Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен
Розповідають, що французький поет Шарль Бодлер ледь не систематично занапащав себе алкоголем. У занепаді він шукав натхнення. Алкоголь будив у Бодлерові поета. Його часто можна було застати з бокалом абсенту, що набув ледь не міфічної слави напою митців. Абсент став темою численних поетичних творів. Яскраво-зелений бокал досить часто з’являвся на написаних наприкінці ХІХ століття картинах, що зображували нічне життя Парижа.
Французький письменник Анрі Балеста змалював стан сп’яніння від абсенту як штучно створений рай, який звільняє реальність із лещат і зодягає найхимерніші і найбожевільніші думки в поетичну форму. Викликані абсентом інтенсивні галюцинації надихали таких митців, як Вінсент ван Гог, Поль Верлен та Амедео Модільяні, що, як відомо, полюбляли прихилитися до чарки210.
У 1860-х роках Париж охопила справжня абсентова епідемія. Хоча абсент, що мав 75 градусів і містив хімікат туйон, був отрутою, яку згодом заборонили, митці вживали його з регулярністю, якій можна було позаздрити. Жага митців до сп’яніння має довгу традицію, за допомогою алкоголю вони прагнули пробудити в собі творчу наснагу.
Ян Сібеліус мав звичку час від часу зникати на кілька днів і робити барний тур разом з іншими митцями. Дружина обдарованого композитора одного разу зателефонувала йому і запитала, коли чоловік повернеться додому. «Золото моє, я композитор. Моє завдання — писати музику, а не робити передбачення», — почула вона відому відповідь211.
Сп’яніння вважають божественним джерелом мистецького натхнення. Людина тоді «сама не своя», адже в неї вселяється божественний дух, завдяки чому вона говорить і думає відмінним від звичного чином. Це може пояснити дивні п’яні історії.
На містику, якою оповитий стан сп’яніння, звернули увагу ще в Давній Греції. Слово «ентузіазм» (enthusiasmos), що означає захоплення, у Греції спочатку вживали на позначення стану, який виникає від ритуального вживання алкоголю у великих кількостях. У такому стані людина була переконана, що вона захоплена богом вина, а тому набувала здатності приймати в себе бога власною персоною і ставала частиною його божественної сутності212.
Греки вірили, що вживання вина веде до екстазу, тобто стану, відмінного від звичного, а в стані екстазу людина єднається з богами. Оскільки божество входило в людину, що перебувала в стані сп’яніння, вважалося, що п’яна від вина людина чесна, адже вино розбило всі чари і викрило неправди213.
Зображення Діоніса на ритуальній апулійській чаші, 390—380 рр. до н. е.Діоніс був богом підсвідомості та провокації, адже вино вивільняло людину з лабетів холодного розсуду і розкривало її справжню сутність. Філософ Геракліт стверджував, що несвідомість найкраще приховувати, однак це складно, адже за пляшкою вина приходить розслаблення. In vino veritas — істина у вині, як казали римляни. Переконаність у тому, що вино розбиває кайдани брехні, була поширена досить довгий час. Поет Бодлер вторує давній мудрості, стверджуючи, що чоловіку, який п’є саму лише воду, є що приховувати від людей.
Пророки
Стан «захоплення» викликав великий подив і повагу. Вірили, що обдарований пророк, перебуваючи під впливом божества, може розкрити волю богів. Саме в такому стані перебував, як були переконані греки, Дельфійський оракул. У Дельфах, що розташовані в Центральній Греції, поклонялися Аполлонові. У храмі знаходилися статуя Аполлона і могила «старшого» Діоніса. Піфією обирали доброчесну дельфійку, яка повинна була жити в цілковитій чистоті в період свого служіння. Люди приходили до Дельфійського оракула при храмі, щоб отримати відповіді на запитання, які їх непокоїли. Піфія сиділа на пророчому троні й у стані екстазу переказувала через Аполлона грекам волю Зевса. Вірили, що піфія говорила правду і ніколи не помилялася. У кімнаті під землею піфія давала здебільшого туманні багатозначні відповіді, які священик відтак інтерпретував для відвідувачів214.
Стану екстазу піфія досягала, ймовірно, за допомогою Діоніса. Чи перебував Дельфійський оракул у стані сп’яніння? Якщо так, не відомо достеменно, чим саме воно було спричинене. Існує підозра, що піфія їла у своїй келії лаврове листя, що мало важливе значення для культу Аполлона, і з часом це викликало зміни стану свідомості. Однак не відомо випадків, щоб хтось п’янів од лаврового листя. У будь-якому разі не викликає сумнівів те, що піфія перебувала під впливом якоїсь речовини215.
У Біблії головною спокусою лжепророків, безумовно, було надмірне уживання алкоголю. Ісая216 попереджає про потоптану корону пишноти п’яних, зів’ялу квітку краси їхньої гордості, що впливає на здатність до тверезої оцінки: «Від п’янкого напою хитаються: священик і пророк позбивалися з дороги напоєм п’янким, від вина збаламутилися, від напою п’янкого хитаються, блудять вони у видіннях, у постановах своїх спотикаються. Бо всі столи повні блювоти, калу, аж місця нема! Кого буде навчати пізнання, і кому з’ясовувати об’явлення буде?»
Підозра, що оракул гугнявив свої пророцтва у стані сп’яніння, може скидатися на применшення пророчого дару піфії. Утім, одна з індійських релігійних сект справді поважає своїх п’яних священиків. У храмі Парассініккадаву Мадапурра у штаті Керала поклоняються богові Мутаппану, якого вороги, згідно з легендою, намагалися здолати, напоївши перед великою битвою міцним алкоголем. Але Мутаппан не сп’янів, натомість алкоголь перетворився на нектар, який дав йому божественну силу. У той час, як до храмів інших богів приносять молоко, мед і хліб, жертовним даром Мутаппану є алкоголь. Храм щодня відвідує близько двох тисяч паломників. Якщо паломник не має коштів, аби принести із собою пляшку, храм пропонує пожертвувати чарчину міцного напою. Поклонники лишали у святому місці навіть віскі «Джонні Вокер Блек Лейбл». Під час щоденного ритуалу один зі священиків храму починає танцювати і пити алкоголь, щоб увійти у стан трансу. Ритуал завершується белькотінням життєвих настанов п’яного танцівника, які він роздає паломникам217.
Індійський священик, отже, уже точно приправляє божественні одкровення п’яною самовпевненістю. Неважливо, наскільки плутано говорив Дельфійський оракул, адже в нього була важлива місія. Багатозначні пророцтва оракула передавали поради двох головних богів. Греки мали вишуканий спосіб демонструвати свою пошану як богові порядку, законності й освіченості Аполлону, так і богові хаотичності та дикого екстазу Діонісу. Навколо центру землі — омфала