Богдан Ступка - Михайло Павлович Загребельний
23 квітня 2009 року в черкаському Палаці культури «Дружба народів» відкривають кінофестиваль «Сурми Богдана й Тарасова пісня в кожному серці живуть!». За його програмою фільми про козаків показують у районних і сільських будинках культури. Богдан Ступка приїжджає на відкриття. Входить до конференц-зали готелю «Росава». Образився. Журналісти не зустрічають оплесками: «Це в Росії плескатимуть, а в Україні – ніколи».
На запитання відповідає, енергійно розмахуючи руками: «Мати Бортка була актрисою театру Івана Франка, і він виріс за кулісами. Навіть виходив хлопчиком на сцену у виставі "Циганка Аза". А його вітчим – класик радянської літератури Олександр Корнійчук. Тут Бортку теж пощастило, бо у Корнійчука була дуже потужна бібліотека».
Запитує, хто бачив фільм «Тарас Бульба». Серед кількох десятків присутніх четверо піднімають руки: «Отакої! Що ж ви не подивилися і прийшли на зустріч зі мною, діти мої?! Що ж я тут вам розказую, товчу воду в ступці?» Розсміявся. Його запитують про думку щодо спектаклів Андрія Жолдака. Каже, що не бачив останніх робіт, поставлених у черкаському театрі, – «Ленін Love, Сталін Love» та «Войцек»: «Приїздіть краще до нас у театр Франка. Ми щойно поставили «Одруження». Шикарна вистава із текстом Гоголя. І каміння там не падає, як у Жолдака. І режисер Валентин Козьменко-Делінде родом з-під Сміли».
Потім читає поезії Жака Превера, «Як намалювати пташку». Далі – «Чи то недоля та неволя» Тараса Шевченка, «Крила. Новорічну казку» Івана Драча. Пояснює, що ці вірші є для нього «програмою творчості». Декламує напам'ять, майже не збиваючись. Після другого вірша просить води. Йому виносять пластикову пляшку. Розсміявся: «Що, в Черкасах немає склянок?»
Закінчує виступ. Дівчина в червоній сукні дарує йому букет тюльпанів. Тричі її цілує і зізнається: «Цілуватися люблю страшенно!»
Восени 2009 року в українських книгарнях з'являється книга театрознавця Ростислава Коломійця «Пристрасті за Богданом». Авторський текст доповнюють автобіографічні спогади Ступки і великі чорно-білі фото. Це вже не перше видання про Богдана Ступку. Але Ростислав Коломієць на презентації твору запевняє, що «розкриває таїну Богдана Ступки»: «Я спостерігав за Ступкою не тільки в театрі, а й на репетиціях, за лаштунками, на знімальному майданчику та гастролях, у міністерському кабінеті і на вечірках. Цю книжку треба читати…» Коломієць не може підібрати слова.
Богдан Сильвестрович у своєму репертуарі і втручається в пафосний спіч. Піднімає угору руки. Закочує догори очі: «Треба читати стоячи». Гості презентації регочуть. Коломієць продовжує виступ. Вважає, що ніхто більше не зуміє зіграти Тараса Бульбу, як Ступка: «Мене зачепило, коли перша людина в державі сказала, що Тараса Бульбу має зіграти Жерар Депардьє. (Йдеться про президента Віктора Ющенка. – Авт.) Наче в нас своїх акторів нема! Усі найкращі актори Росії родом з України – Горбунов, Купченко…» Ступка підказує йому прізвище актора Сергія Маковецького з Києва.
Коломієць – не панегірист: «За часів Ступки в театрі ставиться низка вистав, сказати б, полемічних, в усякому разі, не розрахованих на стовідсотковий успіх. А хіба вистави створюються з гарантією стовідсоткового успіху? Гадаю, Ступка свідомо йде на ризик. Ризикованим, зокрема, є ракурс прочитання Ігорем Афанасьєвим гоголівського "Ревізора" з Остапом Ступкою в ролі Хлестакова… Або – гоголівське «Одруження» в постановці та сценографії Валентина Козьменка-Делінде, де в образі Кочкарьова блискуче юродствує, виконуючи віртуозне соло, Богдан Бенюк, яке я б назвав "Антиодруженням"».
Пригадує творчий вечір Богдана Ступки в Коломийському драмтеатрі восени 1994-го, який вів тоді: «Ступка разом із сином Остапом розігрував на сцені гоголівські "Записки божевільного", а поміж тим виголошував монологи трохи про себе, трохи про Коломию, трохи про Тараса Шевченка… І мав нещастя згадати з приводу останнього дещо з написаного Джорджем Грабовичем. Група стурбованих коломийських громадян негайно ж просигналізувала про єресь в один львівський журнал, який ще зовсім недавно таврував український буржуазний націоналізм під рубрикою "Пост Ярослава Галана", і журнал дав гнівну відсіч "недругам Шевченка"… Тоді взагалі мало не гоніння організували, це була якась нездорова антиступківська кампанія».
У травні 2009 року в театрі Франка розпочинається Перший Київський міжнародний кінофестиваль. Його організатор – Богдан Ступка: «Артистом, як і ідіотом, треба народитися… Я вже досяг усього, чого хотів… На фестивалі виконаю заповіт мами: сидітиму і спостерігатиму…»
Розділ восьмийОстанні злети: 2010 – 2012
«Україна має бути такою, щоб ти вийшов на Хрещатик, і підійшла б жінка легкої поведінки і українською мовою тебе запросила…»
У кінці січня 2010-го в Москві отримує «Золотого орла» в номінації за головну чоловічу роль, Тараса Бульби. Церемонія відбувається ввечері.
В одній із найголовніших номінацій, «Головна чоловіча роль», лауреатом став народний артист України Богдан Ступка за роль Тараса Бульби в однойменному фільмі Володимира Бортка. А о п'ятій ранку як учасник Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю Антона Чехова, у складі делегації на чолі з президентом Росії Дмитром Медведєвим вилітає на батьківщину Антона Павловича, до Таганрога. Побуває в місцевому театрі, який збудували ще за пори кріпосного права. Згадує, як у трупі зань-ківчан гастролювали тут у 1962 році. Грали «Невольника» Тараса Шевченка.
До Чехова ставиться з особливим пієтетом: «Антон Павлович – це велика акторська школа. Це драматургія настрою, яка не всім піддається. Без Чехова, Ібсена, Франка актор багато втрачає, бо вони вимагають підключення, а мистецтво починається саме тоді, коли підключається підсвідомість. Решта – логіка. А логіка ніколи не була мистецтвом. Мені доля подарувала кілька зустрічей із Чеховим. На театральній сцені я зіграв Треплева в "Чайці", Войницького у
