Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс

Мовлення освічених людей — а це «англійська зразка ВВС» або ж «оксфордська англійська» — радше можна зарахувати до вищого сегменту середнього класу, а не до вищого класу — воно не захаращене призвуками, голосних не ковтають і немає панічного страху перед займенниками, і воно, без сумніву, більш зрозуміле тим, хто не в темі.

Якщо неправильна вимова, зокрема й слів та власних назв іноземного походження, — це ознака низів, то вимова на іноземний манер часто вживаних слів та власних назв іноземного походження — це вже зовсім інша пісня. Намагання відтворити проривний французький звук «r» у фразі «en route» / «дорогою», чи, наприклад, наслідувати слизький іспанський звук «с» у слові «Барселона», або ж вперто називати Флоренцію, куди ви зібралися у подорож, на італійський манер — Фйоренце — це просто позерство та претензійність, які непомильно видають приналежність до нижчого та середнього сегменту середнього класу. Представники вищого класу, робочого та верхівка середнього прошарку не відчувають потреби так хизуватися. Вам можуть простити огріх тільки якщо ви вільно володієте мовою, слова якої спотворили. Проте, якщо ви хочете виглядати справді скромно і по-англійськи, то краще не виставляйте на показ свої вміння.

Нам часто кажуть, що віднедавна для кар’єри теле- чи радіоведучих місцеві акценти стали більш прийнятними, навіть бажаними. Кажуть, що людей із, скажімо, йоркширським акцентом, мерсісайдським скаузі, ньюкаслівським джорді чи західним говором вже давно перестали зневажати і автоматично зараховувати до соціальних низів. Може, й так. А може, й ні. Той факт, що багато теле- та радіоведучих говорять з акцентом свідчить, що багатьом ці акценти здаються привабливими, та це зовсім не доводить, що акцент перестав бути індикатором класу. Нам може подобатися якийсь місцевий акцент, ми можемо захоплюватися його мелодійністю та чарівливістю, але водночас чітко визначатимемо його як говір робочого класу. Я до чого веду: насправді треба визнати, що робочому класові тепер доступні усілякі снобські професії, до яких його представників не допускали раніше. То не треба цих нудотних політкоректних евфемізмів, називаймо речі своїми іменами.

Правила термінології або знову про «верхи» й «неверхи» 

Ненсі Мітфорд у статті для «Encounter» від 1995 року на позначення лексики, притаманної соціальній верхівці та соціальним низам, пропонує термін «верхи» й «неверхи» (U and Non-U). Він і сьогодні залишається актуальним, попри те, що деякі слова-індикатори з її списку вже вийшли з ужитку. Звісно, певні словесні шібболети[26] змінилися, та доволі багато з них й досі актуальні. Те, як ви називаєте денний прийом їжі — «ланч» («lunch») чи «обід» («dinner») — дозволить визначити, до якого соціального прошарку ви належите.

Однак застосування простої бінарної моделі Мітфорд не зовсім відповідає меті мого дослідження, адже певні шібболети просто відмежовують верхівку від решти класів, а інші — проводять чітку межу між робочим класом та нижнім сегментом середнього класу або між верхівкою та серединкою середнього класу. У певних моментах лексика робочого та вищого класів навдивовижу схожа і разюче відрізняється від лексики решти класів. 

Сім смертних гріхів

Існує сім слів, які англійці з верхів та верхівки мідлів вважають непомильними лексичними шібболетами. Досить одного з цих «семи смертних гріхів», сказаного у присутності представників верхівки суспільства, як їхня вмонтована система розпізнавання класів починає блимати і пікати, вішаючи на вас ярлик серединки середнього класу — за кращих обставин — або й низів середнього класу, а інколи вас можуть одразу класифікувати як робочий клас.

Пардон

Це слово найбільше муляє око представникам вищого та верхівки середнього класу. Джиллі Купер згадує, що якось підслухала, як її син казав другові: «А мамуся казала, що слово “пардон” ще гірше, ніж слово “фак”». І він був правий: для класової верхівки та вищих мідлів таке непомильно низинне слово — гірше за лайку. Околиці, де мешкають низи середнього класу, навіть називають «Пардонія». Можете випробувати на собі: розмовляючи з англійцями, навмисно скажіть щось так тихенько, щоб вони не розчули. Низи та серединка середнього класу скажуть: «Пардон?» («Pardon?»), — верхівка середнього класу: «Перепрошую?» (або «Перепрошую, не почув / не почула» («Sorry?») чи «Не почув / не почула, перепрошую?» («Sorry — what?»), — а представники вищого та робочого класів скажуть в унісон: «Що?» («What?»). Щоправда, робочий клас ще може з’їсти приголосну і вийде «Шо?» («Wha»), та це суті не міняє. Деякі представники верхівки робочого класу у спробі вивищитись до середнього класу можуть сказати «пардон» — їм здається, тільки здається, що в цьому є «шик».

Туалет

При слові «туалет» («toilet»), що злетіло з уст вискочки, вище суспільство крутить носом або багатозначно перезирається. З погляду середніх мідлів та верхнього прошарку правильно було б скористатися терміном «вбиральня» («lavatory») (з наголосом на перше «а» і з проковтнутими приголосними) або ж «нужник» («loo»). Іноді прийнятно сказати «до вітру» («Bog»), але тільки якщо це сказано в іронічній манері, ніби зі сцени. Робочий клас, так само, як і нижні мідли та впевнений середній клас, каже «туалет» («toilet»). З єдиною відмінністю — робочий клас у закінченні «з’їсть» звук «т». (Іноді можуть сказати «до вітру», але обов’язково іронічно і навмисно артистично). Якщо ж низи середнього класу та впевнена серединка пнуться вгору, то вони можуть уникати слово «туалет» («toilet»), замінюючи його на пестливі містечкові евфемізми — «дамська кімната», «піти припудрити носик», «зручності» («facilities» та «convenience»), «кімната для джентльменів» («gents») або ж на жартівливі замінники — «вбиральня», «кльозет», «сральня» («latrines», «heads» та «privy»); чоловіки радше підуть до вбиральні, а жінки — до кльозету.

Серветка

«Салфетка» — так жителі Пардонії називають хустинку / серветку. Маємо ще один смішний приклад «сюсюкання» з метою надати собі ваги, використавши модне французьке слово, а не простацьке англійське. Вважають, що слово «салфетка» з’явилося в лексиконі вразливих низів середнього класу, щоб замінити слово «хустинка» («napkin»), яке їм нагадувало грубувате «хустка» («nappy») і яке вони хотіли у такий спосіб облагородити. Як би там не було насправді, та «салфетка» тепер — це промовистий індикатор соціальних низів. Коли чада представників вищого та верхівки середнього класів перебирають від своїх щиросердих нянечок із нижчих прошарків манірне словечко «салфетка», то цим дуже засмучують великопанських матусь. Їх потім перевчають — довго і ретельно, — аби вони вживали слово «хустинка» («napkin»).

Обід

Зі словом «обід» («dinner») все гаразд. От тільки якщо ви так називаєте прийом їжі посеред дня, який слід називати «ланч» («lunch»), — то це прямий доказ приналежності до робочого класу. Називати вечірній прийом їжі «чаюванням» («tea») — це теж ознака представників робочого класу: вищі кола називають його «вечерею» («dinner») або «підвечірком» («supper»). (По суті, вечеря — це щось урочистіше, аніж підвечірок: якщо вас запросили на підвечірок, то це, скоріш за все, неформальні сімейні посиденьки на кухні, іноді їх так і називають — «family supper» або «kitchen supper».

Верхи та представники