Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

з боку Бродія. Того ж самого дня чехи позбавили А. Бродія становища прем'єра уряду Карпатської України, заарештувавши його за державну зраду. Новим прем'єром став о. д-р А. Волошин, а членами його уряду Ю. Ревай і д-р Бачинський. Новий прем'єр подав у своїй промові програму свого уряду, в якій між іншим запевнив польський уряд, що уряд Карпатської України не буде провадити протипольську політику.

Як голова Закордонної Делегації Карпатської України, в жовтні 1938 року я перебував з дружиною в Берліні, де крім інших справ, мав зустріч з полк. Михайлом Колодзінським-Гузаром. В його товаристві я відвідав японську амбасаду, де склав меморіял про нашу справу. В розмові з японським генералом ми просили про підтримку справи Карпатської України, а його особисто ми просили відвідати Карпатську Україну. Він наше запрошення прийняв і обіцяв, що зробить це найскоріше. Це сталося 15 грудня 1938 року, коли полк. Ярий, японський генерал і я з дружиною поїхали разом автом з Берліну через Відень і Словаччину до Хусту.

З М. Колодзінським-Гузаром я відвідав в той час литовський консулят, вручивши їм наш меморіял. Під час мого перебування в Берліні в зустрічі з провідником ПУН-у ми обговорювали створення і справу проводу Організації Оборони - Карпатська Січ. Ми пропонували такий склад команди: командир Дмитро Климпуш, його заступник - Іван Роман, секретар - Іван Рогач, пропагандивний референт - д-р Степан Росоха. Нашу пропозицію Карпатська Січ вповні прийняла. Членами штабу стали згодом: Роман Шухевич-Щука, Зенон Коссак-Тарнавський, Осип Карачевський-Свобода, Іван Кедюлич, Гриць Барабаш-Чорний, Юрій Лопатинський-Калина й Євген Врецьона-Волянський.

Дня 31 жовтня 1938 року виступив я з доповіддю про справу Карпатської України на Листопадовому святі в Берліні, що його влаштувало Українське Національне Об'єднання під головуванням підполковника Омельченка. Наступного дня, 1 листопада 1938 року я повернувся до Відня в товаристві Ярослава Барановського, Костя Мельника-Горського й д-ра Миколи Сушка.

о. д-р Августин Волошин

Президент Карпато-Української Республіки

Першого листопада прибув до Відня прем'єр д-р о. А. Волошин, д-р Ю. Бращайко, д-р М. Долинай, Степан Клочурак, Ю. Гуснай та Іван Рогач, який в кінці жовтня 1938 року повернувся до Ужгороду, де став особистим секретарем прем'єра. Всі вони приїхали на арбітраж у справі кордонів між Мадярщиною та Карпатською Україною, що мав відбутися наступного дня.

Прем'єр о. д-р Волошин і його делегація дістали до своєї диспозиції все, що було приготовлене Делегацією Карпатської України. Правою рукою прем'єра був Л. Є. Гузар, молодий журналіст, який володів кількома мовами: французькою, англійською, німецькою, італійською та румунською. Прем'єр Д-р А. Волошин уділив в той час десять інтерв'ю чужомовним кореспондентам, а Гузар, знаючи чужі мови, перекладав. Преса, особливо французька, широко писала про українців. Це варто підкреслити, бо на протязі двадцяти років французька преса ніколи не писала про нас, ніби ми взагалі не існували.

Дня 3 листопада Делегація після тяжкого удару, яким було відірвання Ужгороду й Мукачева з околицями, в справі віденського арбітражу видала деклярацію, в якій протестувала проти порушення етнографічного принципу: “Делегація Карпатської України з найбільшим огірченням довідалася про рішення роз'ємчої комісії в справі кордонів Карпатської України у Відні з дня 2 листопада 1938. Стверджуємо, що віддання Мадярщині Ужгороду й Мукачева з українськими околицями, як також і інших українських сіл по других округах, не відповідає етнографічним принципам, що лягли в основу політики, яка мала започаткуватися по Мюнхенській конференції. Делегація стверджує, що це рішення противиться справедливим інтересам Карпатської України” [4].

В цій же справі делегат “Об'єднання Українських Організацій” Америки, редактор “Свободи”, д-р Лука Мишуга, видав окрему заяву: “Як делегат “Об'єднання Українських Організацій” в Америці, висланий до Европи для оборони справ Карпатської України на самостійне життя, заявляю, що присуд, виданий у Відні дня 2 листопада 1938 р. Роз'ємною Комісією в спрві кордонів Закарпаття, порушує ті етнографічні принципи, які лягли в основу міжнародної Конференції в Мюнхені, і які повинні бути примінені супроти поселення Закарпаття. Рішення Роз'ємної Комісії є великою кривдою для Карпатської України і для цілого українського народу. Супроти цього американські українці цього рішення не визнають і проти нього протестують”.[55]

Закарпатський український поет Василь Гренджа-Донський у своїй поемі “Чорні хмари” представляє рішення віденського арбітражу так:

...В листопаді - півроку тому - ми горе і гірку біду зазнали: Південну часть з нашої країни, мов м'язи із живого тіла, відірвали. Рішили так у Відні Гітлер, Муссоліні, рішили так криваві їх арбітри. Пошматували нас на жах, і зараз там наш люд страждає, бо люті гортіївські окупанти здавили наш народ і волі там немає. Мадяри гортіївські - це не люди, а виродки, садисти, шовіністи, ті завели страшний терор усюди для нашої національної згуби.[56]

Прем'єр Волошин вислав по арбітражі іменем українського уряду до американських братів наступну історичну телеграму: “Ми, уряд Карпатської України, звертаємося до Вас, наші брати за океаном, зі зазивом заманіфестувати свою солідарність з нами в сьогоднішну вирішальну хвилину. Втрата Ужгорода й Мукачева, що є зраненням живого тіла нашої Батьківщини, не захитає нашого твердого рішення сповнити велике історичне завдання. Реальна поміч урядові Карпатської України з Вашого боку, наші брати за океаном, докаже про зрозуміння ваги хвилини”.