Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

Самостійні держави: Чехія, Словакія й Закарпатська Україна заключають між собою тісний пакт приязні. Їх незалежність буде міжнародньо загарантована. Мадярщина дістане ті етнографічні території, де мадярське населення творить більшість. Польща може дістати своїх 80,000 поляків, що живуть нині в ЧСР, тільки тоді, коли згодиться на злучення з Закарпатською Україною своїх теперішніх територій: Галичина, Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя. Інакше цих 80,000 остане при Чехії. Конечно, щоби поволі формувалося нове обличчя середньо-східньої Европи на національних принципах. Бо годі сьогодні, наприклад, Польщі в ім'я національного принципу віддати 80,000 поляків у ЧСР тоді, коли ця ж Польща у відношенні до українців про принципи нічого не хоче чути. Нова Европа має будуватися на послідовності, а не на облуді версальського зразку!

Така розв'язка чехо-словацької проблеми перешкодить постанню спільних мадярсько-польських кордонів, що вели б напевно до захитання рівноваги в середній Европі. Закарпаття прийме до себе значну частину української політичної еміграції з різних країн Европи й цим розв'яже у великій мірі сьогодні складну для низки держав проблему “бездержавности” скитальців. Закарпаття відживе культурно-господарсько, в цьому заінвестує багато капіталу українська заокеанська еміграція й завдяки цьому втягнеться ця занедбана закутина в сферу світського господарського процесу.

Всі три зв'язані союзом держави мусять станути виразно на протибольшевицькі позиції. Чехія мусить зрозуміти, що оборониться на заході тільки тоді, коли не даватиме Німеччині аргументів, що вона є пляцдармом большевизму в середній Европі. Гадаємо, що Прага, хоч і пізно, зрозуміє після ударів з боку Німеччини, наскільки сама їх стягнула на себе своїм союзництвом із Москвою.

Коли всі три держави будуть в тісному союзі, але будуть усе ж самостійні, - то це буде запорукою, що не буде між ними спорів, що в цьому закутку Европи відносини устабілізовані. Тоді й Англія, і Франція, і Німеччина, і Італія загарантують незалежність усіх трьох держав, бо це буде лежати в інтересі всіх потуг, щоби ні одна з трьох держав не втратила незалежности в нічию користь. Це зокрема єдина приємлива розв'язка для Англії.

Така тільки розв'язка майбутнього можлива сьогодні для Закарпаття, - і тільки така розв'язка буде означати, що Закарпаття зрозуміло свою ролю супроти всієї України в сьогоднішний вирішальний момент. За Закарпаттям у його боротьбі стоїть чуттьєво ввесь український народ. Тому, що ця боротьба йде за інтереси 45-мільйонової української нації, то політично Закарпаття може орієнтуватися тільки на єдину понадпартійну силу української дійсности, якою є український націоналізм”.

Наведена плятформа боротьби Закарпаття за самостійність вкоротці була прийнята не лише українським населенням Закарпаття, але також всім українством, бо це була одинока правильна розв'язка справи.

Варто тут зафіксувати становище Німеччини до Карпатської України й Словаччини, зразу після зайняття судетських земель. Відповідь на це знаходимо в “Документах Німецької Закордонної Політики 1918-1945 рр. [3]. Там читаємо, що 7 жовтня 1938 року міністер Закордонних справ Німеччини розіслав інструкції до всіх закордонних представництв Німеччини, якими вони повинні керуватися:

1. Приятельські відносини з Прагою.

2. Підтримка мадярських домагань у вирівнянні мадярських територій шляхом безпосередніх переговорів.

3. Підтримка словацьких Жилінських домагань.

4. Ми ставимося з резервою до Карпатської України. Спільний мадярсько-польський кордон не підтримуємо, але не виступаємо активно проти польсько-мадярських змагань.

5. Довірочно підтримуємо словаків у справі Братислави.

6. Натепер наше гасло є самовизначення.[49]

9 жовтня 1938 року постала небезпека, що мадярське військо займе Закарпаття. Від імени Делегації вислано тоді таку телеграму до представників Англії, Франції, Німеччини, Італії і Чехо-Словаччини:

“Українська Делегація т. зв. Підкарпатської Руси доводить до Вашого відома наступне: пражський уряд далі нехтує вислів волі українського населення до самовизначення. Тим часом польська і мадярська влади мають намір анектувати країну мадярським військом. Це викликає між українським населенням великий неспокій і небезпеку кривавого повстання. Підносячи протест проти кожного наступу мадярського війська, просимо через вислання міжнародніх відділів уможливити українському народові Підкарпаття вільний вислів його волі”.[50]

Десятого жовтня вислано знову телеграму до гарантів мюнхенської умови такого змісту:

“В виду поголосок про польсько-мадярсько-румунський плян зайняти війського Закарпаття подаємо Вам до відома, що Українці Закарпаття і поза ним є готові до крайного відпору проти намагання позбавити їх людських прав, самим рішати про свою долю. Просимо Вас про надіслання міжнародньої лєгії на Закарпаття, щоб забезпечити лад, і про дозвіл формувати на Вашій території українські легіони. Віримо, що Ви, як гарант европейського правного порядку, будете готові зужити всі потрібні міри, щоби забезпечити Европу перед політичним бандитизмом”.

Коли 11 жовтня Прага іменувала для Закарпаття окремий уряд зі зрадником Бродієм на чолі, пресовий відділ Делегації вислав деклярацію, в якій насвітлив українське становище до нього та домагалася повної самостійности Закарпаття.

16 жовтня передано або вислано меморіял у справі самовизначення Закарпаття до канцлера А. Гітлера й всіх міністрів та провідників політичного й партійного життя Німеччини. Делегація обгрунтувала українські права на Закарпаття на основі етнографічних та історично-правних фактів, насвітлювала чеський режим і польсько-мадярську політику на основі прав самовизначення народів домагалася повної державної незалежности й міжнародної гарантії кордонів Карпатської України. Міністрові закордонних справ Йоахіму фон Рібентропові передано наш меморіял перед його від'їздом до Італії, де вирішено справу кордонів Карпатської України. Це рішення було потім потверджене віденським арбітражем дня 2 листопада 1938 р.

Делегація уживала всіх шляхів, щоб вплинути корисно на розв'язання карпато-української справи великими державами.

Хоча Делегація протестувала 11 жовтня проти наіменування А. Бродія прем'єром карпато-українського уряду, одначе,