Богдан Ступка - Михайло Павлович Загребельний

згадують свідки зі знімального колективу поводиться просто, без жодної зірковості. Після зйомок стрічки – фуршет. Запоріжці дарують Богдану Сильвестровичу торійського, солового, золотистої масті, як у пшениці колір, з білими хвостом і гривою, коня Ульріха. Господар віддає красеня в Кінний театр українських козаків, сам купує йому вуздечки, недоуздки. Поки що не до кінних козацьких забав.

Стає флібустьєром. У липні 2007 року в українських кінотеатрах не протовпитись. Мчать дивитися третю частину Голлівудського блокбастера «Пірати Карибського моря» – «На краю світу». Вілла Тернера в українській версії озвучує Остап Ступка. Батько Вілла Тернера, старий Білл, мовить голосом Богдана Сильвестровича.

У ніч на 24 липня 2007-го іде з життя Марія Ступка. У львівському хоспісі. Лікарні, де доживають віку невиліковно хворі. Марія Григорівна прожила там останній місяць, відколи в неї різко погіршився стан здоров'я. До останніх днів була при свідомості, розпитувала про родину. Богдан Сильвестрович за цей час відвідує маму щонайменше чотири рази. Через місяць Марії Григорівні мало би виповнитися 95 років.

14 вересня 2007 року театр імені Франка відкриває 88-й театральний сезон виставою «Наталка Полтавка». Для журналістів це привід підготувати «гарячий матеріал». Для критиків художнього керівника – шанс його вколоти. Цим користується актор Олександр Задніпровський. Спочатку ділиться, що веде активну «полову жизнь». Показує на свій портрет у фойє театру Франка. Фотографії акторів театру стоять на підлозі. Дві прибиральниці протирають їх від пилу: «Коли закінчите, повісьте мене поруч із моїм другом Богданом Бенюком». Сміючись, пригадує, як Бенюка довго вмовляли по телефону ангажуватися на платний концерт. Умовили, прийшли, дали аванс і спитали, чи він справді Богдан Ступка. Актор чесно сказав «ні». Забрали аванс і пішли геть.

І продовжує: «Як було смертельно образливо Толику Хостікоєву, коли розчерком пера без будь-якого мотивування зняли з репертуару виставу "Енеїда", де він грав п'ятнадцять років. На жаль, у нашому театрі нема художньої ради, яка б поцікавилася, чому в репертуарі з'являються якісь п'єси чи зникають певні вистави. Знайомі обривали мій телефон. Я їх відсилав до Богдана Сильвестровича. Це вже питання внутрішньої етики: пан захотів – пан зробив».

На запитання про невдоволених акторів Богдан Сильвестрович у своєму кабінеті відповідає неохоче. Багато курить. Переводить розмову на особисте.

Тужить за мамою: «Та я майже всі дні народження святкував із мамою – це ж найближча людина». Вважає, що подарунки на свято – не головне. Головне – увага. Сам дарує переважно квіти й книжки. Показує нагороди, які зберігає в серванті: «Це "Ніка". От візьми потримай! Еге ж, важка? А оце «баранчик» – ще одна російська премія. Усі російські – наші мені премій не дають». Проводжає інтерв'юера. На спонтанне запитання, чи кермує машиною, вибухає: «Ні! Ніколи не сяду за кермо! І не маю власного авто. Вважаю, що нема талану машину водити. Краще на конях, тільки повільно й трішки риссю. Однак я боюся навіть коней». Чим захоплюєтеся поза роботою? «Досі граю в теніс: дуже це люблю, хоча зараз граю менше. Але найбільше моє хобі – виспатися. Бо сплю дуже мало – чотири години на добу».

Театральні постановки, як і книги, мають свої, несхожі на інші, долі.

Буває, зі сцени зникають вистави, які ще могли б жити й збирати публіку. Трапляється, вони повертаються. Як «Лев і Левиця», про подружнє життя графа Льва Толстого. Автор п'єси – Ірена Коваль. У 2001-му цю п'єсу поставив київський Молодий театр. У головних ролях були актори театру Франка Богдан Ступка та Поліна Лазова. На прем'єру приїздила праправнучка Льва Толстого, графиня Анастасія з Лондона. Вистава побувала на фестивалі у Кракові. Йшла два сезони. Потім щезла. Лазовій та Ступці, при їхній завантаженості роботою, було складно працювати на двох сценах. І ось «Лева і Левицю» відновлює той само Мойсеев. З тими самими виконавцями головних ролей. Прем'єра відбувається 24 жовтня 2007 року вже на підмостках франківчан.

На порожню й напівтемну сцену виходять артисти. Ступка в «толстовці», що повнить його. Оглядає себе: «Лев – Товстий!» Од часу першої прем'єри «Лева і Левиці» Ступка зіграв ще двох великих людей – Фрейда в «Істерії» та Когось-схожого-на-Івана Франка у виставі «Посеред раю на Майдані». Часте спілкування з персонажами-геніями привчило Богдана Сильвестровича до самоіронії. У виставі «Лев і Левиця» йдеться про стосунки «дзеркала російської революції» Толстого й на 18 літ молодшої за нього Софії Андріївни. У любовних справах граф був «ураганом». Обіцяв: «В гробу лежать буду, а бабу увижу – выпрыгну!» Соня не поступалася Леву вдачею.

Актор так міркує: «Я не граю ні письменника, ні графа. Я створюю образ людини. Буддисти вважали Льва Толстого своїм ідеалом, бо він проповідував їхні істини – бідність, простоту. Цей персонаж мені близький по духу».

Спливає 2007 рік. Настрій, як завжди, робочий. Як 20 грудня. Зранку спостерігає репетицію «Кайдашевої сім'ї». Увечері перетворюється на графа. Наступного ранку вилітає на «Мосфільм» грати Лебедева у фільмі Вадима Дубровицького за п'єсою Чехова «Іванов»: «Рік почався тим, що мої студенти-першокурсники вперше вийшли на сцену театру імені Франка. То був лише залік з акторської майстерності. Але в кінці року вони вже вийшли в справжньому спектаклі франківців – "Весілля Фігаро" вони там танцюють. Ми вагалися, чи дозволяти їм це. Вважається, що студентів треба до певного часу берегти від контакту з дорослим театром. Бо раптом хтось закохається абощо, це ж у театрі буває. Та й важко працювати поруч з професіоналами. Сцена – не проста річ. Де межа між початківцем і професіоналом? Тут потрібна практика. І вони її отримують у "Весіллі Фігаро". Недавно вони цілий тиждень були в Польщі, куди запросив відомий кінорежисер Кшиштоф Зануссі. Він у нас перед тим ставив "Маленькі подружні злочини". Провів майстер-клас для наших студентів і запросив їх усіх, 25 душ, до Польщі, розквартирував у своєму маєтку. Вони дивилися спектаклі у Варшаві, зустрічалися зі студентами Вищої театральної школи, показували, що самі вміють. Це корисно – не балакати про мистецтво, а бути в ньому. Наступного року ми обміняємося досвідом зі студентами Школи-студії МХАТу».

Розділ сьомий
Ставить пароль Бог: 2008 – 2009

«Це в Росії плескатимуть, а в