здійснений в 30-х роках XVIII століття. Цілком можливо, що уряд гетьмана Мазепи використав досвід Слобідської України, де лише трохи раніше (1700 рік) указом Петра І була запроваджена така ж система поділу козацтва, зумовлена сильним майновим розшаруванням козацтва і прагненням Російської держави зберегти українські козацькі частини як дешеву боєздатну силу.

Найбільші суперечки серед дослідників завжди викликала політика гетьманського уряду Мазепи щодо селянства. Радянські дослідники завжди змальовували гетьмана «як кріпосника», «лютого ворога трудового народу», історики-державники намагалися знайти більш раціональні пояснення тим чи іншим крокам гетьмана в цій сфері. Спробуємо і ми зрозуміти, чим була обумовлена політика Мазепи щодо селян, які складали чималу частину мешканців Української козацької держави.

Селянство на Лівобережній Україні наприкінці XVII – на початку XVIII століття переживало процес подальшого збільшення «підданських» повинностей та загального зубожіння. Концентрація землеволодіння і політичної влади в руках козацької старшини досягалася за рахунок посилення експлуатації селянства.

Ще на початку існування Гетьманщини найенергійніші селяни «пописались в козаки, а подлейшие остались в мужиках». Протягом другої половини XVII століття на Лівобережжі широко вживався термін «піддані», який чітко визначав суть і форму відносин між селянами і державцями.

Підданське становище селянства, власне основної його маси – так званих посполитих, було визначене ще до гетьманства Мазепи, за часів Самойловича. Підданські повинності – натуральні данини та різні шарварки (повинності), грошові данини (чинш), зародки панщини – усе це було ще до Мазепи. Але саме за його часів, з одного боку, зростають і регламентуються всі ці повинності, а з другого – змінюється співвідношення окремих видів повинностей. Збільшуються грошові данини, а також панщина. Однак тоді як грошові та натуральні данини переважають у «вільних військових» і особливо рангових маєтностях (у тому числі і в гетьманських), посилення панщини було характернішим для маєтностей «повного» володіння (насамперед монастирського).

На жаль, збереглися лише фрагментарні дані про збільшення селянських повинностей за цих часів. Наприклад, у гетьманському селі Пушкарях (Шептаківської сотні) за Самойловича збиралося на «гетьманську кухню» по 25 золотих, а за Мазепи – 50 золотих. У гетьманських володіннях містечку Ямполі (Ніжинського полку) та навколишніх селах наприкінці XVII століття з посполитих збиралося: від робочого коня по 2 золотих, з пішого селянина – по 1 гривні. На відміну від козаків селяни платили податок за право займатися ґуральництвом – «показанщину» – по 2 таляри.

Посполиті села Смичина (Чернігівського полку), які протягом чотирьох років не відбували «жадной повинности тяглой» своєму панові – чернігівському полковому писареві П. Булавці – в 1703 році зобов'язалися «в прежней посполитой тяглости найдоватися». Зокрема, вони мали платити річний чинш (грошовий податок) від 20 до 40 золотих, сплачуючи його двічі на рік. За це державець обіцяв не вимагати від них «подвод отбування» і жодних «работизн». Щоправда, посполиті були